Головни́й мо́зок (лат. cerebrum; також лат. encephalon від дав.-гр. ἐγκέφαλος — «усередині голови») — головний відділ центральної нервової системи (невраксису) всіх хребетних тварин, у яких він міститься в «коробці» — черепі. Також головний мозок зустрічається у багатьох безхребетних тварин з різним типом нервової системи. Процес еволюційного формування головного мозку має назву «цефалізація».
Мозок складається з різних типів нейронів, які формують сіру речовину мозку (кора та ядра). Їхні відростки (аксони та дендрити) утворюють білу речовину. Біла та сіра речовини, а також нейроглія, формують нервову тканину, з якої, в тому числі, утворений і головний мозок. Нейрони мозку комунікують між собою та з нейронами інших відділів нервової системи завдяки універсальним нервовим зв'язкам — синапсам.
Структури мозку відповідають за виконання найрізноманітніших задач: від контролю вітальних (життєвих) функцій до вищої психічної діяльності.
Розвиток мозку у безхребетних
Дрозофіла
Розвиток центральної нервової системи (ЦНС) та гангліїв у безхребетних має певні подібні риси до хребетних. Насамперед нервова система у них є похідним ектодерми. По-друге, ЦНС утворюється внаслідок міграції нейронів. Різниця полягає в тому, що у хребетних ектодерма, з якої виникне ЦНС, розміщена дорсально. Досліди на дрозофілах та Caenorhabditis elegans показали, що «нервова» ектодерма або розміщена вентрально (дрозофіла), або мігрує з латеральної сторони до передньої (C. elegans), а опісля занурюється в товщу ембріона. Наступна стадія — це формування «мозку», тобто конгломерація нейронів у передній ганглій.
Розвиток мозку у хребетних
Формування анатомічних структур
Схематичне зображення мозкових міхурів і їх похідних
Нервова система хребетних є похідною нервової пластинки, а вона, у свою чергу, також є похідною ектодерми. Згодом нервова пластинка перетворюється у нервову трубку. В середині трубки утворюється такої ж форми порожнина — невроцель. Саме в краніальній ділянці нервової трубки і розвивається мозок. Однак, слід зауважити, що мозкове потовщення присутнє ще у нервовій пластинці. Нервова трубка складається з пластинок: вентральної, дорсальної та бічної. Латеральна пластинка по своїй довжині поділена межувальною борозною (борозною Гіса) на вентральнолатеральну (базальну) та дорсолатеральну (алярну (крилову)) пластинки. Ці пластинки при подальшому розвитку виявляють у спинному мозку, довгастому та середньому. З базальної пластинки утворюватимуться моторні компоненти, з алярної — чутливі.
Формування та розміщення мозкових міхурів на прикладі людського шеститижневого ембріона
Першим етапом розвитку головного мозку є поява передньої складки мозку (лат. plica ventralis encephali). Вона ділить наявне потовщення на два «регіони»: archencephalon, який розміщений перед нотохордою та deuteroencephalon, який розміщений позаду неї. Наступна стадія розвитку — це стадія трьох первинних міхурів: переднього мозку (лат. prosencephalon), середнього мозку (лат. mesencephalon) та ромбоподібного мозку (лат. rhombencephalon). Перший міхур є похідним archencephalon, інші два — deuteroencephalon. Стадія трьох міхурів переходить в стадію п'яти третинних: передній мозок ділиться на кінцевий мозок (лат. telencephalon) та проміжний мозок (лат. diencephalon); ромбоподібний мозок ділиться на задній (лат. metencephalon) та довгастий (лат. myelencephalon seu medulla oblongata). Середній мозок не ділиться. В подальшому задній мозок дає початок мозочку та мосту (останній розвивається тільки у ссавців). Під час розвитку одні відділи мозку розростаються швидше ніж інші, що спричиняє виникнення (у рептилій, птахів та ссавців) мозкових вигинів: мозкового, мостового (тільки у ссавців та шийного). Невроцель ромбоподібного мозку перетворюється в четвертий шлуночок, середнього — у водопровід (лат. aqueductus), проміжного — у третій шлуночок і кінцевого — у перший та другий шлуночки.
