Нейтральные растения начинают цвести, если в течение длительного периода времени они получают достаточное количество света (довольно яркий свет в течение 8 часов, а еще лучше 12-16 часов) . в зависимости от вида для цветения нейтральных растений необходимо разное количество света. пример: бегония, абутилон, аспарагус. у растений длинного дня только огда образуются завязь и появляются цветки, когда в течение нескльких недель они получают так называемый минимум света в сутки, величина которого неодинакова для разных растений и составляет примерно от 13 до15 часов. если растение не получает своего суточного минимума, то оно не цветет. характер освещения (естественный или искусственный) не имеет значения. освещенность не должна быть чрезмерной. пример: глоксиния, сенполия, кальцеолярия, колеус, цинерария, примула, колокольчик равнолистный, , эпифиллюм, пеларгония, стефанотис. у растений короткого дня завязь и цветы появляются только в том случае, если в течение нескольких недель (обычно 8-10) они получают строго определенное количество света. обычно им необходимо 12,13 или 14 часов. хотя зимой количество света невелико, тем не менее его вполне достаточно для растений короткого дня. пример: зигокактус, традесканция, каланхое, азалии, крупноцветные бегонии, пуансеттия. к тенелюбивым культурам относятся те растения, которые произрастают, в естественных условиях в нижнем ярусе влажного тропического леса, и до них доходят лишь слабые солнечные лучи, да и то не всегда. к ним можно отнести следующие виды: офиопогон, аспарагус, аспидистра, гелькисина, кливия, бегония клубневая, рускус, традесканция, рипсалис, некоторые виды папоротников и другие. основным отличием таких культур является абсолютное неприятие солнечного света. даже затенённое место на свежем воздухе будет для них неблагоприятно. потому, наиболее оптимальным для тенелюбивых растений будет подоконник северного и северо-западного окна. неоспоримым плюсом таких растений является то, что выращивать их можно практически в любом помещении, если конечно располагать их подальше от окна. к слову сказать, тенелюбивые культуры отлично растут при искусственном свете.
адаптація — здатність живого організму пристосовуватися до мінливих умов навколишнього середовища, що виробилась у процесі еволюційного розвитку. без адаптації неможливо було б підтримувати нормальну життєдіяльність організму, його пристосовування до різноманітних змін навколишнього середовища — кліматичних, погодних тощо. адаптація має велике значення для організму людини і всіх живих істот, дозволяє не тільки переносити значні зміни в навколишньому середовищі, а й активно перебудовувати свої фізіологічні функції, поведінку відповідно до цих змін, школи випереджаючи їх. завдяки адаптації підтримується сталість внутрішнього середовища організму і в тому випадку, якщо параметри деяких чинників навколишнього середовища виходять за межі оптимальних. проблема адаптації має велике практичне значення зараз, коли людина освоює нові простори, працює в шахтах, під водою, в умовах космосу, коли відбувається інтенсивна денатурація навколишнього середовища, його забруднення продуктами діяльності людини, що вимагає напруження адаптаційних сил організму
відсутність подразників або їх низький рівень може призводити до зниження резистентності й адаптаційних можливостей організму. відсутність світлового подразника може призвести до атрофії зорового аналізатора, звукового — до атрофії слухового аналізатора. відсутність мовного впливу (при вродженій глухоті) робить людину німою.
людина, яка постійно знаходиться в оптимальних мікрокліматичних умовах, забезпечена теплим житлом, одягом, іншими благами цивілізації, відірвана від природи, захищена від її подразних і ушкоджувальних чинників, в ці умови, важче переносить вплив холоду та інших подразників навколишнього середовища. у зв'язку з урбанізацією, автоматизацією виробничих процесів зараз значна частина населення знаходиться у стані гіподинамії, мускульного голоду, що призводить до детренованості організму, негативно впливає на стан серцево - судинної системи тощо.
несприятливі зміни в здоров'ї людини можуть виникати значно швидше, коли на організм діють шкідливі чинники середовища (іонізуюче випромінювання, перевантаження, невагомість, хімічні речовини), до яких у процесі еволюції не виробились захисно-пристосувальні механізми. соціально обумовлені елементи навколишнього середовища ( важка, напружена праця, її нераціональний режим, умови робочої зони, житла, харчування, матеріальна забезпеченість, рівень освіти та культури, соціально – правове положення), так само як і природні чинники, впливаючи на рушійні сили здоров’я, можуть підвищувати чи знижувати його рівень.
біологічні адаптивні ритми людини ( зовнішні та внутрішні), їх роль у забезпеченні здатності організму до підтримання сталості внутрішнього середовища і пристосування до змін довкілля.
біологічні ритми, або біоритми, - це регулярні кількісні та якісні зміни життєвих процесів що відбуваються на всіх рівнях життя – молекулярному, клітинному, тканинному органному, організмовому, популяційному і біосферному. вивчення біоритмічних процесів сприяло створенню нової наукової дисципліни - хронобіології (від грец. хронос - час), яка вивчає процеси життєдіяльності й поведінку організмів, а також їхній взаємозв'язок із впливами довкілля.
розрізняють зовнішні та внутрішні біоритми до внутрішніх біоритмів відносять, наприклад, ритм дихання, серцебиття, травлення, виділення. зовнішні біоритми пов'язані з розташуванням землі в космічному просторі, її обертанням навколо своєї осі та навколо сонця. біоритми мають різну періодичність: частки секунди, секунди, хвилини, добу, місяць, рік, певну кількість років.
тепер біоритмічність визнано однією з основних властивостей усіх живих істот. вона є важливим механізмом регуляції функцій, що забезпечує здатність організмів до підтримання сталості внутрішнього середовища і пристосування до змін довкілля. протягом сотень мільйонів років еволюції тривав процес пристосування до них, вироблялися ритмічні процеси життєдіяльності.
ь фізичне тренування і загартовування. регулярні фізичні вправи є найефективнішим засобом підвищення опірності організму хворобам та несприятливим впливам довкілля. людина, яка займається спортом ( не зловживаючи фізичними навантаженнями, не перевтомлюючись, гармонійно підвищуючи активність усіх систем організму) набуває високого рівня витривалості. рухова активність позитивно впливає на життєдіяльність організму, зокрема на ість метаболізму, активацію
вегетативних систем ( кровообігу, дихання), формування нервових механізмів керування процесами, розвиток організму в цілому. завдяки тренованості полегшується становлення адаптаційних реакцій організму до екстремальних умов
адаптація — здатність живого організму пристосовуватися до мінливих умов навколишнього середовища, що виробилась у процесі еволюційного розвитку. без адаптації неможливо було б підтримувати нормальну життєдіяльність організму, його пристосовування до різноманітних змін навколишнього середовища — кліматичних, погодних тощо. адаптація має велике значення для організму людини і всіх живих істот, дозволяє не тільки переносити значні зміни в навколишньому середовищі, а й активно перебудовувати свої фізіологічні функції, поведінку відповідно до цих змін, школи випереджаючи їх. завдяки адаптації підтримується сталість внутрішнього середовища організму і в тому випадку, якщо параметри деяких чинників навколишнього середовища виходять за межі оптимальних. проблема адаптації має велике практичне значення зараз, коли людина освоює нові простори, працює в шахтах, під водою, в умовах космосу, коли відбувається інтенсивна денатурація навколишнього середовища, його забруднення продуктами діяльності людини, що вимагає напруження адаптаційних сил організму
відсутність подразників або їх низький рівень може призводити до зниження резистентності й адаптаційних можливостей організму. відсутність світлового подразника може призвести до атрофії зорового аналізатора, звукового — до атрофії слухового аналізатора. відсутність мовного впливу (при вродженій глухоті) робить людину німою.
людина, яка постійно знаходиться в оптимальних мікрокліматичних умовах, забезпечена теплим житлом, одягом, іншими благами цивілізації, відірвана від природи, захищена від її подразних і ушкоджувальних чинників, в ці умови, важче переносить вплив холоду та інших подразників навколишнього середовища. у зв'язку з урбанізацією, автоматизацією виробничих процесів зараз значна частина населення знаходиться у стані гіподинамії, мускульного голоду, що призводить до детренованості організму, негативно впливає на стан серцево - судинної системи тощо.
несприятливі зміни в здоров'ї людини можуть виникати значно швидше, коли на організм діють шкідливі чинники середовища (іонізуюче випромінювання, перевантаження, невагомість, хімічні речовини), до яких у процесі еволюції не виробились захисно-пристосувальні механізми. соціально обумовлені елементи навколишнього середовища ( важка, напружена праця, її нераціональний режим, умови робочої зони, житла, харчування, матеріальна забезпеченість, рівень освіти та культури, соціально – правове положення), так само як і природні чинники, впливаючи на рушійні сили здоров’я, можуть підвищувати чи знижувати його рівень.
біологічні адаптивні ритми людини ( зовнішні та внутрішні), їх роль у забезпеченні здатності організму до підтримання сталості внутрішнього середовища і пристосування до змін довкілля.
біологічні ритми, або біоритми, - це регулярні кількісні та якісні зміни життєвих процесів що відбуваються на всіх рівнях життя – молекулярному, клітинному, тканинному органному, організмовому, популяційному і біосферному. вивчення біоритмічних процесів сприяло створенню нової наукової дисципліни - хронобіології (від грец. хронос - час), яка вивчає процеси життєдіяльності й поведінку організмів, а також їхній взаємозв'язок із впливами довкілля.
розрізняють зовнішні та внутрішні біоритми до внутрішніх біоритмів відносять, наприклад, ритм дихання, серцебиття, травлення, виділення. зовнішні біоритми пов'язані з розташуванням землі в космічному просторі, її обертанням навколо своєї осі та навколо сонця. біоритми мають різну періодичність: частки секунди, секунди, хвилини, добу, місяць, рік, певну кількість років.
тепер біоритмічність визнано однією з основних властивостей усіх живих істот. вона є важливим механізмом регуляції функцій, що забезпечує здатність організмів до підтримання сталості внутрішнього середовища і пристосування до змін довкілля. протягом сотень мільйонів років еволюції тривав процес пристосування до них, вироблялися ритмічні процеси життєдіяльності.
ь фізичне тренування і загартовування. регулярні фізичні вправи є найефективнішим засобом підвищення опірності організму хворобам та несприятливим впливам довкілля. людина, яка займається спортом ( не зловживаючи фізичними навантаженнями, не перевтомлюючись, гармонійно підвищуючи активність усіх систем організму) набуває високого рівня витривалості. рухова активність позитивно впливає на життєдіяльність організму, зокрема на ість метаболізму, активацію
вегетативних систем ( кровообігу, дихання), формування нервових механізмів керування процесами, розвиток організму в цілому. завдяки тренованості полегшується становлення адаптаційних реакцій організму до екстремальних умов