• У складі внутрішнього середовища виділяють кров, міжклітинну рідину та лімфу. До складових частин внутрішнього середовища відносять і внутрішньоклітинну рідину цитоплазми, оскільки вона є безпосереднім середовищем, у якому відбуваються основні реакції обміну речовин. Об'єм цитоплазми в організмі дорослої людини складає близько 30 л, міжклітинної рідини – близько 10 л, а крові й лімфи – 4-5 л.
• Особливостями внутрішнього середовища є рідкий стан, відносна сталість і динамічність складу та властивостей.
• Забезпечує оптимальну життєдіяльність усіх клітин організму, його тканин і органів, що, у свою чергу, зумовлює широкі можливості пристосування особин до різних умов навколишнього середовища.
Отже, внутрішнє середовище організму – це сукупність рідин (кров, тканинна рідина, лімфа та рідина цитоплазми) із відносною сталістю і динамічністю складу та властивостей, забезпечує оптимальну життєдіяльність усіх клітин організму.
Вперше гомеостаз в організмі як процеси, що забезпечують постійність біологічних рідин, розглянув К. Бернар у середині XIX ст. Сам термін гомеостаз запропонував американський фізіолог Уолтер Бредфорд Кеннон (1871-1945) лише у 1929 році. Теорією, яка поєднала усі різноманітні підходи до розуміння механізмів і проявів гомеостазу, стала теорія функціональних систем Π. К. Анохіна.
Загальна характеристика гомеостазу
■ Гомеостаз організму людини зумовлений її генотипом і тому має індивідуальний характер (наприклад, вміст специфічних білків).
■ Відображенням гомеостазу є наявність біологічних параметрів (наприклад, температура тіла, осмотичний тиск, кров'яний тиск, вміст йонів, білків, вуглеводів тощо.
■ Сталість внутрішнього середовища забезпечується безперервною роботою органів фізіологічних та функціональних систем (наприклад, органи кровоносної, травної, видільної систем для підтримання оптимального вмісту глюкози в крові після їди).
■ Регулюється гомеостаз центральними системами регуляції: нервовою, ендокринною та імунною.
■ Основними компонентами гомеостазу є: 1) елементи та сполуки, які забезпечують потреби клітини (наприклад, вода, солі, глюкоза); 2) фізико-хімічні процеси, які впливають на активність клітини (наприклад, температура, осмотичний тиск, дифузія); 3) механізми, які забезпечують структурно-функціональну цілісність організму (наприклад, спадковість, регенерація, репарація).
Отже, гомеостаз (від грец. homoios – рівний, stasis – стан) – здатність завдяки процесам саморегуляції зберігати відносну динамічну сталість внутрішнього середовища, що забезпечує оптимальні умови для життєдіяльності клітин.
• У складі внутрішнього середовища виділяють кров, міжклітинну рідину та лімфу. До складових частин внутрішнього середовища відносять і внутрішньоклітинну рідину цитоплазми, оскільки вона є безпосереднім середовищем, у якому відбуваються основні реакції обміну речовин. Об'єм цитоплазми в організмі дорослої людини складає близько 30 л, міжклітинної рідини – близько 10 л, а крові й лімфи – 4-5 л.
• Особливостями внутрішнього середовища є рідкий стан, відносна сталість і динамічність складу та властивостей.
• Забезпечує оптимальну життєдіяльність усіх клітин організму, його тканин і органів, що, у свою чергу, зумовлює широкі можливості пристосування особин до різних умов навколишнього середовища.
Отже, внутрішнє середовище організму – це сукупність рідин (кров, тканинна рідина, лімфа та рідина цитоплазми) із відносною сталістю і динамічністю складу та властивостей, забезпечує оптимальну життєдіяльність усіх клітин організму.
Вперше гомеостаз в організмі як процеси, що забезпечують постійність біологічних рідин, розглянув К. Бернар у середині XIX ст. Сам термін гомеостаз запропонував американський фізіолог Уолтер Бредфорд Кеннон (1871-1945) лише у 1929 році. Теорією, яка поєднала усі різноманітні підходи до розуміння механізмів і проявів гомеостазу, стала теорія функціональних систем Π. К. Анохіна.
Загальна характеристика гомеостазу
■ Гомеостаз організму людини зумовлений її генотипом і тому має індивідуальний характер (наприклад, вміст специфічних білків).
■ Відображенням гомеостазу є наявність біологічних параметрів (наприклад, температура тіла, осмотичний тиск, кров'яний тиск, вміст йонів, білків, вуглеводів тощо.
■ Сталість внутрішнього середовища забезпечується безперервною роботою органів фізіологічних та функціональних систем (наприклад, органи кровоносної, травної, видільної систем для підтримання оптимального вмісту глюкози в крові після їди).
■ Регулюється гомеостаз центральними системами регуляції: нервовою, ендокринною та імунною.
■ Основними компонентами гомеостазу є: 1) елементи та сполуки, які забезпечують потреби клітини (наприклад, вода, солі, глюкоза); 2) фізико-хімічні процеси, які впливають на активність клітини (наприклад, температура, осмотичний тиск, дифузія); 3) механізми, які забезпечують структурно-функціональну цілісність організму (наприклад, спадковість, регенерація, репарація).
Отже, гомеостаз (від грец. homoios – рівний, stasis – стан) – здатність завдяки процесам саморегуляції зберігати відносну динамічну сталість внутрішнього середовища, що забезпечує оптимальні умови для життєдіяльності клітин.
ответ:Рассмотрим надкласс Рыбы:
1.Головной мозг представлен 5 отделами: передним, промежуточным, средним, продолговатым и мозжечком.
2. Хорошо развиты обонятельные доли переднего мозга.
3. В среднем мозге хорошо развиты зрительные центры.
4. Мозжечок достиг крупных размеров в связи со сложными движениями в воде, отвечает за координацию движений.
Рассмотрим Класс Земноводные:
1. Также состоит из 5 отделов.
2. Передний мозг более крупный, чем у рыб.
3. Средний мозг небольших размеров.
4. Мозжечок слабо развит в связи с несложными размерами.
Рассмотрим класс Пресмыкающиеся
1. 5 отделов.
2. передний мозг представлен большими полушариями(разделены на правую и левую доли).
3. Средний мозг увеличен в размере за счет развития зрительных центров.
4 Мозжечок сильно развит.
Рассмотрим класс Птицы:
1. 5 отделов.
2. передний мозг имеет развитые большие полушария.
3. Средний мозг имеет хорошо развитые бугры.
4. Мозжечок хорошо развит в связи с координацией движений и равновесием во время полета.