Природные зоны – природные комплексы, занимающие большие площади, характеризующиеся господством одного зонального типа ландшафта. Формируются преимущественно под влиянием климата – особенностей распределения тепла и влаги, их соотношения. Каждой природной зоне присущ свой тип почв, растительности и животного мира.Как правило, природные зоны вытянуты в виде широких полос с запада на восток. Между ними нет четких границ, зоны постепенно переходят одна в другую. Широтное расположение природных зон нарушается неравномерным распределением суши и океана, рельефом, удаленностью от океана.
Например, в умеренных широтах Северной Америки природные зоны располагаются в меридиональном направлении, что связано с влиянием Кордильер, препятствующих прохождению влажных ветров с Тихого океана в глубь материка. В Евразии есть почти все зоны Северного полушария, но их ширина неодинакова. Например, зона смешанных лесов постепенно сужается с запада на восток по мере удаления от океана и увеличения континентальности климата. В горах природные зоны изменяются с высотой – высотная поясность. Высотная поясность обусловлена изменением климата с поднятием вверх. Набор высотных поясов в горах зависит от географического положения самих гор, которое определяет характер природы нижнего пояса, и высоты гор, которая определяет характер самого верхнего для этих гор высотного пояса. Чем выше горы и чем ближе они к экватору, тем больше у них высотных поясов.На расположение высотных поясов влияет также направление хребтов относительно сторон горизонта и господствующих ветров. Так, южные и северные склоны гор могут отличаться по количеству высотных поясов. Как правило, на южных склонах их больше, чем на северных. На склонах, подверженных влиянию влажных ветров, характер растительности будет отличаться от растительности противоположного склона.
Последовательность изменения высотных поясов в горах практически совпадает с последовательностью изменения природных зон на равнинах. Но в горах пояса меняются быстрее. Есть природные комплексы, характерные только для гор, например, субальпийские и альпийские луга.
Біотичні екологічні чинники становлять собою сукупність впливів одних видів живих організмів на інші. Розроблено кілька класифікаційних схем, які допомагають встановленню особливостей дії біотичних чинників на рослини. Передусім, біотичні чинники класифікують із врахуванням того які саме живі організми впливають на ті чи інші рослини. У цьому разі біотичні чинники поділяють на чотири основні групи:
1) фітогенні – проявляються через вплив одних рослин на інші;
2) зоогенні – рослини зазнають на собі дії з боку тварин;
3) мікогенні – рослини зазнають на собі вплив грибів;
4) мікрогенні – рослини зазнають на собі вплив мікроорганізмів.
Дія біотичних чинників на життєдіяльність рослин може бути прямою або опосередкованою. У останьому випадку їх ефект виявляється через зміну інших екологічних чинників, що впливають на фізіологічні процеси рослин.
За характером дії інших живих організмів на рослини загалом і їхні фізіологічні процеси зокрема розрізняють такі основні види біотичних взамодій:
а) нейтралізм – відносини між організмами не завдають їм ні шкоди, ні користі;
б) конкуренція – у разі, якщо одні живі організми обмежують доступ інших до необхідних ресурсів;
в) фітофагія, за якої інші живі організми використовують зелені рослини як харчовий ресурс;
г) паразитизм – форма антагоністичних стосунків, коли живі організми інших видів поселяються на тілі зеленої рослини або всередині тканин чи клітин і живляться за її рахунок;
д) мутуалізм – біотична екологічна дія живих організмів виявляється взаємокорисною;
е) коменсалізм – такий тип стосунків, за якого один вид (популяція) отримує вигоду, а інший індиферентний до цих стосунків.
Природные зоны – природные комплексы, занимающие большие площади, характеризующиеся господством одного зонального типа ландшафта. Формируются преимущественно под влиянием климата – особенностей распределения тепла и влаги, их соотношения. Каждой природной зоне присущ свой тип почв, растительности и животного мира.Как правило, природные зоны вытянуты в виде широких полос с запада на восток. Между ними нет четких границ, зоны постепенно переходят одна в другую. Широтное расположение природных зон нарушается неравномерным распределением суши и океана, рельефом, удаленностью от океана.
Например, в умеренных широтах Северной Америки природные зоны располагаются в меридиональном направлении, что связано с влиянием Кордильер, препятствующих прохождению влажных ветров с Тихого океана в глубь материка. В Евразии есть почти все зоны Северного полушария, но их ширина неодинакова. Например, зона смешанных лесов постепенно сужается с запада на восток по мере удаления от океана и увеличения континентальности климата. В горах природные зоны изменяются с высотой – высотная поясность. Высотная поясность обусловлена изменением климата с поднятием вверх. Набор высотных поясов в горах зависит от географического положения самих гор, которое определяет характер природы нижнего пояса, и высоты гор, которая определяет характер самого верхнего для этих гор высотного пояса. Чем выше горы и чем ближе они к экватору, тем больше у них высотных поясов.На расположение высотных поясов влияет также направление хребтов относительно сторон горизонта и господствующих ветров. Так, южные и северные склоны гор могут отличаться по количеству высотных поясов. Как правило, на южных склонах их больше, чем на северных. На склонах, подверженных влиянию влажных ветров, характер растительности будет отличаться от растительности противоположного склона.
Последовательность изменения высотных поясов в горах практически совпадает с последовательностью изменения природных зон на равнинах. Но в горах пояса меняются быстрее. Есть природные комплексы, характерные только для гор, например, субальпийские и альпийские луга.
Класифікація біотичних чинників
Біотичні екологічні чинники становлять собою сукупність впливів одних видів живих організмів на інші. Розроблено кілька класифікаційних схем, які допомагають встановленню особливостей дії біотичних чинників на рослини. Передусім, біотичні чинники класифікують із врахуванням того які саме живі організми впливають на ті чи інші рослини. У цьому разі біотичні чинники поділяють на чотири основні групи:
1) фітогенні – проявляються через вплив одних рослин на інші;
2) зоогенні – рослини зазнають на собі дії з боку тварин;
3) мікогенні – рослини зазнають на собі вплив грибів;
4) мікрогенні – рослини зазнають на собі вплив мікроорганізмів.
Дія біотичних чинників на життєдіяльність рослин може бути прямою або опосередкованою. У останьому випадку їх ефект виявляється через зміну інших екологічних чинників, що впливають на фізіологічні процеси рослин.
За характером дії інших живих організмів на рослини загалом і їхні фізіологічні процеси зокрема розрізняють такі основні види біотичних взамодій:
а) нейтралізм – відносини між організмами не завдають їм ні шкоди, ні користі;
б) конкуренція – у разі, якщо одні живі організми обмежують доступ інших до необхідних ресурсів;
в) фітофагія, за якої інші живі організми використовують зелені рослини як харчовий ресурс;
г) паразитизм – форма антагоністичних стосунків, коли живі організми інших видів поселяються на тілі зеленої рослини або всередині тканин чи клітин і живляться за її рахунок;
д) мутуалізм – біотична екологічна дія живих організмів виявляється взаємокорисною;
е) коменсалізм – такий тип стосунків, за якого один вид (популяція) отримує вигоду, а інший індиферентний до цих стосунків.
Объяснение: