(м MI Кл У процесі трансляції брало участь 80 молекул тРНК. Визначте кількість амінокислот, що входять до складу утвореного білка (1), кількість триплетів (2) і нуклеотидів (3) в гені, який кодує цей білок та його довжину (4).
Біогенні і чужорідні сполуки як лікарські препарати
Усі лікарські засоби відносно організму поділяють на дві групи: біогенні і чужорідні.
Біогенні засоби складаються із природних, властивих людському організму речовин, які беруть участь у здійсненні біохімічних процесів. До них належать лікарські препарати на основі амінокислот, пептидів, білків, нуклеозидів, нуклеотидів, полінуклеотидів (ДНК, РНК), вуглеводів, ліпідів, гормонів та інші фармпрепарати, які є субстратами нормального проміжного обміну і, потрапивши до органі
562
зму як ліки, метаболізуються специфічними ферментами, котрі забезпечують життєдіяльність організму. Наприклад, лікарський препарат глюкоза так само, як і ендогенна глюкоза, зазнає гліколізу до молочної кислоти, потім перетворюється на піровиноградну кислоту й ацетил-КоА, а останній через цикл Кребса окислюється до діоксиду вуглецю й води з накопиченням енергії у вигляді АТФ. Глюкоза може перетворюватися на глікоген, гліцерин, амінокислоти, глюкуро-нову кислоту, що входить до складу УДФГК, яка бере участь у знешкодженні багатьох токсичних сполук.
Друга група засобів - це чужорідні для організму речовини, які відносяться до групи ксенобіотиків (грецьке хепо8 - чужий). Такі речовини в нормі відсутні в організмі або наявні в слідових кількостях. До ксенобіотиків, окрім більшості лікарських засобів, відносяться харчові добавки, барвники, смакові засоби, консерванти, різні сполуки, які використовують для захисту рослин, інсектициди, відходи промислових підприємств тощо. В сучасних умовах життя і роботи людини в її організм надходять різноманітні сторонні речовини, які в організмі зазнають постійних перетворень. Деякі з них можуть виділятися в незмінному вигляді через нирки з сечею, з секретом травних залоз у порожнини шлунково-кишкового тракту, із потом через шкіру, а летючі речовини проникають через легеневі мембрани і виділяються з легенів з повітрям, що видихається. Найбільш активна зміна ксенобіотиків відбувається за до процесів метаболізму, які, як правило, спрямовані на утворення менш токсичних і більш розчинних у воді молекул, що полегшує виділення їх з організму. Чужорідні речовини, розчинні в ліпідах, повільно виводяться з організму й повільно метаболізуються в ньому. Унаслідок цього вони накопичуються в організмі. Чужорідні речовини з групи металів (ртуть, кадмій, свинець, срібло та ін.) і металоїдів (миш'як, сурма), котрі вступають у міцний ковалентний хімічний зв'язок з білками, глутатіо-ном та іншими біомолекулами тканин, довго затримуються в організмі. Для їх виведення необхідне застосування антидотів, які вступають з ними в більш міцний зв'язок (унітіол, різні комплексони тощо).
Метаболізм деяких чужорідних для організму лікарських засобів та інших ксенобіотиків, прийнятих перорально, починається в шлунково-кишковому тракті. Речовини, які всмокталися в кров зі шлунка й кишечника, надходять у печінку. В її клітинах вони можуть зазнавати всіляких змін, спрямованість яких визначається структурою речовини. Речовини, які пройшли крізь печінку, розносяться кров'ю до всіх органів і проникають у тканини за законами дифузії, фільтрації й активного захоплення клітинами. У клітинах різних тканин також відбувається метаболізм чужорідних речовин, але з меншою інтенсивністю, ніж у печінці. У процесі еволюції в теплокровних організмів основним місцем метаболізму ксенобіотиків стала печінка, котра є ефективним бар'єром, що рятує організм від постійного проникнення в кров речо
563
вин з кишечника, які надходять туди з їжею та водою, а також заново утворюються в ньому мікрофлорою (див. Метаболізм білків).
Лікарські речовини, які потрапляють в організм парентерально, також надходять у печінку, але в меншій кількості, і тому введена доза повільніше метаболізується в ній.
Дивовижна властивість клітин печінки полягає в тому, що в них під впливом деяких препаратів гається індукція утворення ферментів, які метаболізують лікарські речовини. У печінку постійно надходять з кишечника різні речовини, і в процесі еволюції її клітини набули здатності швидко синтезувати ферменти, котрі метаболізують ксенобіоти-ки. Більше того, окремі лікарські засоби можуть прискорювати або вповільнювати метаболізм різних речовин, у тому числі й ліків, спричинюючи індукування або репресування генів, що забезпечують синтез ферментів. Різні захворювання печінки уповільнюють знешкодження ліків та інших речовин. Спадково зумовлена відсутність ферменту може якісно змінити хід метаболізму і внаслідок цього стати причиною ідіосинкразії (грецьке ісІіо8 - незвичайний; зупкга8І8 - сполука) - прояву незвичайної реакції людини на ліки, харчові продукти тощо.
Екологічна група — сукупність видів, що характеризується подібними потребами у величині будь-якого екологічного чинника і виникли в результаті його дії в процесі еволюції подібними анатомо-морфологічними та іншими ознаками, що закріпилися в генотипі.
Екологічні групи виділяються по відношенню організмів до одного фактору середовища (волога, температура, світло, хімічні властивості середовища проживання тощо), однак межі між ними умовні, і має місце плавний перехід від однієї екогрупи до іншої, що обумовлено екологічної індивідуальністю кожного виду.
Біогенні і чужорідні сполуки як лікарські препарати
Усі лікарські засоби відносно організму поділяють на дві групи: біогенні і чужорідні.
Біогенні засоби складаються із природних, властивих людському організму речовин, які беруть участь у здійсненні біохімічних процесів. До них належать лікарські препарати на основі амінокислот, пептидів, білків, нуклеозидів, нуклеотидів, полінуклеотидів (ДНК, РНК), вуглеводів, ліпідів, гормонів та інші фармпрепарати, які є субстратами нормального проміжного обміну і, потрапивши до органі
562
зму як ліки, метаболізуються специфічними ферментами, котрі забезпечують життєдіяльність організму. Наприклад, лікарський препарат глюкоза так само, як і ендогенна глюкоза, зазнає гліколізу до молочної кислоти, потім перетворюється на піровиноградну кислоту й ацетил-КоА, а останній через цикл Кребса окислюється до діоксиду вуглецю й води з накопиченням енергії у вигляді АТФ. Глюкоза може перетворюватися на глікоген, гліцерин, амінокислоти, глюкуро-нову кислоту, що входить до складу УДФГК, яка бере участь у знешкодженні багатьох токсичних сполук.
Друга група засобів - це чужорідні для організму речовини, які відносяться до групи ксенобіотиків (грецьке хепо8 - чужий). Такі речовини в нормі відсутні в організмі або наявні в слідових кількостях. До ксенобіотиків, окрім більшості лікарських засобів, відносяться харчові добавки, барвники, смакові засоби, консерванти, різні сполуки, які використовують для захисту рослин, інсектициди, відходи промислових підприємств тощо. В сучасних умовах життя і роботи людини в її організм надходять різноманітні сторонні речовини, які в організмі зазнають постійних перетворень. Деякі з них можуть виділятися в незмінному вигляді через нирки з сечею, з секретом травних залоз у порожнини шлунково-кишкового тракту, із потом через шкіру, а летючі речовини проникають через легеневі мембрани і виділяються з легенів з повітрям, що видихається. Найбільш активна зміна ксенобіотиків відбувається за до процесів метаболізму, які, як правило, спрямовані на утворення менш токсичних і більш розчинних у воді молекул, що полегшує виділення їх з організму. Чужорідні речовини, розчинні в ліпідах, повільно виводяться з організму й повільно метаболізуються в ньому. Унаслідок цього вони накопичуються в організмі. Чужорідні речовини з групи металів (ртуть, кадмій, свинець, срібло та ін.) і металоїдів (миш'як, сурма), котрі вступають у міцний ковалентний хімічний зв'язок з білками, глутатіо-ном та іншими біомолекулами тканин, довго затримуються в організмі. Для їх виведення необхідне застосування антидотів, які вступають з ними в більш міцний зв'язок (унітіол, різні комплексони тощо).
Метаболізм деяких чужорідних для організму лікарських засобів та інших ксенобіотиків, прийнятих перорально, починається в шлунково-кишковому тракті. Речовини, які всмокталися в кров зі шлунка й кишечника, надходять у печінку. В її клітинах вони можуть зазнавати всіляких змін, спрямованість яких визначається структурою речовини. Речовини, які пройшли крізь печінку, розносяться кров'ю до всіх органів і проникають у тканини за законами дифузії, фільтрації й активного захоплення клітинами. У клітинах різних тканин також відбувається метаболізм чужорідних речовин, але з меншою інтенсивністю, ніж у печінці. У процесі еволюції в теплокровних організмів основним місцем метаболізму ксенобіотиків стала печінка, котра є ефективним бар'єром, що рятує організм від постійного проникнення в кров речо
563
вин з кишечника, які надходять туди з їжею та водою, а також заново утворюються в ньому мікрофлорою (див. Метаболізм білків).
Лікарські речовини, які потрапляють в організм парентерально, також надходять у печінку, але в меншій кількості, і тому введена доза повільніше метаболізується в ній.
Дивовижна властивість клітин печінки полягає в тому, що в них під впливом деяких препаратів гається індукція утворення ферментів, які метаболізують лікарські речовини. У печінку постійно надходять з кишечника різні речовини, і в процесі еволюції її клітини набули здатності швидко синтезувати ферменти, котрі метаболізують ксенобіоти-ки. Більше того, окремі лікарські засоби можуть прискорювати або вповільнювати метаболізм різних речовин, у тому числі й ліків, спричинюючи індукування або репресування генів, що забезпечують синтез ферментів. Різні захворювання печінки уповільнюють знешкодження ліків та інших речовин. Спадково зумовлена відсутність ферменту може якісно змінити хід метаболізму і внаслідок цього стати причиною ідіосинкразії (грецьке ісІіо8 - незвичайний; зупкга8І8 - сполука) - прояву незвичайної реакції людини на ліки, харчові продукти тощо.
Объяснение:
Екологічна група — сукупність видів, що характеризується подібними потребами у величині будь-якого екологічного чинника і виникли в результаті його дії в процесі еволюції подібними анатомо-морфологічними та іншими ознаками, що закріпилися в генотипі.
Екологічні групи виділяються по відношенню організмів до одного фактору середовища (волога, температура, світло, хімічні властивості середовища проживання тощо), однак межі між ними умовні, і має місце плавний перехід від однієї екогрупи до іншої, що обумовлено екологічної індивідуальністю кожного виду.