Чалавек вельмі пачуццёвае стварэнне. А з яе пастаянных патрэб з'яўляецца выказванне сваіх эмоцый. Вядома, ёсць розныя людзі. У кожнага свой характар, свая натура. У залежнасці ад гэтага кожны выказвае свае пачуцці ў рознай ступені і па-свойму. Лягчэй жывецца чалавеку, які лёгка ўсе пачуцці, і лютасьць, і весялосць, можа паказаць, вывесці з сябе. Хоць у вельмі эмацыйных людзей нямала праблем ўзнікаюць з-за запальчывасці або плаксівасці. Аднак выплюхнуць эмоцыі дапамагаюць захаваць больш ці менш ураўнаважанае душэўны стан. Чалавек можа вельмі шмат эмоцый выпырскваць, але ўнутры заставацца спакойным. Справа складаецца інакш у супрацьлеглага тыпу людзейПеревод: Человек очень чувственное создание. Одной из ее постоянных нужд является выражение своих эмоций. Конечно, есть разные люди. У каждого свой характер, своя натура. В зависимости от этого каждый выражает свои чувства в различной степени и по-своему. Легче живется человеку, который легко все чувства, и ярость, и веселье, может показать, вывести из себя. Хотя у очень эмоциональных людей немало проблем возникают из-за вспыльчивости или плаксивости. Однако выплеснутые эмоции сохранить более или менее уравновешенное душевное состояние. Человек может очень много эмоций выпрыскивать, но внутри оставаться спокойным. Дело состоит иначе у противоположного типа людей
Історія білоруської мови — процес нерозривного розвитку білоруської мови з давньої праіндоєвропейської протомови до теперішнього часу.
Білоруська мова є старажитнапісьменнай, історія білоруської писемності налічує не менше 10 століть. Мова білоруського народу склалася в XIV-XVI століттях, коли землі сучасної Білорусі входили до складу Великого Князівства Литовського.
У пізньому 17 - поч. 19 в. в Речі Посполитій жива старобілоруська мова зберігалася тільки на білоруських землях і у простого народу, до пори - в дрібної шляхти. Соціальна верхівка суспільства, вихована в польській культурі, вважала білоруську мову взагалі непридатною для використання в літературі [2]. Саме в цей період білоруси зазнали особливо сильний тиск полонізації. Після повстань 1830 і особливо 1863 років полонізація, яку проводили тодішні місцева велика знати і католицьке духовенство, змінилася русифікацією, яку проводив царський уряд.
Зразки живий Старобілоруська мови потрапляли в літературу переважно в творах «шкільної драми», з яких тільки один [3] був зі своєю появою надрукований (сатира «Привітання на перший виїзд з Королевци ...», тисячі шістсот сорок два), залишок залишилася в рукописах. Ці твори, а точніше, їх фрагменти, і є практично єдиними зразками живого білоруської мови того часу. Мова їх схожа на народну кінця 19 - поч. 20 в., Чимало полонізмів. Записані вони переважно латиницею, мала їх частина, що зі Смоленської землі - кирилицею [2]. Крім того, деякі фонетичні особливості Старобілоруська мови збереглися в пам'ятках писемності білоруських татар кінця 16 - початку 17 ст. [2], наприклад, в Кітаб.
Сучасний етап розвитку білоруської мови умовно відраховується від початку 19 століття, коли були зроблені спроби створення літературної мови на основі народних говірок.
Сочинение: "Эмоции и чуства"
Чалавек вельмі пачуццёвае стварэнне. А з яе пастаянных патрэб з'яўляецца выказванне сваіх эмоцый. Вядома, ёсць розныя людзі. У кожнага свой характар, свая натура. У залежнасці ад гэтага кожны выказвае свае пачуцці ў рознай ступені і па-свойму. Лягчэй жывецца чалавеку, які лёгка ўсе пачуцці, і лютасьць, і весялосць, можа паказаць, вывесці з сябе. Хоць у вельмі эмацыйных людзей нямала праблем ўзнікаюць з-за запальчывасці або плаксівасці. Аднак выплюхнуць эмоцыі дапамагаюць захаваць больш ці менш ураўнаважанае душэўны стан. Чалавек можа вельмі шмат эмоцый выпырскваць, але ўнутры заставацца спакойным. Справа складаецца інакш у супрацьлеглага тыпу людзейПеревод: Человек очень чувственное создание. Одной из ее постоянных нужд является выражение своих эмоций. Конечно, есть разные люди. У каждого свой характер, своя натура. В зависимости от этого каждый выражает свои чувства в различной степени и по-своему. Легче живется человеку, который легко все чувства, и ярость, и веселье, может показать, вывести из себя. Хотя у очень эмоциональных людей немало проблем возникают из-за вспыльчивости или плаксивости. Однако выплеснутые эмоции сохранить более или менее уравновешенное душевное состояние. Человек может очень много эмоций выпрыскивать, но внутри оставаться спокойным. Дело состоит иначе у противоположного типа людейОбъяснение:
Історія білоруської мови — процес нерозривного розвитку білоруської мови з давньої праіндоєвропейської протомови до теперішнього часу.
Білоруська мова є старажитнапісьменнай, історія білоруської писемності налічує не менше 10 століть. Мова білоруського народу склалася в XIV-XVI століттях, коли землі сучасної Білорусі входили до складу Великого Князівства Литовського.
У пізньому 17 - поч. 19 в. в Речі Посполитій жива старобілоруська мова зберігалася тільки на білоруських землях і у простого народу, до пори - в дрібної шляхти. Соціальна верхівка суспільства, вихована в польській культурі, вважала білоруську мову взагалі непридатною для використання в літературі [2]. Саме в цей період білоруси зазнали особливо сильний тиск полонізації. Після повстань 1830 і особливо 1863 років полонізація, яку проводили тодішні місцева велика знати і католицьке духовенство, змінилася русифікацією, яку проводив царський уряд.
Зразки живий Старобілоруська мови потрапляли в літературу переважно в творах «шкільної драми», з яких тільки один [3] був зі своєю появою надрукований (сатира «Привітання на перший виїзд з Королевци ...», тисячі шістсот сорок два), залишок залишилася в рукописах. Ці твори, а точніше, їх фрагменти, і є практично єдиними зразками живого білоруської мови того часу. Мова їх схожа на народну кінця 19 - поч. 20 в., Чимало полонізмів. Записані вони переважно латиницею, мала їх частина, що зі Смоленської землі - кирилицею [2]. Крім того, деякі фонетичні особливості Старобілоруська мови збереглися в пам'ятках писемності білоруських татар кінця 16 - початку 17 ст. [2], наприклад, в Кітаб.
Сучасний етап розвитку білоруської мови умовно відраховується від початку 19 століття, коли були зроблені спроби створення літературної мови на основі народних говірок.