Поряд із хворобами, чітко детермінованими спадковістю (генами та хромосомами) або чинниками середовища (травми, опіки), є велика і різноманітна група захворювань, розвиток яких зумовлений взаємодією певних спадкових впливів (мутацій або поєднань алелей) і середовища. Цю групу хвороб називають хворобами зі спадковою схильністю.
Причини та особливості розвитку цих захворювань дуже складні, багаторівневі, остаточно не з'ясовані і різні для кожної хвороби. Однак загальновизнано, що існують спільні особливості розвитку таких захворювань.
Основою спадкової схильності до хвороб є широкий генетично збалансований поліморфізм популяцій людини за ферментами, структурними і транспортними білками, а також за антигенними системами. У популяціях людини принаймні 25—30% локусів (із приблизно 40 000) представлено двома і більше алелями. Отже, індивідуальні комбінації алелей неймовірно різноманітні. Вони забезпечують генетичну унікальність кожної людини, виражену не тільки у здібностях, фізичних відмінностях, а й у реакціях організму на патогенні чинники навколишнього середовища. Хвороби зі спадковою схильністю виникають в осіб із відповідним генотипом (поєднання "приваблюючих" алелей) у разі провокувальної дії середовища.
Захворювання зі спадковою схильністю умовно поділяють на такі основні групи: вроджені вади розвитку; поширені психічні та нервові хвороби; поширені хвороби середнього віку.
Найпоширенішими вродженими вадами розвитку є розщеплення верхньої губи та піднебіння, вивих стегна, клишоногість тощо. До психічних і нервових хвороб зі спадковою схильністю належать шизофренія, епілепсія, маніакально-депресивні циркулярні психози, розсіяний склероз та ін. Серед соматичних хвороб середнього віку часто трапляються псоріаз, бронхіальна астма, виразка шлунку та 12-палої кишки, ішемічна хвороба серця, гіпертензія, цукровий діабет тощо.
У зв'язку з успіхами розшифрування геному людини новими науковими досягненнями розширилися можливості генетичного аналізу механізмів виникнення хвороб зі спадковою схильністю, незважаючи на їх складність. Патогенез такої хвороби — складний, багатогранний і багаторівневий процес, тому значення спадкових чинників неможливо з'ясувати однозначно у всіх випадках. Часто важко відокремити чинники один від одного як стосовно інтенсивності, так і тривалості їх дії. Розуміння причин і перебігу хвороб зі спадковою схильністю ускладнюється ще й тим, що їх розвиток — результат взаємодії генетичних чинників (моногенних чи полігенних) із чинниками середовища, дуже специфічними чи менш специфічними. Лише найновіші досягнення у вивченні геному та складанні генних карт хромосом людини дають змогу наблизитися до виявлення ефектів головного аномального гена.
Кожне захворювання зі спадковою схильністю — це генетично гетерогенна група з однаковими клінічними кінцевими проявами. У кожній групі є кілька різновидів, обумовлених генетичними та негенетичними причинами. Наприклад, групу ішемічних хвороб серця можна поділити на кілька моногенних форм гіперхолестеринемій (підвищений уміст холестерину в крові).
Причини розвитку хвороб зі спадковою схильністю схематично наведено на рис. 5.19. їх кількісні поєднання у розвитку захворювань можуть бути неоднаковими у різних людей.
Для вияву хвороб зі спадковою схильністю необхідне конкретне поєднання спадкових і зовнішніх чинників. Чим вираженіша спадкова схильність і більший ті лив середовища, тим для індивіда вища вірогідність за хворіти (у більш ранньому віці та у важчій формі).
Однокле́точные органи́змы — парафилетическая группа живых организмов, тело которых состоит из одной клетки (в противоположность многоклеточным). Среди одноклеточных есть и прокариоты, и эукариоты. К ним относятся все археи, бактерии и большая часть протист, а также некоторые растения и грибы. Иногда термин «одноклеточные» ошибочно используется как синоним протист (лат. Protista).
Одноклеточные организмы различаются по форме и размерам, которые варьируют от 0,3 мкм (некоторые бактерии, например, микоплазмы) до 20 см (некоторые ксенофиофоры, например, Syringammina fragilissima). Большинство одноклеточных организмов невидимы для глаза человека, и чтобы их рассмотреть, требуется микроскоп. Одноклеточные могут формировать колонии.
Одноклеточные организмы были открыты Антони ван Левенгуком в 1673 году.
Считается, что одноклеточными были первые живые организмы Земли. Наиболее древними из них считаются бактерии и археи.
Ученые раскрыли тайну происхождения животных на Земле. Они изучали отложения осадочных пород на дне первичного океана. И пришли к выводу, что первые многоклеточные живые существа появились на нашей планете примерно 650 млн лет назад.
Каких-то 650 миллионов лет назад на Земле появились первые многоклеточные организмы. И случилось это благодаря планктону и водорослям. А также временному превращению Земли в огромную ледяную глыбу, передает "ТВ Центр".
Такой вывод сделала группа ученых из Австралии и Германии во главе профессором Йохеном Броксом. Они изучали отложения осадочных пород на дне первичного океана. И обнаружили вещественное доказательство, что первые водоросли появились практически одновременно с первыми многоклеточными существами.
"Молекулы жиров, которые мы нашли в породах эдиакарского периода, говорят нам о том, что жизнь в водах первичного океана Земли стала реально интересной примерно 650 миллионов лет назад. В то время произошла настоящая экологическая революция, своеобразное восстание водорослей", - отметил Брокс.
Что жизнь на Земле могла появиться уже три миллиарда лет назад, однако первые 2,5 миллиарда лет своего существования она провела исключительно в одноклеточной форме, в этом уверены ученые.
Но ведь чтобы появиться многоклеточным организмам, что-то должно стать их кормом? Как и из чего возникли "одноклеточные" водоросли - основа пищевой цепи? Это одна из главных тайн зарождения жизни на Земле. Ученые нашли подтверждение того, что одноклеточные и многоклеточные организмы появились практически одновременно. На то указывают жировые молекулы. Они в большом количестве содержатся в клетках растений, однако отсутствуют внутри микробов.
"Эти крупные и питательные организмы, расположенные в основании цепей питания, подарили Земле тот всплеск энергии, который был необходим для эволюции сложных экосистем, в которых могли возникнуть и процветать все более сложные многоклеточные существа, в том числе и человек", - говорится в статье.
Открытие дало ответ на во что заставило бактерий размножаться быстрее, чем крупные водоросли, уступить место планктону и позволить многоклеточной жизни начать свое развитие.
Когда Земля начала оттаивать, в ее первичный океан попало гигантское количество фосфора. Он планктону одержать победу над бактериями и запустил нужную реакцию, благодаря которой уровень СО2 в атмосфере планеты почти не менялся на протяжении последних 550 миллионов лет.
Спадкова схильність до хвороб
Поряд із хворобами, чітко детермінованими спадковістю (генами та хромосомами) або чинниками середовища (травми, опіки), є велика і різноманітна група захворювань, розвиток яких зумовлений взаємодією певних спадкових впливів (мутацій або поєднань алелей) і середовища. Цю групу хвороб називають хворобами зі спадковою схильністю.
Причини та особливості розвитку цих захворювань дуже складні, багаторівневі, остаточно не з'ясовані і різні для кожної хвороби. Однак загальновизнано, що існують спільні особливості розвитку таких захворювань.
Основою спадкової схильності до хвороб є широкий генетично збалансований поліморфізм популяцій людини за ферментами, структурними і транспортними білками, а також за антигенними системами. У популяціях людини принаймні 25—30% локусів (із приблизно 40 000) представлено двома і більше алелями. Отже, індивідуальні комбінації алелей неймовірно різноманітні. Вони забезпечують генетичну унікальність кожної людини, виражену не тільки у здібностях, фізичних відмінностях, а й у реакціях організму на патогенні чинники навколишнього середовища. Хвороби зі спадковою схильністю виникають в осіб із відповідним генотипом (поєднання "приваблюючих" алелей) у разі провокувальної дії середовища.
Захворювання зі спадковою схильністю умовно поділяють на такі основні групи: вроджені вади розвитку; поширені психічні та нервові хвороби; поширені хвороби середнього віку.
Найпоширенішими вродженими вадами розвитку є розщеплення верхньої губи та піднебіння, вивих стегна, клишоногість тощо. До психічних і нервових хвороб зі спадковою схильністю належать шизофренія, епілепсія, маніакально-депресивні циркулярні психози, розсіяний склероз та ін. Серед соматичних хвороб середнього віку часто трапляються псоріаз, бронхіальна астма, виразка шлунку та 12-палої кишки, ішемічна хвороба серця, гіпертензія, цукровий діабет тощо.