Гістогенез і міграція нейронів
Формування кори у миші
Головний мозок складається з нейронів та глії і має схожі риси тогенезу зі спинним мозком. Усі клітини головного мозку походять з нейробластів, уся цитоархітектоніка має спочатку однакову для всієї ЦНС тришарову будову — крайовий, мантійний та матричний шари.
Також у головному мозку відбуваються процеси міграції нейронів, яка буває двох типів — радіального, коли нейрони прямують перпендикулярно до вентрикулярної поверхні, та тангенціального, коли цей рух є паралельним. Яскравим прикладом цього є формування неокортексу. Воно полягає в багатоетапній міграції нейронів. Спочатку будова кори аналогічна до інших відділів нервової системи і складається з трьох шарів. Надалі в крайовому шарі виникає популяція спе
Невромерна теорія та генетичні аспекти
Один з важливих для розвитку нервової системи ген — Sonic hedgehog (Shh)
Сфагнумы содержат большое количество мёртвых водоносных (гиалиновых) клеток с порами, легко впитывающих воду, что обусловливает высокую влагоёмкость Сфагнумa и быстрому развитию верховых болот в местах, где появляются эти мхи. Стебли Сфагнумa ежегодно в нижней части отмирают (рост стебля продолжают верхушечные ветви) , образуя торф. Рас преимущественно в тундровой и лесной зонах Северного полушария; в Южном полушарии встречаются высоко в горах, реже на равнинах умеренного пояса.
Мхи и лишайники – растения, не имеющие циркуляторной системы. Они получают влагу из осадков или атмосферы, используя осмотическое давление. Это означает также, что они одновременно поглощают все содержащиеся в окружающей среде вещества, в том числе вредные, не обладая механизмами освобождения от них. Поэтому мхи и лишайники являются прекрасными индикаторами состояния окружающей среды.
В Европе имеются обширные на которых однажды испытавшие загрязнение мхи исчезли полностью. Накапливая поступающие с осадками минеральные вещества, бриофиты, разлагаясь по завершении жизненного цикла, отдают их подстилающей почве вместе со своей биомассой. Поэтому они жизненно важны для здоровья леса.
Сфагновые мхи повышать кислотность окружающей их среды, выделяя в воду ионы водорода.
Наиболее важной особенностью сфагнума, приобретенной в ходе миллионов лет эволюции, является его впитывать и сохранять от 12 до 20 весовых частей воды на часть сухого веса (в зависимости от биологического вида сфагнума) , а также его бактерицидные свойства. Исследователи с кафедры аналитической химии Белорусского государственного университета изучили химический состав и абсорбционные свойства белого мха – сфагнума. Они выделили из него большой набор веществ с бактерицидными и противогрибковыми свойствами и подтвердили его высокую впитывающую Биологически активные вещества извлекали из растения с различных растворителей: дистиллированной воды, этанола, бутанола, эфира и хлороформа. Самым лучшим растворителем для экстрагирования веществ оказалась дистиллированная вода. Исследователи выделили из сфагнума шесть фенокислот (изохлорогеновую, фумаровую, кофейную, хлорогеновую, пирокатехиновую, федуловую) и шесть веществ из класса кумаринов (эскулетинн, эскулин, умбеллиферон, скополетин, кумарин, герниарин) . Эти вещества обладали ярко выраженным бактерицидным действием, особенно сильно они действовали на культуры стафилококка и стрептококка. Экстракты из сфагнума оказались также губительными для грибковых инфекций. Ученые предположили, что противогрибковым действием сфагнум обязан прежде всего кумаринам .
По имеющимся данным, сфагнум сам по себе не подвержен никаким болезням.
