Хлоропла́ст — зелёные пластиды, которые встречаются в клетках растений и водорослей. С их происходит фотосинтез. Хлоропласты содержат хлорофилл. Являются двумембранными органеллами. Под двойной мембраной имеются тилакоиды (мембранные образования, в которых находится электронтранспортная цепь хлоропластов). Тилакоиды высших растений группируются в граны, которые представляют собой стопки сплюснутых и тесно прижатых друг к другу тилакоидов, имеющих форму дисков. Пространство между оболочкой хлоропласта и тилакоидами называется стромой. В строме содержатся хлоропластные молекулы РНК, ДНК, рибосомы, крахмальные зёрна, а также ферменты цикла Кальвина[1]. Предполагают, что хлоропласты возникли из цианобактерий.Митохондрии имеются во всех эукариотических клетках. Эти органеллы — главное место аэробной дыхательной активности клетки. Впервые митохондрии были обнаружены в виде гранул в мышечных клетках в 1850 г.
Число митохондрий в клетке очень непостоянно; оно зависит от вида организма и от природы клетки. В клетках, в которых потребность в энергии велика, содержится много митохондрий (водной печеночной клетке, например, их может быть около 1000). В менее активных клетках митохондрий гораздо меньше. Чрезвычайно сильно варьируют также размеры и форма митохондрий. Митохондрии могут быть спиральными, округлыми, вытянутыми, чашевидными и даже разветвленными: в более активных клетках они обычно крупнее. Длина митохондрий колеблется в пределах 1,5-10 мкм, а ширина — в пределах 0,25-1,00 мкм, но их диаметр не превышает 1 мкм.
Митохондрии изменять свою форму, а некоторые могут также перемещаться в особо активные участки клетки. Такое перемещение позволяет клетке сосредоточить большое число митохондрий в тех местах, где выше потребность в АТФ. В других случаях положение митохондрий более постоянно (как, например, в летательных мышцах насекомых).
Запропоновані Арістотелем класифікації тварин, а Теофрастом – рослин – і сьогодні вражають своєю стрункою побудовою.
Теофраст, зокрема, виділяє такі екологічні групи рослин: 1) морські водні; 2) морські прибережні; 3) глибоких прісних вод; 4) прибережних мілководь озер; 5) вологих берегів потоків; 6) боліт.
Теофраст вивчав також вплив середовища на поширення і вибіркову здатність дерев. Арістотелеву класифікацію тварин застосував Пліній Старший, розподіливши усіх тварин на такі види: водні, земні та літаючі. Кожна із названих груп поділялася на дрібніші підрозділи з використанням екологічних характеристик. Із натуралістичних досліджень Середньовіччя варто виділити дослідження німецького філософа Альберта Великого (1193-1280) щодо впливу умов місцезростання дерев на якість деревини. Права громадянства здобувають натуралістичн з життя тварин. Швейцарський природознавець Конрад Геснер гав життя тварин і видав п'ятитомну "Енциклопедію тварин". Відомості про поведінку та б життя тварин, якими супроводився опис їх будови, у той час називали "історією" життя тварин. Валеріус Кордус (1515-1544) був першим з ботаніків, який спробував пов'язати поширюваність чи розселення рослин із мінеральним складом ґрунту. Початок опису флори зроблено у праці польського ботаніка і мандрівника М. Бойма (1614-1659) "Флора Китаю", яка з'явилася в 1656 р. Багато натуралістичних подорожей було організовано у XXVII ст. в Росії. Особливо варто нагадати подорожі П.С. Палласа (1741-1811), який приділив чимало уваги вивченню таврійських степів і Криму. П.С. Паллас друкує свою знамениту "Зоогеографію", в якій подає детальний опис життя 151 виду ссавців та 425 видів птахів, а також таких біологічних явищ, як міграція, сплячки, взаємозв'язок споріднених видів. У цей період особливо багато уваги приділялось біогеографічним дослідженням рослинного та тваринного світу (праці О. Гумбольдта (1807), А. Декандоля (1855), К.Ф. Рульє (1814-1858)). Ці роботи здійснюються і сьогодні, особливо коли йдеться про охорону видів чи пошук генетико-селекційного матеріалу. Успіхам селекціонерів, які займаються зерновими культурами, наше сільське господарство значною мірою завдячує М.І. Вавілову. Його експедиції дали можливість зібрати різновиди пшениць з усіх континентів світу. Експедиція на Буковину в 1940 р
Число митохондрий в клетке очень непостоянно; оно зависит от вида организма и от природы клетки. В клетках, в которых потребность в энергии велика, содержится много митохондрий (водной печеночной клетке, например, их может быть около 1000). В менее активных клетках митохондрий гораздо меньше. Чрезвычайно сильно варьируют также размеры и форма митохондрий. Митохондрии могут быть спиральными, округлыми, вытянутыми, чашевидными и даже разветвленными: в более активных клетках они обычно крупнее. Длина митохондрий колеблется в пределах 1,5-10 мкм, а ширина — в пределах 0,25-1,00 мкм, но их диаметр не превышает 1 мкм.
Митохондрии изменять свою форму, а некоторые могут также перемещаться в особо активные участки клетки. Такое перемещение позволяет клетке сосредоточить большое число митохондрий в тех местах, где выше потребность в АТФ. В других случаях положение митохондрий более постоянно (как, например, в летательных мышцах насекомых).
Теофраст, зокрема, виділяє такі екологічні групи рослин:
1) морські водні;
2) морські прибережні;
3) глибоких прісних вод;
4) прибережних мілководь озер;
5) вологих берегів потоків;
6) боліт.
Теофраст вивчав також вплив середовища на поширення і вибіркову здатність дерев. Арістотелеву класифікацію тварин застосував Пліній Старший, розподіливши усіх тварин на такі види: водні, земні та літаючі. Кожна із названих груп поділялася на дрібніші підрозділи з використанням екологічних характеристик.
Із натуралістичних досліджень Середньовіччя варто виділити дослідження німецького філософа Альберта Великого (1193-1280) щодо впливу умов місцезростання дерев на якість деревини. Права громадянства здобувають натуралістичн з життя тварин. Швейцарський природознавець Конрад Геснер гав життя тварин і видав п'ятитомну "Енциклопедію тварин". Відомості про поведінку та б життя тварин, якими супроводився опис їх будови, у той час називали "історією" життя тварин.
Валеріус Кордус (1515-1544) був першим з ботаніків, який спробував пов'язати поширюваність чи розселення рослин із мінеральним складом ґрунту. Початок опису флори зроблено у праці польського ботаніка і мандрівника М. Бойма (1614-1659) "Флора Китаю", яка з'явилася в 1656 р.
Багато натуралістичних подорожей було організовано у XXVII ст. в Росії. Особливо варто нагадати подорожі П.С. Палласа (1741-1811), який приділив чимало уваги вивченню таврійських степів і Криму. П.С. Паллас друкує свою знамениту "Зоогеографію", в якій подає детальний опис життя 151 виду ссавців та 425 видів птахів, а також таких біологічних явищ, як міграція, сплячки, взаємозв'язок споріднених видів.
У цей період особливо багато уваги приділялось біогеографічним дослідженням рослинного та тваринного світу (праці О. Гумбольдта (1807), А. Декандоля (1855), К.Ф. Рульє (1814-1858)). Ці роботи здійснюються і сьогодні, особливо коли йдеться про охорону видів чи пошук генетико-селекційного матеріалу.
Успіхам селекціонерів, які займаються зерновими культурами, наше сільське господарство значною мірою завдячує М.І. Вавілову. Його експедиції дали можливість зібрати різновиди пшениць з усіх континентів світу. Експедиція на Буковину в 1940 р