Население поверхностных зон мирового океана насчитывает около 170 тыс. видов разных животных, главным образом простейших, губок, кишечнополостных, червей, членистоногих, иглокожих, рыб и млекопитающих. чем глубже, тем меньше видов, а на самых больших глубинах океана обитают всего лишь немногие сотни или даже десятки видов. там корненожки фораминиферы, губки, кишечно-полостные, черви, ракообразные и иглокожие. глубоководные рыбы обитают на несколько меньших глубинах. глубоководная фауна формировалась, очевидно, в зоне холодных и умеренных морей, где животные, погружаясь в глубину, не встречали значительных изменений температуры. часть глубоководной фауны могла возникнуть и в тропической зоне океана. интересны и разнообразны приспособления у глубоководных животных для существования в океанических глубинах. здесь много хищных рыб — их внешний вид наглядно говорит об образе жизни . у них громадные пасти с длинными загнутыми назад острыми зубами; кажется, что все животное состоит из одной пасти. туловище же обычно непропорционально тонкое, иногда короткое. у рыб, живущих на глубине более 1800 м, глаза чаще всего маленькие или совсем отсутствуют. глубоководные рыбы часто лишены плавательного пузыря, или он мал. их плавучесть обеспечивается в основном за счет жира. у многих из этих хищников вся пасть светится изнутри, и бедную жертву так и тянет заглянуть туда, а хищник того и ждет: попробуй — загляни! у рыбы-удильщика для привлечения жертв есть другое хитрое приспособление : перед самой пастью на длинном щупальце-удочке качается и светится разными огнями маленький фонарик — совсем как светофор на улице, даже и цвета те же. жертва, привлеченная огоньком, подплывает к самой пасти хищника и за любопытство платится жизнью. и где только у хищников глубин не помещаются светящиеся органы: и под глазами, как фары автомобилей, и по бокам тела, да еще в несколько рядов, так что издали рыба похожа на пассажирский корабль ночью. кроме светящейся приманки у глубоководных животных есть длинные тонкие усики. иногда длинным усиком вытянут у них конец хвоста. все это чувствительные органы осязания, способные улавливать малейшее колебание воды. все эти приспособления нужны для того, чтобы находить добычу — ведь ее так мало в глубинах океана. рядом своеобразных признаков и те глубоководные животные, которые живут на морском дне или в самом грунте. многие из них лишены окраски. вид у них серый, бесцветный. все они грунтоеды. наполняя свой кишечник большими порциями грунта, они используют его органические вещества и бактерии.
Цей білок є ферментом, що руйнує клітинну стінку бактерій за рахунок каталізу реакції гідролізу 1,4-бета-зв'язків між залишками N-ацетилмурамової кислоти і N-ацетил-D-глюкозаміном у складі гліканового ланцюжка пептидоглікану та між залишками N-ацетил-D-глюкозаміну в складі хітодекстрину. Лізоцим у великій кількості міститься в багатьох секретах тварин, таких як сльози, слина і слиз. Лізоцим також міститься у цитоплазмених гранулах поліморфоядерних нейтрофілів. У великій кількості цей фермент також присутній у білках яєць. Лізоцими C-типу близько пов'язані з альфа-лактальбуміном як за нуклеотидною послідовністю генів, так і за своєю структурою, що робить їх членами однієї родини.
Лізоцим відкрив 1921 року Александер Флемінг (першовідкривач пеніциліну). Він помістив на тверде агаризоване середовище трохи слизу із носа, а через кілька тижнів помітив, що ріст бактерій навколо слизу був пригнічений. Пізніше вчений виділив саму антибактерійну речовину — лізоцим
Цей білок є ферментом, що руйнує клітинну стінку бактерій за рахунок каталізу реакції гідролізу 1,4-бета-зв'язків між залишками N-ацетилмурамової кислоти і N-ацетил-D-глюкозаміном у складі гліканового ланцюжка пептидоглікану та між залишками N-ацетил-D-глюкозаміну в складі хітодекстрину. Лізоцим у великій кількості міститься в багатьох секретах тварин, таких як сльози, слина і слиз. Лізоцим також міститься у цитоплазмених гранулах поліморфоядерних нейтрофілів. У великій кількості цей фермент також присутній у білках яєць. Лізоцими C-типу близько пов'язані з альфа-лактальбуміном як за нуклеотидною послідовністю генів, так і за своєю структурою, що робить їх членами однієї родини.
Лізоцим відкрив 1921 року Александер Флемінг (першовідкривач пеніциліну). Він помістив на тверде агаризоване середовище трохи слизу із носа, а через кілька тижнів помітив, що ріст бактерій навколо слизу був пригнічений. Пізніше вчений виділив саму антибактерійну речовину — лізоцим
Объяснение: