1. Один із ланцюгів ДНК має послідовність ATT ЦАТ ГАТ ГГГ АЦТ. Визначте послідовність нуклеотидів другого ланцюга й порахуйте, скільки в сумі аде-нілових нуклеотидів міститиметься в обох молекулах ДНК після реплікації. 2. Скільки нових нуклеотидів А, Т, Г та Ц треба використати, аби здійснити реплікацію ДНК, що має послідовність одного з ланцюгів ААА ТГЦ ТГГ ТАЦ?

3. Молекула ДНК містить 620 аденілових і 850 гуанілових нуклеотидів.

Скільки яких нуклеотидів потрібно для здійснення реплікації?

Вправи та задачі з транскрипції

4. Молекула мРНК містить 1244 нуклеотиди. Скільки нуклеотидів міститься

у фрагменті ДНК, що кодує цю молекулу мРНК?

5. Послідовність нуклеотидів у молекулі мРНК така — УАГ ЦГА УУГ АЦЦ. Виз

начте послідовність нуклеотидів у фрагменті ДНК, який кодує цей фрагмент мРНК.

6. До складу мРНК входить 20 % аденілових нуклеотидів, 16 % уридилових,

31 % цитидилових. Який уміст нуклеотидів у фрагменті ДНК, за яким було синтезовано цю мРНК?

Вправи та задачі з трансляції

7. Білок складається з 803 амінокислотних залишків. Скільки нуклеотидів у мРНК і ДНК кодують цей білок?

8. Молекула мРНК складається з 1302 нуклеотидів, серед яких є один кодон УАА. Яка максимальна довжина може бути в молекули білка, синтезованої за цією мРНК?

9. Визначте послідовність амінокислот у білку, інформація про який записана

в мРНК з такою послідовністю нуклеотидів — УУУ АЦГ АГГ АГУ ААЦ ГАУ.

10. Як зміниться структура білка, якщо у фрагменті ДНК, що кодує його, — ТАТ ТЦТ ТТТ ТГТ ГГА ЦГА — випаде 11-й нуклеотид?

11. Початкова ділянка молекули білка має послідовність валін-лейцин-гісти-дин-серин-ізолейцин. Припустіть структуру мРНК і ДНК, у яких записано інформацію про цю ділянку білка.

12. Визначте антикодони тРНК, які беруть участь у синтезі білка, що кодується фрагментом ДНК із послідовністю АГТ АЦГ АТГ ТЦА АГА.

протягом дня ви вдихаєте близько 17 тисяч разів.

це процес, над яким ви рідко замислюєтеся.

але за лаштунками відбувається колосальна і чітко скоординована робота.

ваші життєве-важливі органи - кишківник, мозок, кістки, легені, кров і серце - працюють спільно, щоб підтримувати ваше життя, доставляючи кисень до тканин по всьому організму.

більшість наших клітин потребують кисню, тому що він є одним з основних компонентів клітинного дихання.

процесу, в результаті якого утворюється молекула під назвою атф.

ця молекула забезпечує клітини енергією для реалізації багатьох їхніх неймовірних функцій.

але доставляння кисню в нашому організмі на подив складне завдання.

газ надходить в клітини з навколишнього середовища шляхом дифузії.

але ефективно це відбувається лише на крихітну відстань.

тому, для того, щоб кисень міг дістатися до клітин в середині нашого тіла, йому потрібна транспортна мережа.  

ось тут наші 20 мільярдів еритроцитів включаються в роботу.

кожен з них містить приблизно 270 мільйонів молекул гемоглобіну, здатних зв'язуватися з киснем.

саме він надає крові її червоний колір.

для виробництва цих клітин організм використовує інгредієнти, які ми отримуємо з їжею в якості сировини.

таким чином, у певному сенсі, можна сказати, що подорож кисню по організму насправді починається в кишківнику.

в результаті неймовірного поєднання механічного і хімічного процесів травлення їжа розщеплюється на дрібніші частинки, такі як залізо, будівельний блок гемоглобіну.

залізо серцево-судинною системою переноситься до кровотворних тканин організму.

ця тканина є місцем народження червоних кров'яних тілець.

вона міститься у порожнинах кісток і має назву кістковий мозок.

нирки регулюють рівень червоних кров’яних тілець за вивільнення еритропоетину, гормону, який примушує мозок збільшити виробництво еритроцитів.

щосекунди в нашому організмі утворюється 2,5 мільйони еритроцитів.

це число дорівнює кількості населення парижа.

так що кисень, який потрапляє в легені матиме достатньо транспорту.

але, перш ніж кисень зможе потрапити у легені, повинен бути залучений мозок.

