Пенталогiя I. Шамякiна "Тревожнае шчасце” пiсалась на працягу 1956-1964г., у яе увашлi наступныя аповесцi: "Непауторная вясна” (1957), "Начныя зарнiцы” (1958), "Агонь i снег” (1959), "Пошукi сустрэчы"(1959), "Мост"(1964).
"НЕПАУТОРНАЯ ВЯСНА” -- твор, у якiм узнiкае, расце, набiрае сiлу каханне Сашы Траянавай i Пятра Шапiтовiча. Яны кахалi i былi самыя шчаслiвыя людзi на свеце. Памiж iмi узнiкалi драбязныя непаразуменнi, якiя знiкалi самi сабой. Лёс наладжвае сапрауднае выпрабаванне Сашы: пасля выпускнога вечара у тэхнiкуме Пятро захварэу. Аднак няшчасце мiнаецца. Пятро ачуньвае. У вобразах Пятра i Сашы пiсьменнiк увасобiу тыповыя рысы таго пакалення савецкiх людзей, якое расло, дужела, набiралася сiл. Даносяцца грозныя навiны: фашыстская Германiя напала на Польшчу. Аповесць канчаецца развiтаннем Сашы з Пятром, якi iдзе служыць у армiю.
"НАЧНЫЯ ЗАРНIЦЫ” -- Саша вельмi многа перажыла. Трывога за лес маленькай дачкi, за лес Пятра, якi ваюе з ворагам у снягах пауночы. Саша уступае у падпольную арганiзацыю, лечыць камiсара партызанскага атрада Лялькевiча, памагае у яго нялегкай дзейнасцi. Не раз трапляла Саша у драматычныя становiшча, не раз зазiрала ей у вочы смерць. Нянавiсць да ворага, клопат i трывога за дзiця, за мужа, за меньшага брата памагаюць ей адолець страх, знасцi сiлы для барацьбы. У гэты суровы час нязменнай засталася вернасць у каханне, пяшчота да маленькай дачкi.
"АГОНЬ I СНЕГ” -- форма дзеннiка, якi вядзе Петр Шапятовiч. Герой расказвае пра складанасць барацьбы з наймiтамi варожай авiяцыi i парашутнымi дясантамi у суровых умовах Кольскага паувострава. Герой дзелiцца перажываннямi, трывогай за лес Сашы, дачкi, Пятро ператвараецца у камандзiра батарэi, з вялiкай адказнасцю ен ставiцца да сваiх падначальных. Агонь i снег. Гэтыя вобразы перадаюць умовы, у якiх ваюе Шапятовiч.
"ПОШУКI СУСТРЭЧЫ". Пераносяць на бел. землю. Пятро, ачуняушы у шпiталi, трапляе у родныя мясцiны. Смелыя налеты на фашыстау. Зноу цяжкае раненне. Доктар Марыя Сяргееуна, мацi Сенi Пясоцкага, з якiм Пятро разам ваявау на фронце, ратуе яму жыцце. Паказваецца змаганне партызан i падпольшчыкау у тыле ворага.
"МОСТ". Пятро i Саша, у шчаслiвае каханне якiх жорстка уварвалася вайна i на доугiя гады параскiдала па свеце, зноу разам. Былы лейтэнант, абаронца пауночных рубяжоу Радзiмы, удзельнiк партызанскага змагання на бел. зямлi П. Ш. працуе настаунiкам. Яго любiмая Саша, падпольшч. у днi вайны, вярнулася да даваеннай прафесii -- лечыць людзей, яны шчаслiвыя, што у час вялiкага гора былi разам з народам, што у агульнай перамозе над ворагам ёсць iх доля. Яны працуюць, гадуюць дачку, дапамагаюць хутчэй загаiцца жахлiвым ранам вайны.
1. Пiсьменнiк iранiзуе над сваiм героем, высмейвае залiшнюю падазронасць закаханага. Пятру здаецца, што Саша залiшне холадна яго сустракае, адольвае сумненне: цi кахае яго Саша. Саша, саромеючыся, што па весцы пойдзе навiна, быццам да яе прыехау каханы, называе яго сваяком.
2. Саша, злавiушы закаханы позiрк Лялькевiча або бачычы, як ён стараецца не патурбаваць яе лiшняй або даручэннем, злуецца i абураецца. Ей здаецца, што, адказаушы на ласку Лялькевiча, яна здадзiць Пятру, якi недзе пралiвае кроу у суровых пауночных снягах.
3. Сцена смерцi Цiмкi. Саша i Лялькевiч правялi трывожную ноч. Яны перажываюць вялiвае гора. Целую ноч яны не спалi, ратавалi Цiмку. Мацi Цiмкi сэрцам адчула трывогу, раненька прыйшла да Траяновых. Пачалася размова. Усе супакойваюць мацi святой маной, быццам Цiмка пайшоу з партызанамi.
Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід рукавичку.
От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й каже:
— Тут я буду жити!
Коли це жабка плигає та й питає:
— А хто-хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка. А ти хто?
— Жабка-скрекотушка. Пусти й мене!
От уже їх двоє. Коли біжить зайчик. Прибіг до рукавички та й питає:
— А хто-хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка. А ти хто?
— А я зайчик-побігайчик. Пустіть і мене!
— Іди!
От уже їх троє.
Коли це біжить лисичка — та до рукавички:
— А хто-хто в цій рукавичці живе?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка та зайчик-побігайчик. А ти хто?
— Та я лисичка-сестричка. Пустіть і мене!
— Та йди!
Ото вже їх четверо сидить. Аж суне вовчик — та й собі до рукавички, питається:
— А хто-хто в цій рукавичці живе?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик та лисичка-сестричка. А ти хто?
— Та я вовчик-братик. Пустіть і мене!
— Та вже йди!
Уліз і той. Уже їх п'ятеро.
Де не взявся — біжить кабан.
— Хро-хро-хро! А хто-хто в цій рукавичці живе?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка та вовчик-братик. А ти хто?
— Хро-хро-хро! А я кабан-іклан. Пустіть і мене!
— Оце лихо! Хто не набреде — та все в рукавичку! Куди ж ти тут улізеш?
— Та вже влізу,— пустіть!
— Та що вже з тобою робити,— йди!
Уліз і той. Уже їх шестеро, уже так їм тісно, що й нікуди. Коли це тріщать кущі, вилазить ведмідь — та й собі до рукавички, реве й питається:
— А хто-хто в цій рукавичці живе?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик та кабан-іклан. А ти хто?
— Гу-гу-гу! Як вас багато! А я ведмідь-набрідь. Пустіть і мене!
— Куди ми тебе пустимо, коли й так тісно?
— Та якось будемо.
— Та вже йди, тільки скраєчку! Уліз і ведмідь, — семеро стало.
Та так вже тісно, що рукавичка ось-ось розірветься.
Коли це дід оглядівся,— нема рукавички. Він тоді назад — шукати її, а собачка попереду побігла. Бігла-бігла, бачить — лежить рукавичка і ворушиться. Собачка тоді: «Гав-гав-гав!»
Вони як злякаються, як вирвуться з рукавички,— так усі й порозбігалися лісом.
Пенталогiя I. Шамякiна "Тревожнае шчасце” пiсалась на працягу 1956-1964г., у яе увашлi наступныя аповесцi: "Непауторная вясна” (1957), "Начныя зарнiцы” (1958), "Агонь i снег” (1959), "Пошукi сустрэчы"(1959), "Мост"(1964).
"НЕПАУТОРНАЯ ВЯСНА” -- твор, у якiм узнiкае, расце, набiрае сiлу каханне Сашы Траянавай i Пятра Шапiтовiча. Яны кахалi i былi самыя шчаслiвыя людзi на свеце. Памiж iмi узнiкалi драбязныя непаразуменнi, якiя знiкалi самi сабой. Лёс наладжвае сапрауднае выпрабаванне Сашы: пасля выпускнога вечара у тэхнiкуме Пятро захварэу. Аднак няшчасце мiнаецца. Пятро ачуньвае. У вобразах Пятра i Сашы пiсьменнiк увасобiу тыповыя рысы таго пакалення савецкiх людзей, якое расло, дужела, набiралася сiл. Даносяцца грозныя навiны: фашыстская Германiя напала на Польшчу. Аповесць канчаецца развiтаннем Сашы з Пятром, якi iдзе служыць у армiю.
"НАЧНЫЯ ЗАРНIЦЫ” -- Саша вельмi многа перажыла. Трывога за лес маленькай дачкi, за лес Пятра, якi ваюе з ворагам у снягах пауночы. Саша уступае у падпольную арганiзацыю, лечыць камiсара партызанскага атрада Лялькевiча, памагае у яго нялегкай дзейнасцi. Не раз трапляла Саша у драматычныя становiшча, не раз зазiрала ей у вочы смерць. Нянавiсць да ворага, клопат i трывога за дзiця, за мужа, за меньшага брата памагаюць ей адолець страх, знасцi сiлы для барацьбы. У гэты суровы час нязменнай засталася вернасць у каханне, пяшчота да маленькай дачкi.
"АГОНЬ I СНЕГ” -- форма дзеннiка, якi вядзе Петр Шапятовiч. Герой расказвае пра складанасць барацьбы з наймiтамi варожай авiяцыi i парашутнымi дясантамi у суровых умовах Кольскага паувострава. Герой дзелiцца перажываннямi, трывогай за лес Сашы, дачкi, Пятро ператвараецца у камандзiра батарэi, з вялiкай адказнасцю ен ставiцца да сваiх падначальных. Агонь i снег. Гэтыя вобразы перадаюць умовы, у якiх ваюе Шапятовiч.