У зв'язку з успіхами розшифрування геному людини новими науковими досягненнями розширилися можливості генетичного аналізу механізмів виникнення хвороб зі спадковою схильністю, незважаючи на їх складність. Патогенез такої хвороби — складний, багатогранний і багаторівневий процес, тому значення спадкових чинників неможливо з'ясувати однозначно у всіх випадках. Часто важко відокремити чинники один від одного як стосовно інтенсивності, так і тривалості їх дії. Розуміння причин і перебігу хвороб зі спадковою схильністю ускладнюється ще й тим, що їх розвиток — результат взаємодії генетичних чинників (моногенних чи полігенних) із чинниками середовища, дуже специфічними чи менш специфічними. Лише найновіші досягнення у вивченні геному та складанні генних карт хромосом людини дають змогу наблизитися до виявлення ефектів головного аномального гена.
Кожне захворювання зі спадковою схильністю — це генетично гетерогенна група з однаковими клінічними кінцевими проявами. У кожній групі є кілька різновидів, обумовлених генетичними та негенетичними причинами. Наприклад, групу ішемічних хвороб серця можна поділити на кілька моногенних форм гіперхолестеринемій (підвищений уміст холестерину в крові).
Причини розвитку хвороб зі спадковою схильністю схематично наведено на рис. 5.19. їх кількісні поєднання у розвитку захворювань можуть бути неоднаковими у різних людей.
Для вияву хвороб зі спадковою схильністю необхідне конкретне поєднання спадкових і зовнішніх чинників. Чим вираженіша спадкова схильність і більший ті лив середовища, тим для індивіда вища вірогідність за хворіти (у більш ранньому віці та у важчій формі).
Объяснение:
Объяснение:
Однокле́точные органи́змы — парафилетическая группа живых организмов, тело которых состоит из одной клетки (в противоположность многоклеточным). Среди одноклеточных есть и прокариоты, и эукариоты. К ним относятся все археи, бактерии и большая часть протист, а также некоторые растения и грибы. Иногда термин «одноклеточные» ошибочно используется как синоним протист (лат. Protista).
Одноклеточные организмы различаются по форме и размерам, которые варьируют от 0,3 мкм (некоторые бактерии, например, микоплазмы) до 20 см (некоторые ксенофиофоры, например, Syringammina fragilissima). Большинство одноклеточных организмов невидимы для глаза человека, и чтобы их рассмотреть, требуется микроскоп. Одноклеточные могут формировать колонии.
Одноклеточные организмы были открыты Антони ван Левенгуком в 1673 году.
Считается, что одноклеточными были первые живые организмы Земли. Наиболее древними из них считаются бактерии и археи.
Ученые раскрыли тайну происхождения животных на Земле. Они изучали отложения осадочных пород на дне первичного океана. И пришли к выводу, что первые многоклеточные живые существа появились на нашей планете примерно 650 млн лет назад.
Каких-то 650 миллионов лет назад на Земле появились первые многоклеточные организмы. И случилось это благодаря планктону и водорослям. А также временному превращению Земли в огромную ледяную глыбу, передает "ТВ Центр".
Такой вывод сделала группа ученых из Австралии и Германии во главе профессором Йохеном Броксом. Они изучали отложения осадочных пород на дне первичного океана. И обнаружили вещественное доказательство, что первые водоросли появились практически одновременно с первыми многоклеточными существами.
"Молекулы жиров, которые мы нашли в породах эдиакарского периода, говорят нам о том, что жизнь в водах первичного океана Земли стала реально интересной примерно 650 миллионов лет назад. В то время произошла настоящая экологическая революция, своеобразное восстание водорослей", - отметил Брокс.
Что жизнь на Земле могла появиться уже три миллиарда лет назад, однако первые 2,5 миллиарда лет своего существования она провела исключительно в одноклеточной форме, в этом уверены ученые.
Но ведь чтобы появиться многоклеточным организмам, что-то должно стать их кормом? Как и из чего возникли "одноклеточные" водоросли - основа пищевой цепи? Это одна из главных тайн зарождения жизни на Земле. Ученые нашли подтверждение того, что одноклеточные и многоклеточные организмы появились практически одновременно. На то указывают жировые молекулы. Они в большом количестве содержатся в клетках растений, однако отсутствуют внутри микробов.
"Эти крупные и питательные организмы, расположенные в основании цепей питания, подарили Земле тот всплеск энергии, который был необходим для эволюции сложных экосистем, в которых могли возникнуть и процветать все более сложные многоклеточные существа, в том числе и человек", - говорится в статье.
Открытие дало ответ на во что заставило бактерий размножаться быстрее, чем крупные водоросли, уступить место планктону и позволить многоклеточной жизни начать свое развитие.
Когда Земля начала оттаивать, в ее первичный океан попало гигантское количество фосфора. Он планктону одержать победу над бактериями и запустил нужную реакцию, благодаря которой уровень СО2 в атмосфере планеты почти не менялся на протяжении последних 550 миллионов лет.