Сукупність методів, спрямованих на виправлення функціонування генів в людському організмі, називається генною терапією . Вона знаходиться на експериментальній стадії, незважаючи на те що вже накопичено певний досвід її застосування до людини.
Генна терапія являє собою яскравий приклад розриву між генетичними знаннями і можливостями застосувати їх до реальної медичної до Спочатку вона розглядалася як революційний за своєю ефективністю б лікування захворювань. Незважаючи на перші успіхи, які обнадіяли дослідників, зараз ентузіазм експериментаторів став слабшим.
Розрізняють соматичну і зародкову (фетальний) генну терапію. Соматична генна терапія - це вплив на організм дорослої людини, при якому ефекти втручання не передаються у спадок. Зародковому терапія (вона знаходиться поки лише в стадії розробки) є впливом на ембріон, при якому генетичні видозміни можуть торкнутися всіх клітин організму, що розвивається, а також виявитися успадкованими наступними поколіннями.
На проведення генної терапії щодо статевих клітин пацієнта діє міжнародна заборона.
В даний час експерименти з генної терапії на людину проводяться з великою обережністю, тому що їх результати можуть бути непередбачуваними. У літературі описано чимало успішних випадків застосування генної терапії як при спадкової, так і іншої патології.
Однак накопичилися і негативні результати. Нерідко лікувальні ефекти від введення в людський організм терапевтичних генів, виявляються нестійкими: штучні генні конструкції не функціонують в організмі належним, клінічно значущим чином. З'явилися дані і про драматичні ускладненнях генної терапії. При проведенні клінічних випробувань відзначені випадки розвитку лейкемії у пацієнтів, у яких спочатку, як здавалося галися позитивні ефекти [1] .
Широкий громадський резонанс викликав випадок в Пенсильванському університеті, коли при введенні 18-річному пацієнтові Дж. Джелсінгеру вірусного носія, що містить терапевтичні гени, виникла гостра імунна реакція, яка проявилася в системному запаленні і завершилася трагічним результатом. Цей випадок став приводом для детальних розглядів з приводу дійсного стану справ з безпекою клінічних випробувань в області генної терапії. Як з'ясувалося, експеримент супроводжувався численними порушеннями, починаючи вже з процедури отримання інформованої згоди.
За підсумками розслідування випадку Джслсінгера в США була розроблена спеціальна програма забезпечення безпеки і захисту учасників досліджень [2] .
В даний час експерименти з генної терапії в розвинених країнах попередньо проходять серйозне обґрунтування із залученням незалежних експертів і представників громадськості. Крім того, назріла необхідність більш детальної і суворої міжнародної регуляції проведення експериментів з генної терапії.
Таким чином, незважаючи на багатообіцяючий характер цього напрямку медичних втручань, за численність проблем і небезпек, пов'язаних з генною терапією, даний метод лікування, по всій видимості, ще не скоро буде розвинений до рівня клінічної практики.
В Антропогенезе череп постепенно утрачивает «обезьяньи» черты и приобретает строение, свойственное современному человеку. При этом мозговой отдел Череп увеличивается и начинает существенно преобладать над челюстным отделом, сильно развитые у ископаемых людей надглазничные валики ослабевают и превращаются в надбровные дуги, исчезает продольный гребень Череп, значительно повышается черепная крыша, её лобный отдел становится шире и выше, затылок делается округлым и утрачивает выраженные у древних людей валик и др. разрастания костей, служившие местом прикрепления мощных шейных мышц. Перестройка мозгового отдела Череп была тесно связана с увеличением объёма и усложнением строения головного мозга в процессе антропогенеза. Так, у ископаемых высших приматов — австралопитеков — объём мозга равен в среднем 500—600 см3, у древнейших людей (архантропы) — 1000 см3, у древних людей (палеоантропы) — 1350 см3, у современного человека — 1500 см3. Отмечаемые эволюционные изменения крыши Череп, в частности повышение её свода, высокий почти прямой лоб и т.д., были обусловлены особенно активным увеличением лобной и теменно-височной областей мозга, в которых располагаются специфические зоны коры головного мозга, связанные с трудовой деятельностью человека, его речью, и которые испытывали в процессе антропогенеза прогрессивное развитие. В ходе этого процесса уменьшается выступание вперёд лицевого отдела Череп, развиваются парные носовые кости, заметно выступающие в своей нижней части над вертикальным профилем лица. Зубы в нижней челюсти располагаются подковообразно, а не u-образно, как у человекообразных обезьян, на передней её части развивается подбородочный выступ, отсутствующий у обезьян и некоторых ископаемых форм людей, меняется форма верхней челюсти и твёрдого нёба. Особенности строения мозгового, а главное лицевого отделов черепа используются в расоведении для выделения расовых типов у современных и особенно у древнего населения. В качестве признаков больших рас привлекаются вертикальная профилировка лица , уплощённость лица в верхнем и среднем отделах, форма носового отверстия, глазниц, выступание носовых костей и пр.
