Рукокры́лые — отряд плацентарных млекопитающих, единственный, представители которого к активному полёту. Это второй по величине (после грызунов)[1] отряд млекопитающих, включает в себя 1350 видов (составляют 1/5 от общего числа ныне живущих видов млекопитающих). Рукокрылые чрезвычайно разнообразны, они населяют все континенты Земли, за исключением Антарктиды.
Характерная особенность рукокрылых — это машущий полёт как основной передвижения, позволяющий им пользоваться ресурсами, которые недоступны для других млекопитающих, и эхолокация.
Исследованию рукокрылых посвящена наука хироптерология.
Очковая летучая лисица (Pteropus conspicillatus) в Австралии
Ископаемые остатки рукокрылых известны из отложений раннего эоцена США.
По современным данным рукокрылые появились не позднее раннего эоцена[2] и уже тогда заняли экологическую нишу ночных охотников воздушных Ископаемые остатки, относящиеся к миоцену, свидетельствуют о мощной видовой радиации рукокрылых в эту эпоху. Но в целом рукокрылые — одна из самых редких среди млекопитающих групп в палеонтологической летописи.
Во о том, как именно рукокрылые произошли от наземных предков, волнует биологов уже не одно десятилетие. Хотя многие из рукокрылых на земле чувствуют себя неуверенно, есть виды, которые быстро бегают, опираясь на сгибы крыльев. Встречаются и умеющие плавать и взлетать с воды.
Рас Рукокрылые рас очень широко. Кроме тундры, приполярных районов и некоторых океанических островов они есть везде. Более многочисленны в тропиках. Рукокрылые являются эндемичными видами на многих океанических островах в отсутствие наземных млекопитающих, так как преодолевать большие расстояния над морем.
ответ:Гриби не є тваринами і не є рослинами; саме через це їх виділили в окреме царство. Традиційно гриби вивчали в курсі ботаніки тому, що вони здавались ближчими до рослин, ніж до тварин. Нерухомий б життя, необмежений ріст, відсутність центріолей, наявність клітинної стінки – все це зближувало гриби з рослинами. Зараз гриби виділяють в окреме царство поруч з царствами рослин і тварин, як окрему групу живих організмів. Підставами для цього є особливості їх живлення, метаболізму, будови та розмноження, які не дозволяють об’єднати їх ні з рослинами, ні з тваринами.
Для грибів характерний багатий спектр ферментів і вторинних метаболітів. Гриби, як і тварини, є гетеротрофами (на відміну від автотрофних рослин), але якщо у тварин їжа перетравлюється всередині організму після того, як тварина її поглине, то гриби виділяють ферменти назовні, субстрат перетравлюється, а потім готові поживні речовини абсорбуються (всмоктуються, поглинаються) клітинами гриба. Відсутність пластид та хлорофілу, наявність хітину в складі клітинної стінки, синтез глікогену (а не крохмалю), утворення сечовини (як продукту обміну азоту) теж зближує гриби з тваринами.
Будова грибів своєрідна. Справжніх тканин немає; різні структури (плодові тіла) утворені плектенхімою - сплетінням гіф. Гіфи утворені клітинами, неповністю ізольованими одна від одної септами (або взагалі несептовані) так, що сусідні клітини можуть вільно обмінюватись вмістом. Самі клітини можуть бути без ядер, з одним, двома чи кількома ядрами.
Мітоз у грибів відбувається без деструкції ядерної оболонки: вона розподіляється між дочірніми ядрами, а веретено поділу проходить безпосередньо через ядро. Мейоз у грибів відбувається відразу ж після утворення зиготи. Характерне розмноження спорами. Рухливих клітин немає на жодній стадії.
У шапкових грибів спора після проростання утворює первинний міцелій, кожна клітина якого містить одне гаплоїдне ядро. Гіфи можуть зливатись; проростаючи, вони утворюють вторинний міцелій, кожна клітина якого містить два гаплоїдних ядра. Якщо ядра однакові (наслідок злиття гіфів, що проросли з однієї спори) такий штам (міцелій) називають гомокаріотичним, якщо різні (наслідок мутації чи злиття гіфів, пророслих з різних спор) – гетерокаріотичним. Гетерокаріоз у генетичному відношенні нагадує гетерозиготність, але геноми різних штамів тут знаходяться в різних ядрах (гаплоїдних).
Іноді гаплоїдні ядра в такому міцелії можуть зливатись, утворюючи диплоїдні, в яких гомологічні хромосоми можуть кон’югувати та обмінюватись ділянками. В подальшому з диплоїдних ядер можуть знову утворюватись гаплоїдні. Цей процес називають парасексуальним циклом.
Рукокры́лые — отряд плацентарных млекопитающих, единственный, представители которого к активному полёту. Это второй по величине (после грызунов)[1] отряд млекопитающих, включает в себя 1350 видов (составляют 1/5 от общего числа ныне живущих видов млекопитающих). Рукокрылые чрезвычайно разнообразны, они населяют все континенты Земли, за исключением Антарктиды.
Характерная особенность рукокрылых — это машущий полёт как основной передвижения, позволяющий им пользоваться ресурсами, которые недоступны для других млекопитающих, и эхолокация.
Исследованию рукокрылых посвящена наука хироптерология.
Очковая летучая лисица (Pteropus conspicillatus) в Австралии
Ископаемые остатки рукокрылых известны из отложений раннего эоцена США.
По современным данным рукокрылые появились не позднее раннего эоцена[2] и уже тогда заняли экологическую нишу ночных охотников воздушных Ископаемые остатки, относящиеся к миоцену, свидетельствуют о мощной видовой радиации рукокрылых в эту эпоху. Но в целом рукокрылые — одна из самых редких среди млекопитающих групп в палеонтологической летописи.
Во о том, как именно рукокрылые произошли от наземных предков, волнует биологов уже не одно десятилетие. Хотя многие из рукокрылых на земле чувствуют себя неуверенно, есть виды, которые быстро бегают, опираясь на сгибы крыльев. Встречаются и умеющие плавать и взлетать с воды.
Рас Рукокрылые рас очень широко. Кроме тундры, приполярных районов и некоторых океанических островов они есть везде. Более многочисленны в тропиках. Рукокрылые являются эндемичными видами на многих океанических островах в отсутствие наземных млекопитающих, так как преодолевать большие расстояния над морем.
ответ:Гриби не є тваринами і не є рослинами; саме через це їх виділили в окреме царство. Традиційно гриби вивчали в курсі ботаніки тому, що вони здавались ближчими до рослин, ніж до тварин. Нерухомий б життя, необмежений ріст, відсутність центріолей, наявність клітинної стінки – все це зближувало гриби з рослинами. Зараз гриби виділяють в окреме царство поруч з царствами рослин і тварин, як окрему групу живих організмів. Підставами для цього є особливості їх живлення, метаболізму, будови та розмноження, які не дозволяють об’єднати їх ні з рослинами, ні з тваринами.
Для грибів характерний багатий спектр ферментів і вторинних метаболітів. Гриби, як і тварини, є гетеротрофами (на відміну від автотрофних рослин), але якщо у тварин їжа перетравлюється всередині організму після того, як тварина її поглине, то гриби виділяють ферменти назовні, субстрат перетравлюється, а потім готові поживні речовини абсорбуються (всмоктуються, поглинаються) клітинами гриба. Відсутність пластид та хлорофілу, наявність хітину в складі клітинної стінки, синтез глікогену (а не крохмалю), утворення сечовини (як продукту обміну азоту) теж зближує гриби з тваринами.
Будова грибів своєрідна. Справжніх тканин немає; різні структури (плодові тіла) утворені плектенхімою - сплетінням гіф. Гіфи утворені клітинами, неповністю ізольованими одна від одної септами (або взагалі несептовані) так, що сусідні клітини можуть вільно обмінюватись вмістом. Самі клітини можуть бути без ядер, з одним, двома чи кількома ядрами.
Мітоз у грибів відбувається без деструкції ядерної оболонки: вона розподіляється між дочірніми ядрами, а веретено поділу проходить безпосередньо через ядро. Мейоз у грибів відбувається відразу ж після утворення зиготи. Характерне розмноження спорами. Рухливих клітин немає на жодній стадії.
У шапкових грибів спора після проростання утворює первинний міцелій, кожна клітина якого містить одне гаплоїдне ядро. Гіфи можуть зливатись; проростаючи, вони утворюють вторинний міцелій, кожна клітина якого містить два гаплоїдних ядра. Якщо ядра однакові (наслідок злиття гіфів, що проросли з однієї спори) такий штам (міцелій) називають гомокаріотичним, якщо різні (наслідок мутації чи злиття гіфів, пророслих з різних спор) – гетерокаріотичним. Гетерокаріоз у генетичному відношенні нагадує гетерозиготність, але геноми різних штамів тут знаходяться в різних ядрах (гаплоїдних).
Іноді гаплоїдні ядра в такому міцелії можуть зливатись, утворюючи диплоїдні, в яких гомологічні хромосоми можуть кон’югувати та обмінюватись ділянками. В подальшому з диплоїдних ядер можуть знову утворюватись гаплоїдні. Цей процес називають парасексуальним циклом.
Объяснение: