З часів Густава Гайєра розроблено низку методів визначення віку стиглостей лісу для використання його як продукту (переважно деревини) чи як невагомих цінностей. Теорія лісовпорядкування, розробляючи питання стиглостей лісу, виходила з максимізації отримання грошових прибутків у найкоротший термін за мінімальні затрати.
Усю різноманітність стиглостей лісу умовно об’єднують у три групи:
ті, що зумовлюються природними процесами росту і розвитку дерев;
ті, що обґрунтовані технічними чи економічними розрахунками;
ті, що зумовлені господарськими умовами.
Стиглості останньої групи прямо не пов’язані з використанням деревини, тому вибір віку цих стиглостей найменш обґрунтований.
Для лісів експлуатаційного значення найважливішими є стиглості другої групи. В усіх країнах світу провідними є стиглості, що спираються на економічні розрахунки. Оскільки у колишньому СРСР економічні принципи ведення лісового господарства та орієнтація господарства на найвищі прибутки ввійшли у протиріччя із плановою системою всього господарства, за наявності великих запасів стиглої деревини, то за ініціативою О.І. Кондратьева (1928), в основу віку рубання у головному користуванні було покладено вік технічної стиглості, що краще вписувалась у систему натурального планування.
Технічна стиглість має на меті забезпечити максимальний приріст цільових сортиментів; проте широкомасштабні дослідження виявили цілу низку недоліків у методиці встановлення віку технічної стиглості лісу. Зокрема, дискусійними є такі питання:
Який запас деревостанів (залишену частину чи загальну продуктивність) брати за основу розрахунків?
На яку деревину вести розрахунок – один провідний сортимент, групу сортиментів, процентне представництво всіх незамінних сортиментів за потребою, кінцевий фабрикат?
Як враховувати одновіковість і різновіковість деревостанів?
Як враховувати типи росту деревостанів реґіону?
Як враховувати і встановлювати вік технічної стиглості у змішаних деревостанах, які в умовах України домінують?
Як враховувати реальні повноти деревостанів, оскільки встановлений нормативами вік стиглості стосується нормальних насаджень?
Технічна стиглість є натуральним показником, який дозволяє максимізувати отримання деревини певних розмірів, але не враховує ефективності відтворення деревних запасів. Зараз ситуація в Україні змінюється і ринок вимагає врахування його економічних законів. Критерієм економічної ефективності діяльності лісових підприємств є вартісна оцінка виробленої продукції. Cтиглість лісу є категорією економічною неісторичного характеру (Трубников, 1969). За ринкової економіки потрібно вік стиглості і рубання лісу встановлювати на основі економічних підходів.
У першій чверті 20-го сторіччя у нас для встановлення віку головного рубання провідними вважалися господарська та фінансова стиглості і рідко – якісна, що орієнтована на якість і приріст об’ємної одиниці деревини. Вік якісної стиглості для більшості деревних порід настає у досить поважному віці (на кілька класів віку вище віку технічної стиглості на грубу деревину), не забезпечує максимальної продуктивності насаджень, хоч і зменшує витрати на лісоексплуатацію та деревооброблення, що сприяє росту рівня лісової ренти. Перша українська лісовпорядкувальна інструкція, розроблена під керівництвом проф. О.Г. Марченка (1922), передбачала якісну стиглість встановлювати на підставі приросту деревини. Але через високий вік ця стиглість мала обмежене застосування.
Господарська стиглість настає, коли валовий прибуток за таксами стане максимальним. На думку М.П. Анучина (1991), цей вид стиглості вартісно поєднує кількісну і технічну стиглості. Вік цієї стиглості займає проміжне положення у віковому ряді між кількісною і якісною стиглостями. Але через домінування у деревостанах дерев лише вищих класів росту господарська стиглість може настати дуже пізно, на що звертав увагу Б.О. Шустов, досліджуючи волинські діброви. Цей вид стиглості орієнтується на найвищий економічний ефект за рахунок максимального виходу промислових сортиментів. Вік цієї стиглості близький до віку технічної стиглості на сукупність грубої і середньої деревини.
З методичного боку, визначаючи вік господарської стиглості є необхідність враховувати:
Через хибне співвідношеннях цін на окремі сортименти орієнтація на господарську стиглість може призвести до вирощування не тих сортиментів і, отже, до економічних збитків.
Ризик мінливості попиту на окремі сортименти у кінці оберту рубання.
Технічна стиглість являє собою стан деревостану, в якому настає найбільший середній приріст одного або декількох сортиментів, котрі можна заготовити в насадженні. На відміну від кількісної стиглості технічна визначається не тільки біологічними особливостями деревної породи і умовами місцезростання, а і вимогами до якості деревини та сортиментів. Саме тому одним з головних завдань при встановленні віку технічної стиглості є визначення провідних сортиментів, на які орієнтується господарство тепер і в майбутньому. Тобто технічна стиглість є відносним показником, який залежить не безпосередньо від віку, а більше від середнього діаметра і якості деревостану в залежності від його віку, і від сортиментів, які необхідно заготовити в насадженні. Саме тому встановлювати її значення слід не при стратегічному плануванні використання лісових ресурсів, а при тактичному з орієнтацією на вимоги конкретного ринку.