Сукупність методів, спрямованих на виправлення функціонування генів в людському організмі, називається генною терапією . Вона знаходиться на експериментальній стадії, незважаючи на те що вже накопичено певний досвід її застосування до людини.
Генна терапія являє собою яскравий приклад розриву між генетичними знаннями і можливостями застосувати їх до реальної медичної до Спочатку вона розглядалася як революційний за своєю ефективністю б лікування захворювань. Незважаючи на перші успіхи, які обнадіяли дослідників, зараз ентузіазм експериментаторів став слабшим.
Розрізняють соматичну і зародкову (фетальний) генну терапію. Соматична генна терапія - це вплив на організм дорослої людини, при якому ефекти втручання не передаються у спадок. Зародковому терапія (вона знаходиться поки лише в стадії розробки) є впливом на ембріон, при якому генетичні видозміни можуть торкнутися всіх клітин організму, що розвивається, а також виявитися успадкованими наступними поколіннями.
На проведення генної терапії щодо статевих клітин пацієнта діє міжнародна заборона.
В даний час експерименти з генної терапії на людину проводяться з великою обережністю, тому що їх результати можуть бути непередбачуваними. У літературі описано чимало успішних випадків застосування генної терапії як при спадкової, так і іншої патології.
Однак накопичилися і негативні результати. Нерідко лікувальні ефекти від введення в людський організм терапевтичних генів, виявляються нестійкими: штучні генні конструкції не функціонують в організмі належним, клінічно значущим чином. З'явилися дані і про драматичні ускладненнях генної терапії. При проведенні клінічних випробувань відзначені випадки розвитку лейкемії у пацієнтів, у яких спочатку, як здавалося галися позитивні ефекти [1] .
Широкий громадський резонанс викликав випадок в Пенсильванському університеті, коли при введенні 18-річному пацієнтові Дж. Джелсінгеру вірусного носія, що містить терапевтичні гени, виникла гостра імунна реакція, яка проявилася в системному запаленні і завершилася трагічним результатом. Цей випадок став приводом для детальних розглядів з приводу дійсного стану справ з безпекою клінічних випробувань в області генної терапії. Як з'ясувалося, експеримент супроводжувався численними порушеннями, починаючи вже з процедури отримання інформованої згоди.
За підсумками розслідування випадку Джслсінгера в США була розроблена спеціальна програма забезпечення безпеки і захисту учасників досліджень [2] .
В даний час експерименти з генної терапії в розвинених країнах попередньо проходять серйозне обґрунтування із залученням незалежних експертів і представників громадськості. Крім того, назріла необхідність більш детальної і суворої міжнародної регуляції проведення експериментів з генної терапії.
Таким чином, незважаючи на багатообіцяючий характер цього напрямку медичних втручань, за численність проблем і небезпек, пов'язаних з генною терапією, даний метод лікування, по всій видимості, ще не скоро буде розвинений до рівня клінічної практики.
Объяснение:
Уменьшение черепа,округливание
В Антропогенезе череп постепенно утрачивает «обезьяньи» черты и приобретает строение, свойственное современному человеку. При этом мозговой отдел Череп увеличивается и начинает существенно преобладать над челюстным отделом, сильно развитые у ископаемых людей надглазничные валики ослабевают и превращаются в надбровные дуги, исчезает продольный гребень Череп, значительно повышается черепная крыша, её лобный отдел становится шире и выше, затылок делается округлым и утрачивает выраженные у древних людей валик и др. разрастания костей, служившие местом прикрепления мощных шейных мышц. Перестройка мозгового отдела Череп была тесно связана с увеличением объёма и усложнением строения головного мозга в процессе антропогенеза. Так, у ископаемых высших приматов — австралопитеков — объём мозга равен в среднем 500—600 см3, у древнейших людей (архантропы) — 1000 см3, у древних людей (палеоантропы) — 1350 см3, у современного человека — 1500 см3. Отмечаемые эволюционные изменения крыши Череп, в частности повышение её свода, высокий почти прямой лоб и т.д., были обусловлены особенно активным увеличением лобной и теменно-височной областей мозга, в которых располагаются специфические зоны коры головного мозга, связанные с трудовой деятельностью человека, его речью, и которые испытывали в процессе антропогенеза прогрессивное развитие. В ходе этого процесса уменьшается выступание вперёд лицевого отдела Череп, развиваются парные носовые кости, заметно выступающие в своей нижней части над вертикальным профилем лица. Зубы в нижней челюсти располагаются подковообразно, а не u-образно, как у человекообразных обезьян, на передней её части развивается подбородочный выступ, отсутствующий у обезьян и некоторых ископаемых форм людей, меняется форма верхней челюсти и твёрдого нёба. Особенности строения мозгового, а главное лицевого отделов черепа используются в расоведении для выделения расовых типов у современных и особенно у древнего населения. В качестве признаков больших рас привлекаются вертикальная профилировка лица , уплощённость лица в верхнем и среднем отделах, форма носового отверстия, глазниц, выступание носовых костей и пр.
Объяснение: