Как называется программа? Когда он включен? Кто здесь хозяин / хозяйка? Кто конкурсанты? Что делать участникам? Как люди забивают? Как участники побеждают? Что делают победители? відповіді на ці запитання

"Дедушка, почему Вы всегда выглядите таким грустным, когда Вы смотрите на большое золотое кольцо со змеями?" сегодня мой маленький внук Марк спросил меня. Я не могу сказать ему прямо сейчас. История печальна. Но я стар, мое время настает. Когда Марку будет одиннадцать лет, он получит кольцо и это письмо. Тогда он поймет.
Я родился в Риме в 41 году, для меня это было лучшее место в мире. Но когда мне было пятнадцать лет, моя семья, переехала в Великобританию - опасный остров, полный диких кельтов. Мы жили около Кембриджа в небольшом доме. Недалеко от нашего дома была большая стена. Римская территория заканчивалась там. Стена была очень длинна. Кельтское племя, Исени, жило за ней. Они не были врагами, но они не были друзьями также.
Однажды я сидел рядом со стеной, когда камень приземлился у моих ног.
"Римская свинья! Убирайся с нашей земли!" голос кричал. Я искал и увидел, что девочка стояла на стене. Внезапно она подскользнулась и упала со стены , Она не двигалась. Я думал, что она была мертва. Но она открыла глаза и улыбнулась.
"Ничто не может произойти со мной," сказала она. "Я ношу кольцо своего отца." Она показала мне большое золотое кольцо на пальце.
"Кто Ваш отец?" Я спросил.
"Он - Друид!"
Я действительно испугался тогда. Мой дедушка рассказывал мне о Друидах. Он был с Джулиусом Цезарем, когда римляне сначала приехали на Британские острова. Мой дедушка никогда не забывал высоких, сердитых мужчин с длинными седыми волосами и длинной белой одеждой. "Они проклинали нас! Цезарь испытывал так много затруднений из-за них, что он скоро возвратился в Рим!" старик всегда говорил.
Девочка прочитала мои мысли.
"Не будьте глупы," сказала она. "Друиды - наши доктора, учителя и лидеры. Они учатся своему волшебству от растений. Между прочим, я - Хилори.  Как вас зовут?"
Мы подружились и встречались около стены или в лесу. У нас были замечательные разговоры обо всем в мире. Я знал несколько кельтских слов, но латынь Хилори была лучше, таким образом, мы говорили на латыни. Хилори рассказала мне о деревьях, птицах и животных в Великобритании, а я рассказал ей о Риме и больших римских дорогах и мостах.
На горизонте было только одно облако. Мать Хилори была сестрой Боадисеи, королевы племени Исени. Хилори любила свою тетю.
"Она сильна и умна и справедлива," сказал Хилори. "Она будет всегда бороться за нашу свободу."
Мне не нравилось это, когда Хилори говорила о римлянах и кельтах, и проблеме между ними. Однажды я узнал почему: Я любил ее; я хотел жениться на ней. Когда я сказал Хилори о моих чувствах, она сказала, "Я люблю Вас также. Давайте поженимся."
Три месяца спустя у нас была секретная свадьба. Мы не говорили нашим родителям или нашим друзьям. Но наше счастье было коротко. Я был в армии, и наш легион должен был двинуться на север.
Когда я говорил последнее до свидания Helori, она внезапно сказала, "Возвратитесь живым, Патрик. Возвратитесь для своего сына
Я был далеко на севере, когда я услышал ужасные новости. Римляне начинали войну с Исени. Они убивали их мужчин, женщин и детей.
"Вы должны отдать нам свои деньги и свою землю," римляне сказали Королеве Боадисее. Боадисея начала восстание. Она сожгла римскую столицу, Колчестер, и убила всех римлян там. Тогда она сожгла Londinium. У женщины не было никакого милосердия, но я мог понять ее. Наш легион помчался назад в Колчестер. Когда мы были около города, мы увидели, что  было слишком поздно. Наши семьи и друзья были мертвы. Была только одна вещь, которую мы хотели сделать — найти Боадисею и ее людей и убить их всех. Следующим утром наш легион уехал. Я должен был пойти также. Я был солдатом.
Мы нашли Исени недалеко от Londinium. Было ужасное сражение. Римляне и кельты умирали вокруг меня, но я не озирался. Я боролся за свою мать за моего отца и за  моих пяти младших сестер. Внезапно я увидел Хилори. Она была под большим дубом. Старый Друид стоял рядом с нею. Римские стрелы летали вокруг него, но он не замечал их. У него было что-то в его руках.
Я подбежал к ним. Хилори истекала кровью, но она улыбнулась, когда она увидела меня.
"Почему кольцо Вашего отца не защитило Вас?" Я кричал.
"Я больше не нуждаюсь в этом," сказала она, и я видел слезы в ее глазах. "Моя жизнь находится в жизни Исени. Наше племя умрет вместе. Мы не можем изменить это! Но есть надежда — наш сын. Он - половина римлянина и половины кельта. Заботьтесь о нем! До свидания моя любовь!" И она умерла.
Внезапно Друид говорил.
"Мне не нравитесь Вы, молодой римлянин. Но я не могу ненавидеть Вас. Вы - отец моего внука. Моя дочь любила Вас. Вот Ваш сын. Будьте хорошим отцом ему. Возьмите кольцо также. Волшебство друидов защитит Вас." Он дал мне моего сына. Тогда он снял кольцо с пальца и вложил его в мою руку. " своего сына," сказал он. 'И помните друидов"
Я побежал в  лес. Мой сын кричал на моих руках. Когда я обернулся, я увидел Друида под большим дубом. Он был мертв.