стовбур головного мозку ініціює дихання, через нервову систему команди м'язам діафрагми й міжреберним м'язам.

це змушує їх скручуватися, тим самим збільшуючи об'єм грудної порожнини, що і дозволяє легеням розширюватися.

в результаті цього розширення внутрішній легеневий тиск падає, змушуючи повітря всмоктуватися всередину.

це наштовхує на думку, що наші легені схожі на дві великі повітряні кулі.

але насправді все набагато складніше.

і ось чому.

червоні кров’яні тільця в легеневих судинах можуть захоплювати молекули кисню лише коли ті знаходяться в безпосередній близькості.

якби легені були повітряними кулями, то повітря, яке б не перебувало в безпосередньому контакті з внутрішньою поверхнею цих куль, не могло б проникати крізь стінки.

на щастя, будова наших легень така, що кисню втрачається дуже мало.

їхня внутрішня поверхня утворена сотнями мільйонів маленьких кулястих мішечків, які називаються альвеолами, що значно збільшує площу контактної поверхні до приблизно 100 квадратних метрів.

стінки альвеол з дуже тонких плоских клітин, капілярами.

разом стінка альвеоли й капіляри утворюють мембрану завтовшки у дві клітини, що підводить кров і кисень достатньо близько для дифузії.

ці збагачені киснем клітини переносяться через серцево-судинну систему - сукупність величезної кількості кровоносних судин, що досягають кожної клітини в організмі.

якщо прокласти ці судини уздовж прямої лінії, то її довжини вистачить, щоби обігнути землю кілька разів.

щоб змусити еритроцити рухатися по цих судинах потрібен дуже потужний насос.

ось для чого нам потрібне серце.

серце людини скорочується в середньому близько 100 тисяч разів на добу.

воно як потужний насос доставляє кисень туди, де він необхідний, довершуючи командну роботу всього організму.

лише уявіть, уся ця складна система побудована лише заради доставляння крихітних молекул кисню.

якщо хоча б одна її частина дасть збій, це може призвести до смерті.

вдихніть.

ваш кишківник, кістки, легені, кров і серце продовжують спільно несамовито працювати, щоб підтримувати в вас життя.

можете видихати.

при полном насыщении клетки водой она имеет максимальный объем. состояние внутреннего напряжения клетки, обусловленное высоким содержанием воды и развивающимся давлением содержимого клетки на ее оболочку носит название тургора (рис. 10, а) . тургор обеспечивает сохранение органами формы (например, листьями, неодревесневшими стеблями) и положения в пространстве, а также сопротивление их действию механических факторов. с потерей воды связано уменьшение тургора и увядание.  

если клетка находится в гипертоническом растворе, концентрация которого больше концентрации клеточного сока, то скорость диффузии воды из клеточного сока будет превышать скорость диффузии воды в клетку из окружающего раствора. вследствие выхода воды из клетки объем клеточного сока сокращается, тургор уменьшается. уменьшение объема клеточной вакуоли сопровождается отделением цитоплазмы от оболочки - происходит плазмолиз.  

в ходе плазмолиза форма плазмолизированного протопласта меняется. вначале протопласт отстает от клеточной стенки лишь в отдельных местах, чаще всего в уголках. плазмолиз такой формы называют уголковым (рис. 10, б) .  

затем протопласт продолжает отставать от клеточных стенок, сохраняя связь с ними в отдельных местах, поверхность протопласта между этими точками имеет вогнутую форму. на этом этапе плазмолиз называют вогнутым (рис. 10, в) .  

постепенно протопласт отрывается от клеточных стенок по всей поверхности и принимает округлую форму. такой плазмолиз носит название выпуклого (рис. 10, г ).  

если у протопласта связь с клеточной стенкой в отдельных местах сохраняется, то при дальнейшем уменьшении объема в ходе плазмолиза протопласт приобретает неправильную форму. протопласт остается связанным с оболочкой многочисленными нитями гехта. такой плазмолиз носит название судорожного (рис. 10, д) .  

при длительном нахождении клеток в растворе нитрата калия (15 мин. и более) цитоплазма набухает в удлиненных клетках, там, где протопласт не касается клеточных стенок, образуются так называемые колпачки цитоплазмы. такой плазмолиз носит название колпачкового (рис. 10, е) .  

если плазмолизированную клетку поместить в гипотонический раствор, концентрация которого меньше концентрации клеточного сока, вода из окружающего раствора будет диффундировать внутрь вакуоли. в результате увеличения объема вакуоли повысится давление клеточного сока на цитоплазму, которая начинает приближаться к стенкам клетки, пока не примет первоначальное положение - произойдет деплазмолиз.