Білки — важливий клас біологічних макромолекул, що містяться у всіх біологічних організмах, та складаються переважно з вуглецю, водню, азоту, фосфору, кисню і сірки. Всі білки є полімерами амінокислот. Ці полімери також відомі як поліпептиди і складаються з послідовності 20 різних L-α-амінокислот, що також називаються амінокислотними залишками. Для ланцюжків довжиною приблизно до 40 залишків замість терміну «білок» частіше використовується термін «пептид». Щоб бути здатним виконувати свою біологічну функцію, кожен білок приймає одну або більше конформацій, що утворюються за до ряду нековалентних взаємодій, таких як водневі зв'язки, іонні, вандерваальсівські і гідрофобні взаємодії. Для того, щоб зрозуміти функцію білків на молекулярному рівні, часто необхідно визначити тривимірну структуру білків. Галузь біології, що займається встановленням структури білків, називається структурною біологією та використовує такі методи як рентгеноструктурний аналіз і ЯМР-спектроскопія.
Число залишків, необхідне для виконання більшості специфічних біохімічних функцій, становить близько 40—50, що, здається, є нижчою межею розміру переважної більшості доменів. Розміри білків (але не пептидів) змінюються від цієї нижчої межі до кількох тисяч залишків в багатофункціональних або структурних білках. Оцінка середньої довжини більшості білків становить близько 300 залишків. Білки також часто формують білкові комплекси, що складаються з білкових субодиниць, наприклад багато тисяч молекул актину збираються у довгі мікрофіламенти.
корень — осевой орган, способностью к неограниченному росту и свойством положительного геотропизма.
функции корня:
- укрепление растения в почве и удержание надземной части растения;
- поглощение воды и минеральных веществ;
- проведение веществ;
- может служить местом накопления питательных веществ;
- служит органом вегетативного размножения.
по происхождению корни делят на главный, боковые и придаточные.
1. главный корень — корень, развивающийся из зародышевого корешка. для него в наибольшей степени (у большинства растений) характерны неограниченный рост и положительный геотропизм. главный корень обладает наиболее активной верхушечной меристемой.
2. придаточные корни — корни, развивающиеся от стеблей, листьев, старых корней. появляются за счет деятельности вторичных меристем.
3. боковые корни — корни, развивающиеся на другом корне любого происхождения и являющиеся образованиями второго и последующих порядков ветвления. образование этих корней начинается с деления клеток специальной меристемы — перицикла, расположенного на периферии центрального цилиндра корня.
корневая система — это совокупность всех корней растения. в образовании корневой системы участвуют главный корень, боковые и придаточные корни.
по форме различают 2 основных типа корневых систем:
стержневая корневая система — корневая система с хорошо выраженным главным корнем. характерна для двудольных растений.
мочковатая корневая система — корневая система, образованная боковыми и придаточными корнями. главный корень растет слабо и рано прекращает свой рост. типична для однодольных растений.
Число залишків, необхідне для виконання більшості специфічних біохімічних функцій, становить близько 40—50, що, здається, є нижчою межею розміру переважної більшості доменів. Розміри білків (але не пептидів) змінюються від цієї нижчої межі до кількох тисяч залишків в багатофункціональних або структурних білках. Оцінка середньої довжини більшості білків становить близько 300 залишків. Білки також часто формують білкові комплекси, що складаються з білкових субодиниць, наприклад багато тисяч молекул актину збираються у довгі мікрофіламенти.
ответ:
объяснение
корень — осевой орган, способностью к неограниченному росту и свойством положительного геотропизма.
функции корня:
- укрепление растения в почве и удержание надземной части растения;
- поглощение воды и минеральных веществ;
- проведение веществ;
- может служить местом накопления питательных веществ;
- служит органом вегетативного размножения.
по происхождению корни делят на главный, боковые и придаточные.
1. главный корень — корень, развивающийся из зародышевого корешка. для него в наибольшей степени (у большинства растений) характерны неограниченный рост и положительный геотропизм. главный корень обладает наиболее активной верхушечной меристемой.
2. придаточные корни — корни, развивающиеся от стеблей, листьев, старых корней. появляются за счет деятельности вторичных меристем.
3. боковые корни — корни, развивающиеся на другом корне любого происхождения и являющиеся образованиями второго и последующих порядков ветвления. образование этих корней начинается с деления клеток специальной меристемы — перицикла, расположенного на периферии центрального цилиндра корня.
корневая система — это совокупность всех корней растения. в образовании корневой системы участвуют главный корень, боковые и придаточные корни.
по форме различают 2 основных типа корневых систем:
стержневая корневая система — корневая система с хорошо выраженным главным корнем. характерна для двудольных растений.
мочковатая корневая система — корневая система, образованная боковыми и придаточными корнями. главный корень растет слабо и рано прекращает свой рост. типична для однодольных растений.