А1.скелет членистоногих образован:

тонкой кутикулой 2) кожей

хитином 4) известью

а2. имаго – это:

личинка чешуекрылых, жуков, пчел;

личиночная стадия членистоногих, развивающихся без метаморфоза;

взрослая (половозрелая) стадия насекомых;

орган равновесия беспозвоночных.

а3. как осуществляется пищеварение у пауков?

пища проходит через жевательный и железистый отделы желудка;

пища расщепляется в кишечнике под действием пищеварительных ферментов печени;

пищеварение внеполостное;

пища измельчается челюстями, а затем расщепляется пищеварительными соками в кишечнике.

а4. в какой части тела расположены протоки выделительной системы речного рака?

в головной, при основании длинных усиков;

на брюшке

в основании хвоста

на груди, в основании ходильных ног.

а5. на какие части подразделяется тело речного рака?

голова, грудь, брюшко, конечности

головогрудь, брюшко, конечности

голова, брюшко, конечности

головогрудь, конечности

а6. с какой целью жук-плавунец поднимается к поверхности воды и выставляет свое брюшко?

для дыхания

для охоты на мальков

для выделения продуктов жизнедеятельности

для откладки яиц на плавающие яйца.

а7. какую функцию не выполняет гемолимфа у пауков?

разносит кислород

участвует в теплорегуляции

транспорт питательных веществ

усиливает мышц

а8. представитель класса паукообразные на рисунке под номером

hello_html_m60240bcc.jpg

а9. основные стадии развития в жизненном цикле саранчи:

яйцо – личинка – имаго

яйцо – личинка – куколка – имаго

яйцо – имаго – личинка – куколка

имаго – яйцо – личинка – куколка

в1. выберите три верных ответа из шести. запишите соответствующие цифры в порядке возрастания.

к классу насекомые относятся животные со следующими признаками.

на голове две пары усиков.

тело разделено на голову, грудь, брюшко.

органы дыхания – трахеи.

на груди 3 пары ходильных ног.

есть хелицеры и педипальпы.

орган выделения – зеленая железа

ответ:

в2. установите соответствие между организмами разных классов членистоногих и их признаками.

признаки

класс

а.две пары усиков.

б. усиков нет.

в. 4 пары ходильных ног

г. 5 пар ходильных ног.

д. есть брюшные конечности.

е. есть хелицеры и педипальпы.

ракообразные

паукообразные

а

б

в

г

д

е

в3. установите соответствие между организмами разных классов членистоногих и их представителями.

представители

класс

а. паутинный клещ

б. медоносная пчела

в. каракурт

г. американский омар

д. морские желуди

е. тутовый шелкопряд

насекомые

паукообразные

ракообразные

а

б

в

г

д

е

в4. установите последовательность систематических единиц, начиная с наименьшей.

а) чешуекрылые

б) белянка капустная

в) белянка

г) насекомые

д) белянки

е) членистоногие

ответ:

с1. почему у себя дома нужно вести борьбу с тараканами, клопами, блохами, комнатными мухами? ​

Екологія як наука розділяється на три частини:

загальна екологія (вивчає основні закономірності функціонування екологічних систем);

глобальна екологія - вивчає біосферу в цілому;

прикладна екологія - вивчає взаємовідносини живих організмів із середовищем.

Так вважав академік К. М. Ситник та М. І. Будико (1990-1992 р.).

Вважається, що екологія тісно пов'язана з 70 великими науковими дисциплінами.

Становлення екології як синтетичної науки є наслідком науково-технічного прогресу та якісні зміни місця людини в природі.

На перших етапах розвитку людства його вплив на природне середовище був незначним, а виробнича діяльність спиралась на природні сили навколишнього середовища (енергія води, вітру, викопні ресурси).

У ХХ ст. людина отримала можливість активно впливати на довкілля та користуватись раніше недоступними для неї ресурсами. Виникла ідея, що людина - хазяїн природи, а природа - невичерпне джерело потрібних їй ресурсів.

