сукупність характеристик, властивих індивіду на певній стадії розвитку. Фенотип формується на основі генотипу, опосередкованого низкою зовнішньосередовищних факторів — феногенезу. У диплоїдних організмів в фенотипі проявляються домінантні гени.
Різні фенотипи особин у популяції двостулкового молюска Donax variabilis.
Фенотип-сукупність зовнішніх і внутрішніх ознак організму, придбаних в результаті онтогенезу (індивідуального розвитку).
Незважаючи на явне суворе визначення, концепція фенотипу має деякі невизначеності. По-перше, більшість молекул і структур, кодованих генетичним матеріалом, не помітні в зовнішньому вигляді організму, хоча є частиною фенотипу. Наприклад, саме так йде справа з групами крові людини. Тому розширене визначення фенотипу повинно включати характеристики, які можуть бути виявлені технічними, медичними або діагностичними процедурами. Подальше, більш радикальне розширення може включати набуту поведінку або навіть вплив організму на навколишнє середовище та інші організми. Наприклад, згідно Річарду Докінзу, греблю бобрів також як і їх різці можна вважати фенотипом генів бобра.[1]
Фенотип можна визначити як» винос " генетичної інформації назустріч факторам середовища. У першому наближенні можна говорити про дві характеристики фенотипу: а) число напрямків виносу характеризує число факторів середовища, до яких чутливий фенотип, — мірність фенотипу; б) «дальність» виносу характеризує ступінь чутливості фенотипу до даного фактору середовища. У сукупності ці характеристики визначають багатство і розвиненість фенотипу. Чим багатовимірніший фенотип і чим він чутливіший, чим далі фенотип від генотипу, тим він багатший. Якщо порівняти вірус, бактерію, аскариду, жабу і людини, то багатство фенотипу в цьому ряду зростає
Безпазвоноч--скелет наружный, нервная система узловой формы нервные стволы, органы дыхания грудь, брюшко, сроение сердце однокамерное или находиться на спине, кровеносная система незамкнутое, расположения органов чувств различные части тела, хватательные части конечности позвоночные--скелет внутренний.. хорда, нервная система спинной мозг в виде нервной трубки, органы дыхания голова. грудь, строение сердце 2-3- находиться на брюшной стороне, кровеносная система замкнутая, рассположения органов чувств голова, хватательные части челюсти у некоторых как то извиняюсь за развитие первичного потом и вторичного двусторонняя симметрия общий план строение пищеварительной системы трехслойность (экто-эндо-мезодерма) постанальный хвост конечности образуются боллее чем одним сегментом тела сигментированные мышечные
Объяснение:
сукупність характеристик, властивих індивіду на певній стадії розвитку. Фенотип формується на основі генотипу, опосередкованого низкою зовнішньосередовищних факторів — феногенезу. У диплоїдних організмів в фенотипі проявляються домінантні гени.
Різні фенотипи особин у популяції двостулкового молюска Donax variabilis.
Фенотип-сукупність зовнішніх і внутрішніх ознак організму, придбаних в результаті онтогенезу (індивідуального розвитку).
Незважаючи на явне суворе визначення, концепція фенотипу має деякі невизначеності. По-перше, більшість молекул і структур, кодованих генетичним матеріалом, не помітні в зовнішньому вигляді організму, хоча є частиною фенотипу. Наприклад, саме так йде справа з групами крові людини. Тому розширене визначення фенотипу повинно включати характеристики, які можуть бути виявлені технічними, медичними або діагностичними процедурами. Подальше, більш радикальне розширення може включати набуту поведінку або навіть вплив організму на навколишнє середовище та інші організми. Наприклад, згідно Річарду Докінзу, греблю бобрів також як і їх різці можна вважати фенотипом генів бобра.[1]
Фенотип можна визначити як» винос " генетичної інформації назустріч факторам середовища. У першому наближенні можна говорити про дві характеристики фенотипу: а) число напрямків виносу характеризує число факторів середовища, до яких чутливий фенотип, — мірність фенотипу; б) «дальність» виносу характеризує ступінь чутливості фенотипу до даного фактору середовища. У сукупності ці характеристики визначають багатство і розвиненість фенотипу. Чим багатовимірніший фенотип і чим він чутливіший, чим далі фенотип від генотипу, тим він багатший. Якщо порівняти вірус, бактерію, аскариду, жабу і людини, то багатство фенотипу в цьому ряду зростає