"Дідусю, чому ти завжди виглядаєш таким засмученим, коли ти дивишся на це велику золоту каблучку прикрашену зміями",- запитав мене сьогодні маленький внук Марк. Я не можу йому сказати це зараз. Історія сумна, але я старий і мій час приходить. Коли Марку буде одинадцять, він отримає цей лист і каблучку. Потім він зрозуміє.
Я народився в Римі в 41 році н.е. і для мене це було найкраще місце у цілому світі. Але коли мені було п'ятнадцять, моя сім'я переїхала до Британії - небезпечний острів, повний диких Кельтів. Ми жили поряд з Кембріджом у маленькому будинку. Недалеко від нашого дому були великі стіни. Тут закінчувалась романська територія. Стіни були дуже довгі. Плем'я кельтів та іценів жили за нею. Вони не були ворогами, але і не друзями. 
Одного дня я сидів біля стін, коли камінь упав біля моїх ніг. "Романська свиня! Забирайся з моєї землі",-закричав голос. Я підняв погляд і побачив дівчину, яка стояла на стіні. Раптом вона послизнулась і відразу впала. Вона не рухалась. І я подумав що вона померла, але вона відкрила очі і посміхнулась.
"Нічого зі мною не трапиться",- сказала вона. " Я одягнула батькову каблучку". І вона показала мені цю велику золоту каблучку на своєму пальці. 
"Хто твій тато?",- запитав я.
"Він друїд!".
Тоді мені було дуже страшно. Мій дідусь розповідав мені про друїдів. Він був з Юлієм Цезарем, коли римляни вперше прийшли до Британії. Мій дідусь ніколи не забуде високого, злого чоловіка з білим довгим волоссям і у білому довгому одязі. "Вони проклинають нас! Цезар мав так багато неприємностей з ними, що скоро він повернувся до Риму",- завжди казав старий чоловік.
Дівчинка прочитала мої думки.
"Не будь дурнем",-сказала вона. "Друїди - наші лікарі, вчителі та лідери" Вони вивчають їхню магію з рослинами. Доречі, я Хлорі. А як звати тебе?".
Ми подружились і почали зустрічатись біля стін або в лісі. Ми мали прекрасні бесіди про все на світі. Я знав декілька кельських слів, але латинь Хелорі була кращою. Одже, ми спілкувались латинською. Хелорі розказала мені про дерева, птахів і тварин в Британії, а я розказав їй про Рим і великі римські дороги і мости. 
Була майже безхмарно. Мама Хелорі була сестрою Воудіка, королеви племені інків. Хелорі любила свою тітку. 
"Вона сильна, розумна і справедлива",- казала Хелорі. "Вона завжди буде боротись за нашу незалежність".
Я нелюбив, коли Хелорі говорила про римлян і кельтів і про неприємності між ними. Одного дня і я знав чому я закохався  неї і захотів одружитись на ній. Коли я сказав Хелорі про свої почуття, вона сказала:"Я також тебе кохаю. Давай одружимось".
Три місяці по тому ми таємно одружились. Ми не сказали нашим батькам і нашим друзям. Але наше щастя було не довгим. Я був в армії і наш легіон мав переміщатись на північ.
Тоді я сказав отсаннє "Бувай" Хелорі. Вона раптово відповіла:" Повертайся живим, Патрік. Повертайся заради нашого сина".
Я був далеко на півночі, коли почув жахливі новини. Римляни почали війну з іценами. Вони вбивали чоловіків, жінок і дітей. 
" Ми зобов'язаний віддати нам гроші і твій будинок",- казали римляни до королеви Баудіка. Баудіка почала повстання. Вона спалила римську столицю, Колчестер і вбили там всіх римлян. Потім вони спалили Лондініум. Жінка не мала ні краплі мелосердності, але я можу її зрозуміти. Наш легіон кинувся назад до Колчестера. Коли ми були коло міста, ми побачили, що було запізно. Наша сім'я і друзі були мертві.  І була лише одна річ, яку ми хотіли зробити - знайти королеву Баудіка та її людей і вбити всіх. Наш легіон повернувся наступного ранку.  Я мав йти також. Я був солдатом. 
Ми знайшли іценів неподалік від Лонділіума. Це був страшний бій. Римляни і кельти вмирали навколо мене, але я не дивився довкола. Я боровся за мою маму, за мого тата і за моїх п'ять менших сестер. Раптом я побачив Хелорі. Вона була під великим дубом і великий друїд  стояв біля неї.  Римські стріли летіли довкола нього, але він не помічав їх.  Він мав щось в руках.
Я побіг до них. У Хелорі була кровотеча, але вона посміхнулась, коли побачла мене. 
"Чому кільце твого тата не захищає вас?",- я закричав.
"Воно мені більше не треба",- сказала вона і я побачив сльози в її очах. "Моє життя в житті іценів. Наше плем'я загине разом. Ми не можемо цього змінити! Але є надія - наш син. Він наполовину Роман, а наполовину Кельт! Прощавай моє кохання!". І вона померла.
Раптом друїд сказав:"Ти мені не подобаєшся, молодий римлян, але я не можу тобі до Ти батько мого внука.  Моя дочка любила тебе. Ось ваш син. Будь хорошим батьком для нього. Також візьми каблучку. Магія друїдів захищатиме тебе". Він дав мені мого сина. Потім він зняв каблучку з його пальця і одягнув мені. "Бережи свого сина",- сказав він. "І пам'ятай друїдів".
Я побіг в ліс. Син плакав в моїх руках. Коли я обернувся, Я побачив друїда під великим дубом. Він був мертвий.