"ПОШУКI СУСТРЭЧЫ". Пераносяць на бел. землю. Пятро, ачуняушы у шпiталi, трапляе у родныя мясцiны. Смелыя налеты на фашыстау. Зноу цяжкае раненне. Доктар Марыя Сяргееуна, мацi Сенi Пясоцкага, з якiм Пятро разам ваявау на фронце, ратуе яму жыцце. Паказваецца змаганне партызан i падпольшчыкау у тыле ворага.
"МОСТ". Пятро i Саша, у шчаслiвае каханне якiх жорстка уварвалася вайна i на доугiя гады параскiдала па свеце, зноу разам. Былы лейтэнант, абаронца пауночных рубяжоу Радзiмы, удзельнiк партызанскага змагання на бел. зямлi П. Ш. працуе настаунiкам. Яго любiмая Саша, падпольшч. у днi вайны, вярнулася да даваеннай прафесii -- лечыць людзей, яны шчаслiвыя, што у час вялiкага гора былi разам з народам, што у агульнай перамозе над ворагам ёсць iх доля. Яны працуюць, гадуюць дачку, дапамагаюць хутчэй загаiцца жахлiвым ранам вайны.
1. Пiсьменнiк iранiзуе над сваiм героем, высмейвае залiшнюю падазронасць закаханага. Пятру здаецца, што Саша залiшне холадна яго сустракае, адольвае сумненне: цi кахае яго Саша. Саша, саромеючыся, што па весцы пойдзе навiна, быццам да яе прыехау каханы, называе яго сваяком.
2. Саша, злавiушы закаханы позiрк Лялькевiча або бачычы, як ён стараецца не патурбаваць яе лiшняй або даручэннем, злуецца i абураецца. Ей здаецца, што, адказаушы на ласку Лялькевiча, яна здадзiць Пятру, якi недзе пралiвае кроу у суровых пауночных снягах.
3. Сцена смерцi Цiмкi. Саша i Лялькевiч правялi трывожную ноч. Яны перажываюць вялiвае гора. Целую ноч яны не спалi, ратавалi Цiмку. Мацi Цiмкi сэрцам адчула трывогу, раненька прыйшла да Траяновых. Пачалася размова. Усе супакойваюць мацi святой маной, быццам Цiмка пайшоу з партызанамi.
Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід рукавичку.
От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й каже:
— Тут я буду жити!
Коли це жабка плигає та й питає:
— А хто-хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка. А ти хто?
— Жабка-скрекотушка. Пусти й мене!
От уже їх двоє. Коли біжить зайчик. Прибіг до рукавички та й питає:
— А хто-хто в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка. А ти хто?
— А я зайчик-побігайчик. Пустіть і мене!
— Іди!
От уже їх троє.
Коли це біжить лисичка — та до рукавички:
— А хто-хто в цій рукавичці живе?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка та зайчик-побігайчик. А ти хто?
— Та я лисичка-сестричка. Пустіть і мене!
— Та йди!
Ото вже їх четверо сидить. Аж суне вовчик — та й собі до рукавички, питається:
— А хто-хто в цій рукавичці живе?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик та лисичка-сестричка. А ти хто?
— Та я вовчик-братик. Пустіть і мене!
— Та вже йди!
Уліз і той. Уже їх п'ятеро.
Де не взявся — біжить кабан.
— Хро-хро-хро! А хто-хто в цій рукавичці живе?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка та вовчик-братик. А ти хто?
— Хро-хро-хро! А я кабан-іклан. Пустіть і мене!
— Оце лихо! Хто не набреде — та все в рукавичку! Куди ж ти тут улізеш?
— Та вже влізу,— пустіть!
— Та що вже з тобою робити,— йди!
Уліз і той. Уже їх шестеро, уже так їм тісно, що й нікуди. Коли це тріщать кущі, вилазить ведмідь — та й собі до рукавички, реве й питається:
— А хто-хто в цій рукавичці живе?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик та кабан-іклан. А ти хто?
— Гу-гу-гу! Як вас багато! А я ведмідь-набрідь. Пустіть і мене!
— Куди ми тебе пустимо, коли й так тісно?
— Та якось будемо.
— Та вже йди, тільки скраєчку! Уліз і ведмідь, — семеро стало.
Та так вже тісно, що рукавичка ось-ось розірветься.
Коли це дід оглядівся,— нема рукавички. Він тоді назад — шукати її, а собачка попереду побігла. Бігла-бігла, бачить — лежить рукавичка і ворушиться. Собачка тоді: «Гав-гав-гав!»
Вони як злякаються, як вирвуться з рукавички,— так усі й порозбігалися лісом.
Прийшов дід та й забрав рукавичку.