Головни́й мо́зок (лат. cerebrum; також лат. encephalon від дав.-гр. ἐγκέφαλος — «усередині голови») — головний відділ центральної нервової системи (невраксису) всіх хребетних тварин, у яких він міститься в «коробці» — черепі. Також головний мозок зустрічається у багатьох безхребетних тварин з різним типом нервової системи. Процес еволюційного формування головного мозку має назву «цефалізація».
Мозок складається з різних типів нейронів, які формують сіру речовину мозку (кора та ядра). Їхні відростки (аксони та дендрити) утворюють білу речовину. Біла та сіра речовини, а також нейроглія, формують нервову тканину, з якої, в тому числі, утворений і головний мозок. Нейрони мозку комунікують між собою та з нейронами інших відділів нервової системи завдяки універсальним нервовим зв'язкам — синапсам.
Структури мозку відповідають за виконання найрізноманітніших задач: від контролю вітальних (життєвих) функцій до вищої психічної діяльності.
Розвиток мозку у безхребетних
Дрозофіла
Розвиток центральної нервової системи (ЦНС) та гангліїв у безхребетних має певні подібні риси до хребетних. Насамперед нервова система у них є похідним ектодерми. По-друге, ЦНС утворюється внаслідок міграції нейронів. Різниця полягає в тому, що у хребетних ектодерма, з якої виникне ЦНС, розміщена дорсально. Досліди на дрозофілах та Caenorhabditis elegans показали, що «нервова» ектодерма або розміщена вентрально (дрозофіла), або мігрує з латеральної сторони до передньої (C. elegans), а опісля занурюється в товщу ембріона. Наступна стадія — це формування «мозку», тобто конгломерація нейронів у передній ганглій.
Розвиток мозку у хребетних
Формування анатомічних структур
Схематичне зображення мозкових міхурів і їх похідних
Нервова система хребетних є похідною нервової пластинки, а вона, у свою чергу, також є похідною ектодерми. Згодом нервова пластинка перетворюється у нервову трубку. В середині трубки утворюється такої ж форми порожнина — невроцель. Саме в краніальній ділянці нервової трубки і розвивається мозок. Однак, слід зауважити, що мозкове потовщення присутнє ще у нервовій пластинці. Нервова трубка складається з пластинок: вентральної, дорсальної та бічної. Латеральна пластинка по своїй довжині поділена межувальною борозною (борозною Гіса) на вентральнолатеральну (базальну) та дорсолатеральну (алярну (крилову)) пластинки. Ці пластинки при подальшому розвитку виявляють у спинному мозку, довгастому та середньому. З базальної пластинки утворюватимуться моторні компоненти, з алярної — чутливі.
Формування та розміщення мозкових міхурів на прикладі людського шеститижневого ембріона
Першим етапом розвитку головного мозку є поява передньої складки мозку (лат. plica ventralis encephali). Вона ділить наявне потовщення на два «регіони»: archencephalon, який розміщений перед нотохордою та deuteroencephalon, який розміщений позаду неї. Наступна стадія розвитку — це стадія трьох первинних міхурів: переднього мозку (лат. prosencephalon), середнього мозку (лат. mesencephalon) та ромбоподібного мозку (лат. rhombencephalon). Перший міхур є похідним archencephalon, інші два — deuteroencephalon. Стадія трьох міхурів переходить в стадію п'яти третинних: передній мозок ділиться на кінцевий мозок (лат. telencephalon) та проміжний мозок (лат. diencephalon); ромбоподібний мозок ділиться на задній (лат. metencephalon) та довгастий (лат. myelencephalon seu medulla oblongata). Середній мозок не ділиться. В подальшому задній мозок дає початок мозочку та мосту (останній розвивається тільки у ссавців). Під час розвитку одні відділи мозку розростаються швидше ніж інші, що спричиняє виникнення (у рептилій, птахів та ссавців) мозкових вигинів: мозкового, мостового (тільки у ссавців та шийного). Невроцель ромбоподібного мозку перетворюється в четвертий шлуночок, середнього — у водопровід (лат. aqueductus), проміжного — у третій шлуночок і кінцевого — у перший та другий шлуночки.