Розвинулась екологічна криза, яку спричинили:

а) стрімко зростаюча чисельність населення;

б) поява атомної енергетики;

в) розробка та створення озброєння нового типу, здатного знищити все живе;

г) супутникові та комп'ютерні технології.

Екологія першої половини нашого століття була наукою, що тільки пояснювала причини природних явищ та їх механізм.

Сучасна екологія - наука, що прогнозує та конструює результати того чи іншого впливу людини на природу.

Сучасна екологія розчленована на 4 взаємозв'язані розділи:

аутекологія - вивчає фактори середовища та їх вплив на живі організми;

демекологія - вивчає популяції та їх взаємозв'язок між собою і довкіллям;

синекологія - вивчає співіснування організмів, їх угрупувань одне з одним і умовами існування;

соціальна екологія - вивчає взаємодію людини та біосфери та місце людського суспільства у природі.

За думкою інших вчених (Г. Білявського та М. Падуна) екологія поділяється на:

біоекологію;

геоекологію;

техноеклогію;

соціоекологію;

космічну еклогію;

Об'єктом екології є екологічні системи чи елементи екосистем планети.

Предмет дослідження - взаємозв'язки між живими і неживими компонентами екосистеми.

Основними завданнями екології є:

а) вивчення загального стану сучасної біосфери; взаємозв'язку біологічних систем з атом-, гідро-, літосферами та техносферою;

б) розробка методів збору інформації та аналізу біосфери;

в) розробка пропозицій щодо створення заповідних та охоронних територій;

г) розробка пропозицій щодо законодавства з питань експлуатації природних ресурсів та охорони природного середовища;

д) прогнозування на основі екологічних знань епідемій і проведення заходів щодо локалізації захворювань людини, тварин та рослин.

Екосистема - природний комплекс живих організмів і середовища, які пов'язані обміном речовин, енергії та інформації.

Екосистемою може бути той комплекс, де відбувається внутрішній кругообіг речовин.

Живі організми представлені в екосистемах особинами ("генетами").

Найпростіша екосистема - клітина.

"Рамет" - продукт розпаду генета на самостійні одиниці. Наприклад: пагони малини, пирію чи будяка.

Виділяють:

а) мікроекосистеми (пеньок з грибами; болото);

б) мезоекосистеми (ділянка лісу, озеро, водосховище);

в) макроекосистеми (континент, океан).

Глобальною екосистемою є біосфера нашої планети (область існування живих організмів).

Первые описания лишайников, дошедшие до наших дней, известны из

научного труда древнегреческого естествоиспытателя – Теофраста

(между 288 до н. э. и 285 до н. э.) - «Истории растений», в котором было

указано два лишайника — Usnea и Rocella, которую в те времена

использовали для получения красителей. Теофраст предполагал, что они

представляют собой наросты деревьев или водоросли [21, 49, 52]. В XVII

веке было известно только 28 видов лишайников. Французский врач и

ботаник Жозеф Питтон де Турнефор (1656-1708) выделил лишайники в

отдельную группу в составе мхов. К 1753 году было известно больше 170

видов. Шведский естествоиспытатель - Карл Линней (1718-1793) описал 80

видов лишайников, охарактеризовав их как «скудное крестьянство

растительности», и включил вместе с печёночниками в состав «наземных

водорослей». До конца XVIII века лихенологические работы носили

преимущественно характер флористических каталогов.

19 век

Началом научного изучения лишайников принято считать 1803 год,

когда ученик Карла Линнея, шведский ботаник, миколог Эрик Ахариус

(1757-1819) опубликовал свою работу «Methodus, qua omnes detectos lichenes

ad genera redigere tentavit», что в переводе означает - «Методы, с

которых каждый сможет определять лишайники». Он выделил их в

самостоятельную группу учредил систему, основанную на строении

плодовых тел, в которую вошли 906 описанных в то время видов. В этой же

работе впервые упоминаются гиалектовые лишайники. В более позднем

труде «Lichenographia Universalis…» (1810 год) содержится информация о 41

роде лишайников [49, 52].

Объяснение: