Аккад досяг розквіту між 24 та 22 століттями до нашої ери, коли близько 2360 року став столицею величезної держави Саргона Древнього. Пізніше назва перейшла на усю північну частину Південного Межиріччя, на противагу південній частині — Шумеру. Область Аккаду протягнулася від району на північ від Ніппура до Сіппара. Вавилонські царі іменували себе царями Шумеру та Аккаду при цьому малося на увазі не місто, а уся область. Розташований в найвужчій частині Межиріччя Аккад був центром перетину річкових та сухопутних торговельних шляхів, що вели з півночі на південь — з Вірменії до Перської затоки, та зі сходу на захід — з Іранського нагір'я до Середземного моря чи Малої Азії. Завдяки цьому місто контролювало торгівлю великого регіону та постачало сировиною Шумер. Вважається, що це відіграло визначну роль в семітизації шумерського півдня. Близько 2200 року до нашої ери Аккад розгромили гутії. Надалі місто втратило колишнє значення, і головним центром Південного Межиріччя став Вавилон.
Аккадським періодом звичайно називається епоха в історії Межиріччя, що тривала півтора сторіччя, починаючи приблизно з першої згадки про Аккад у середині 24 століття до нашої ери і до розгрому міста гутіями на межі 23 та 22 сторіч. На цей час припадає царювання п'яти царів династії Саргонідів. Деякі дослідники додають ще 40 років до цього періоду, включаючи ще двох царів міста-держави Аккад, існування яких ще не підтверджене археологами. Першим відомим царем цієї країни був Саргон, який заволодів значною частиною Дворіччя після перемоги над царем Урука Лугалзагесі (або Лугал-Заге-Сі) та при'єднання Шумеру (на південь від Аккаду) до своєї держави[1]. Саргон значно поширив межі держави, завоювавши багато з навколишніх областей та створивши імперію, яка простяглася від Середземного моря і Анатолії до узбережжя Перської затоки.
Династія Саргонідів фактично закінчилася царем Шар-Калі-Шарі в 2193 році до н. е. Вважається, що крах Аккаду був результатом як внутрішніх слабостей та повстань, так і іноземного нападу, особливо — згідно із шумерськими текстами — гутіїв, які прийшли з Саргоських гір на кордоні сучасних Ірану та Іраку. Вони підкорили і спустошили весь Шумер. З крахом Аккадського царства міста Шумеру і Аккаду знову стали незалежними містами-державами. [2]. Безсила династія Саргонідів, як вважається, проіснувала ще близько 40 років, при царях Дуду і Шу-Дурулі, але їхня влада була обмежена столичною областю.
If he were not busy, he would come.
2. If she had studied well, she she wouldn't have got bad marks.
3. If he hadn't broken his bicycle, he would have gone to the country.
4. If he had practice, he would speak English well
5. If I hadn't had a bad headache yesterday, I would have come to see you.
6. If the ship hadn't been sailing near the coast, it wouldn't have struck a rock.
7. If he had been in town, he would have been present at our meeting.
8. If the pavement hadn't been so slippery, I wouldn't have fallen and hurt my leg.
9. If the sea were not rough, we could sail to the island.
10. If they hadn't made a fire, the wolves wouldn't have run away.
1. Если бы он не был так близорук (short-sighted), он бы узнал меня вчера в театре.
If he were not so short-sighted, he would have recognised me in the theatre yest
Аккад досяг розквіту між 24 та 22 століттями до нашої ери, коли близько 2360 року став столицею величезної держави Саргона Древнього. Пізніше назва перейшла на усю північну частину Південного Межиріччя, на противагу південній частині — Шумеру. Область Аккаду протягнулася від району на північ від Ніппура до Сіппара. Вавилонські царі іменували себе царями Шумеру та Аккаду при цьому малося на увазі не місто, а уся область. Розташований в найвужчій частині Межиріччя Аккад був центром перетину річкових та сухопутних торговельних шляхів, що вели з півночі на південь — з Вірменії до Перської затоки, та зі сходу на захід — з Іранського нагір'я до Середземного моря чи Малої Азії. Завдяки цьому місто контролювало торгівлю великого регіону та постачало сировиною Шумер. Вважається, що це відіграло визначну роль в семітизації шумерського півдня. Близько 2200 року до нашої ери Аккад розгромили гутії. Надалі місто втратило колишнє значення, і головним центром Південного Межиріччя став Вавилон.
Аккадським періодом звичайно називається епоха в історії Межиріччя, що тривала півтора сторіччя, починаючи приблизно з першої згадки про Аккад у середині 24 століття до нашої ери і до розгрому міста гутіями на межі 23 та 22 сторіч. На цей час припадає царювання п'яти царів династії Саргонідів. Деякі дослідники додають ще 40 років до цього періоду, включаючи ще двох царів міста-держави Аккад, існування яких ще не підтверджене археологами. Першим відомим царем цієї країни був Саргон, який заволодів значною частиною Дворіччя після перемоги над царем Урука Лугалзагесі (або Лугал-Заге-Сі) та при'єднання Шумеру (на південь від Аккаду) до своєї держави[1]. Саргон значно поширив межі держави, завоювавши багато з навколишніх областей та створивши імперію, яка простяглася від Середземного моря і Анатолії до узбережжя Перської затоки.
Династія Саргонідів фактично закінчилася царем Шар-Калі-Шарі в 2193 році до н. е. Вважається, що крах Аккаду був результатом як внутрішніх слабостей та повстань, так і іноземного нападу, особливо — згідно із шумерськими текстами — гутіїв, які прийшли з Саргоських гір на кордоні сучасних Ірану та Іраку. Вони підкорили і спустошили весь Шумер. З крахом Аккадського царства міста Шумеру і Аккаду знову стали незалежними містами-державами. [2]. Безсила династія Саргонідів, як вважається, проіснувала ще близько 40 років, при царях Дуду і Шу-Дурулі, але їхня влада була обмежена столичною областю.