Чому більшість основних амінокислот закодовані не одним а кількома триплетами​

У микробов, так же как у др. физ. тел, различают толщину, длину, глубину, объем, площадь поверхности, массу. Все эти размеры очень малы. Диаметр кокков колеблется от 0,5 до 2,5 мкм, палочковидных и спиралевидных форм -от 0,1 до 2 мкм, длина палочковидных особей-от 0,2 до 8-10 мкм, длина спиралевидных особей - от 4 до 50 мкм. Отдельные особи палочек (серобактерий) и спирохет в длину могут достигать 150 мкм и даже 500 мкм. Толщина спор равна или в 1,5 - 2 раза больше диаметра бактерии, клеточной стенки - 10 -35 нм, цитоплазматической мембраны - 5 -7,5 нм, рибосом- 10 -20 нм, гранул- 0,1 -0,5 мкм, капсулы- 0,05 - 2 мкм, размеры жгутиков составляют 12 -30 нмхб-9 мкм (у спирилл -до 80-90 мкм), пили- 7 -8,5 нмхО.З-1 мкм. В фиксированных и окрашенных мазках размеры меньше реальных. Объем (Vs) и поверхность (As) бактерий рассчитывают по формулам. Для шаровидных бактерий Vs=4/3pr3 , As=4pr4; для палочковидных Vs=2pab2, As=2pb(b+2a), где а-половина максимальной длины;b - половина максимальной ширины. Параметры грибов также сильно варьируют: от нескольких мкм (микрогрибы) до см. (макрогрибы). У паразитических дрожжеподобных грибов размеры колеблются в пределах 2 -5 мкм, у мицеллярных- 1 - 10x4 - 100 мкм. Размеры органоидов соответственно больше, чем у бактерий. Основные параметры простейших: 1x2 мкм; 1,5x3,5; 1,5 - 5x15 - 40; 8-10x10-18; 12 х 25; 40-70x50-200 мкм. Длину и толщину бактерий, так же как грибов и простейших, измеряют в живом состоянии микроорганизмов, в период их максимальной стационарной фазы, взвешенными в физрастворе под фазово-контрастным микроскопом с окуляра-микрометра (см.). Размеры вирусов составляют от 20 до 350 нм. Средний размер вирионов пикорнавирусов равен 20 -30 нм, тогавирусов- 50 -70, аренавирусов- 130, реовирусов - 60 - 80, ортомиксовирусов - 90-110, парамиксовирусов - 100 -300, аденовирусов- 70 -90, рабдовирусов-80x180, герпесвирусов- 150 -300, поксвирусов-75 х150 х 350 нм и др.

Епітеліальна тканина, або епітелій, майже не містить міжклітинної речовини і складається з шарів клітин, які щільно прилягають одна до одної. Саме тому з епітелію утворені покриви багатоклітинних тварин. Клітини зовнішнього епітеліального шару можуть виділяти слиз (як у червів, риб), щільну речовину хітин (як у раків, комах). До складу по­кривного епітелію можуть входити кілька шарів клітин, що омертвіли й ороговіли (як у змій, горобців, бегемотів, людини). Зрозуміло, що тка­нина з такими властивостями є надійним захистом організму.

Але з епітелію складаються не тільки покриви — з нього утворені внутрішні поверхні органів. Будова клітин таких епітеліальних тка­нин залежить від функції органа . Так, клітини епітелію порожнини носа багатьох ссавців, наприклад кота, собаки, людини, оснащені безліччю війок, що затримують пилинки, які разом із повіт­рям потрапляють до носа. Клітини епітелію, що ви­стилає внутрішню поверхню кишечнику, мають вирости — ворсинки. Вони збільшують площу, через яку відбувається транспорт поживних речовин до клітин.

М'язова тканина (мал.) забезпечує різні види рухів тварини, її клітини мають подовжену форму, вони здатні скорочуватися, зменшу­ючи довжину і потовщуючись. Ця робота вимагає великих витрат енергії, тому в клітинах м'язової тканини міститься багато мітохондрій.

Нервова тканина складається з нейронів — клітин із безліччю від­ростків (мал.). Завдяки нейронам організм може сприймати впливи навколишнього середовища і зміни власного стану й реагувати на них. Сигналом, який виникає в нейроні у відповідь на дію середовища, є слаб­кий електричний струм. Він розповсюджується ланцюгом нейронів, з'єднаних між собою відростками.