З часів Густава Гайєра розроблено низку методів визначення віку стиглостей лісу для використання його як продукту (переважно деревини) чи як невагомих цінностей. Теорія лісовпорядкування, розробляючи питання стиглостей лісу, виходила з максимізації отримання грошових прибутків у найкоротший термін за мінімальні затрати.
Усю різноманітність стиглостей лісу умовно об’єднують у три групи:
ті, що зумовлюються природними процесами росту і розвитку дерев;
ті, що обґрунтовані технічними чи економічними розрахунками;
ті, що зумовлені господарськими умовами.
Стиглості останньої групи прямо не пов’язані з використанням деревини, тому вибір віку цих стиглостей найменш обґрунтований.
Для лісів експлуатаційного значення найважливішими є стиглості другої групи. В усіх країнах світу провідними є стиглості, що спираються на економічні розрахунки. Оскільки у колишньому СРСР економічні принципи ведення лісового господарства та орієнтація господарства на найвищі прибутки ввійшли у протиріччя із плановою системою всього господарства, за наявності великих запасів стиглої деревини, то за ініціативою О.І. Кондратьева (1928), в основу віку рубання у головному користуванні було покладено вік технічної стиглості, що краще вписувалась у систему натурального планування.
Технічна стиглість має на меті забезпечити максимальний приріст цільових сортиментів; проте широкомасштабні дослідження виявили цілу низку недоліків у методиці встановлення віку технічної стиглості лісу. Зокрема, дискусійними є такі питання:
Який запас деревостанів (залишену частину чи загальну продуктивність) брати за основу розрахунків?
На яку деревину вести розрахунок – один провідний сортимент, групу сортиментів, процентне представництво всіх незамінних сортиментів за потребою, кінцевий фабрикат?
Як враховувати одновіковість і різновіковість деревостанів?
Як враховувати типи росту деревостанів реґіону?
Як враховувати і встановлювати вік технічної стиглості у змішаних деревостанах, які в умовах України домінують?
Як враховувати реальні повноти деревостанів, оскільки встановлений нормативами вік стиглості стосується нормальних насаджень?
Технічна стиглість є натуральним показником, який дозволяє максимізувати отримання деревини певних розмірів, але не враховує ефективності відтворення деревних запасів. Зараз ситуація в Україні змінюється і ринок вимагає врахування його економічних законів. Критерієм економічної ефективності діяльності лісових підприємств є вартісна оцінка виробленої продукції. Cтиглість лісу є категорією економічною неісторичного характеру (Трубников, 1969). За ринкової економіки потрібно вік стиглості і рубання лісу встановлювати на основі економічних підходів.
У першій чверті 20-го сторіччя у нас для встановлення віку головного рубання провідними вважалися господарська та фінансова стиглості і рідко – якісна, що орієнтована на якість і приріст об’ємної одиниці деревини. Вік якісної стиглості для більшості деревних порід настає у досить поважному віці (на кілька класів віку вище віку технічної стиглості на грубу деревину), не забезпечує максимальної продуктивності насаджень, хоч і зменшує витрати на лісоексплуатацію та деревооброблення, що сприяє росту рівня лісової ренти. Перша українська лісовпорядкувальна інструкція, розроблена під керівництвом проф. О.Г. Марченка (1922), передбачала якісну стиглість встановлювати на підставі приросту деревини. Але через високий вік ця стиглість мала обмежене застосування.
Господарська стиглість настає, коли валовий прибуток за таксами стане максимальним. На думку М.П. Анучина (1991), цей вид стиглості вартісно поєднує кількісну і технічну стиглості. Вік цієї стиглості займає проміжне положення у віковому ряді між кількісною і якісною стиглостями. Але через домінування у деревостанах дерев лише вищих класів росту господарська стиглість може настати дуже пізно, на що звертав увагу Б.О. Шустов, досліджуючи волинські діброви. Цей вид стиглості орієнтується на найвищий економічний ефект за рахунок максимального виходу промислових сортиментів. Вік цієї стиглості близький до віку технічної стиглості на сукупність грубої і середньої деревини.
З методичного боку, визначаючи вік господарської стиглості є необхідність враховувати:
Через хибне співвідношеннях цін на окремі сортименти орієнтація на господарську стиглість може призвести до вирощування не тих сортиментів і, отже, до економічних збитків.
Ризик мінливості попиту на окремі сортименти у кінці оберту рубання.
Объяснение:
Відповідь:
Технічна стиглість являє собою стан деревостану, в якому настає найбільший середній приріст одного або декількох сортиментів, котрі можна заготовити в насадженні. На відміну від кількісної стиглості технічна визначається не тільки біологічними особливостями деревної породи і умовами місцезростання, а і вимогами до якості деревини та сортиментів. Саме тому одним з головних завдань при встановленні віку технічної стиглості є визначення провідних сортиментів, на які орієнтується господарство тепер і в майбутньому. Тобто технічна стиглість є відносним показником, який залежить не безпосередньо від віку, а більше від середнього діаметра і якості деревостану в залежності від його віку, і від сортиментів, які необхідно заготовити в насадженні. Саме тому встановлювати її значення слід не при стратегічному плануванні використання лісових ресурсів, а при тактичному з орієнтацією на вимоги конкретного ринку.