Гістогенез і міграція нейронів
Формування кори у миші
Головний мозок складається з нейронів та глії і має схожі риси тогенезу зі спинним мозком. Усі клітини головного мозку походять з нейробластів, уся цитоархітектоніка має спочатку однакову для всієї ЦНС тришарову будову — крайовий, мантійний та матричний шари.
Також у головному мозку відбуваються процеси міграції нейронів, яка буває двох типів — радіального, коли нейрони прямують перпендикулярно до вентрикулярної поверхні, та тангенціального, коли цей рух є паралельним. Яскравим прикладом цього є формування неокортексу. Воно полягає в багатоетапній міграції нейронів. Спочатку будова кори аналогічна до інших відділів нервової системи і складається з трьох шарів. Надалі в крайовому шарі виникає популяція спе
Невромерна теорія та генетичні аспекти
Один з важливих для розвитку нервової системи ген — Sonic hedgehog (Shh)
огромную роль
Объяснение:
Сфагнумы содержат большое количество мёртвых водоносных (гиалиновых) клеток с порами, легко впитывающих воду, что обусловливает высокую влагоёмкость Сфагнумa и быстрому развитию верховых болот в местах, где появляются эти мхи. Стебли Сфагнумa ежегодно в нижней части отмирают (рост стебля продолжают верхушечные ветви) , образуя торф. Рас преимущественно в тундровой и лесной зонах Северного полушария; в Южном полушарии встречаются высоко в горах, реже на равнинах умеренного пояса.
Мхи и лишайники – растения, не имеющие циркуляторной системы. Они получают влагу из осадков или атмосферы, используя осмотическое давление. Это означает также, что они одновременно поглощают все содержащиеся в окружающей среде вещества, в том числе вредные, не обладая механизмами освобождения от них. Поэтому мхи и лишайники являются прекрасными индикаторами состояния окружающей среды.
В Европе имеются обширные на которых однажды испытавшие загрязнение мхи исчезли полностью. Накапливая поступающие с осадками минеральные вещества, бриофиты, разлагаясь по завершении жизненного цикла, отдают их подстилающей почве вместе со своей биомассой. Поэтому они жизненно важны для здоровья леса.
Сфагновые мхи повышать кислотность окружающей их среды, выделяя в воду ионы водорода.
Наиболее важной особенностью сфагнума, приобретенной в ходе миллионов лет эволюции, является его впитывать и сохранять от 12 до 20 весовых частей воды на часть сухого веса (в зависимости от биологического вида сфагнума) , а также его бактерицидные свойства. Исследователи с кафедры аналитической химии Белорусского государственного университета изучили химический состав и абсорбционные свойства белого мха – сфагнума. Они выделили из него большой набор веществ с бактерицидными и противогрибковыми свойствами и подтвердили его высокую впитывающую Биологически активные вещества извлекали из растения с различных растворителей: дистиллированной воды, этанола, бутанола, эфира и хлороформа. Самым лучшим растворителем для экстрагирования веществ оказалась дистиллированная вода. Исследователи выделили из сфагнума шесть фенокислот (изохлорогеновую, фумаровую, кофейную, хлорогеновую, пирокатехиновую, федуловую) и шесть веществ из класса кумаринов (эскулетинн, эскулин, умбеллиферон, скополетин, кумарин, герниарин) . Эти вещества обладали ярко выраженным бактерицидным действием, особенно сильно они действовали на культуры стафилококка и стрептококка. Экстракты из сфагнума оказались также губительными для грибковых инфекций. Ученые предположили, что противогрибковым действием сфагнум обязан прежде всего кумаринам .
По имеющимся данным, сфагнум сам по себе не подвержен никаким болезням.