Под фотосинтезом понимается превращение зелеными растениями и фотосинтезирующими микроорганизмами при участии энергии света и поглощающих свет пигментов (хлорофилл и др. ) простейших соединений (воды, углекислого газа и минеральных элементов) в сложные органические вещества, необходимые для жизнедеятельности всех организмов. Процесс протекает следующим образом. Фотон солнечного света взаимодействует с молекулой хлорофилла, содержащегося в хлоропласте зеленого листа, в результате чего высвобождается электрон одного из ее атомов. Этот электрон, перемещаясь внутри хлоропласта, реагирует с молекулой АДФ, которая, получив достаточную дополнительную энергию, превращается в молекулу АТФ – вещества, являющегося энергоносителем. Возбужденная молекула АТФ в живой клетке, содержащей воду и диоксид углерода образованию молекул сахара и кислорода, а сама при этом утрачивает часть энергии и превращается вновь в молекулу АДФ.
В результате фотосинтеза растительность земного шара ежегодно усваивает около двухсот миллиардов тонн углекислого газа и выделяет в атмосферу примерно сто сорок пять миллиардов тонн свободного кислорода, при этом образуется более ста миллиардов тонн органического вещества. Если бы не жизнедеятельность растений, исключительно активные молекулы кислорода вступили бы в различные химические реакции, и свободный кислород исчез бы из атмосферы примерно за десять тысяч лет. К сожалению, варварское сокращение человеком массивов зеленого покрова планеты являет реальную угрозу уничтожения современной биосферы. В процессе фотосинтеза одновременно с накоплением органического вещества и продуцированием кислорода растения поглощают часть солнечной энергии и удерживают ее в биосфере. На фотосинтез используется около 1% солнечной энергии, падающей на Землю. Возможно, этот низкий показатель связан с малой концентрацией углекислого газа в атмосфере и гидросфере. Ежегодно фотосинтезирующие организмы суши и океана связывают около 3•1018 кДж солнечной энергии, что примерно в десять раз больше той энергии, которая используется человечеством.
В отличие от зеленых растений некоторые группы бактерий синтезируют органическое вещество за счет не солнечной энергии, а энергии, выделяющейся в процессе реакций окисления серных и азотных соединений. Этот процесс именуется хемосинтезом. В накоплении органического вещества в биосфере он, по сравнению с фотосинтезом, играет ничтожно малую роль. Внутри экосистемы энергия в виде пищи распределяется между животными. Синтезированные зелеными растениями и хемобактериями органические вещества (сахара, белки и др.) , последовательно переходя от одних организмов к другим в процессе их питания, переносят заключенную в них энергию. Растения поедают растительноядные животные, которые в свою очередь становятся жертвами хищников и т. д. Этот последовательный и упорядоченный поток энергии является следствием энергетической функции живого вещества в биосфере
Річковий рак може і плавати. Річковий рак живе в прісній чистій воді річках, струмках і озерах. Вночі вони виповзають зі своїх укриттів в пошуках їжі. Річкові раки всеїдні. Їдять річкові раки і водорості. Довгі вусики служать раку органами дотику і нюху. Ось чому варений річковий рак завжди буває червоним.
2.ХРУЇЦ (ХРУЩ) ТРАВНЕВИЙ
У зовнішньому середовищі травневий жук орієнтується за до органів почуттів. Ці органи перебувають у нього на голові. У комах вони розвинені краще. У жука є органи дотику, нюху і зору. Довгі вусики грають у жука роль органів нюху. Переважно за до нюху, хрущі відшукують їжу.
Добре розвинене у хруща та зір. Опуклі очі поміщаються у нього з боків голови. Як і в раку, очі в хруща складні. Кожне око складається приблизно з 8000 окремих очок. У інших комах їх ще більше.
3.ОКУНЬ РІЧКОВИЙ
Очі окуня за своєю будовою дуже схожі з очима інших хребетних, в яких світло через рогівку та кришталик потрапляє на сітківку, де палички (клітини, що відповідають за чорно-білий зір) та колбочки (клітини, що відповідають за кольоровий зір) обробляють візуальну інформацію та передають сигнали на нейрони.
Головна принципова відмінність риб'ячого ока полягає в тому, що для фокусування на предметі риби не змінюють кривизну кришталика, а наближають або віддаляють його від рогівки. Структура сітківки варіює для риб залежно від місця їхнього мешкання: у глибоководних видів очі пристосовані для сприйняття світла переважно червоної частини спектру (завдякі максимальній для видимого світла довжині хвилі воно найменше віддзеркалюється товщею води), а риби, що живуть на мілководді, сприймають ширший спектр.
оловними механорецепторами риб є вухо, що функціонують як орган слуху та рівноваги, та органи бічної лінії. Внутрішнє вухо пластинозябрових (акул та скатів) та костистих риб складається з трьох напівкруглих каналів, розташованих в трьох взаємно-перпендикулярних площинах, та трьох камер, кожна з яких вміщує отоліт (камінець, що складається з карбонату кальцію), який тисне на відростки чутливих волосоподібних клітин, які в свою чергу передають сигнали до нейронів. Дві з трьох камер, саккула (Sacculus) та лагена (Lagena), функціонують як орган слуху. Вібрації з оточуючого середовища призводять до зміщення отолітів, рух яких волосовидні клітини перетворююь на сигнали, що сприймаються мозком риби як звук. Деякі види риб (наприклад, срібний карась та різні види сомів) мають комплекс кісточок, які називаються Вебберів апарат і з'єднують вухо з плавальним міхуром. Завдякі цій адаптації зовнішні вібрації посилюються плавальним міхуром, як резонатором. Отоліт в третій камері, утрікулі (Utriculus), забезпечує рибі орієнтацію в Коли цей порівняно важкий отоліт зміщується, оточуючі його чутливі волосовидні клітини генерують сигнали, що інтерпретуются як індикатор зміни положення тіла.
Сенсорні волоскові клітини в напівкруглих каналах дозволяють рибам відчувати швидкість власного руху. Замість отоліту, в цих каналах міститься гель. Коли рідина, що називається ендолімфою, зміщується в цих напівкруглих каналах завдяки зміні прискорення риби в процесі руху, ендолімфа завдає тиск на гель, і це стимулює волосоподібні клітини. Три напівкруглих канали кожного з органів слуху розташовані під такими кутами, щоб відчувати вертикальне, бокове та осьове зміщення.
В результате фотосинтеза растительность земного шара ежегодно усваивает около двухсот миллиардов тонн углекислого газа и выделяет в атмосферу примерно сто сорок пять миллиардов тонн свободного кислорода, при этом образуется более ста миллиардов тонн органического вещества. Если бы не жизнедеятельность растений, исключительно активные молекулы кислорода вступили бы в различные химические реакции, и свободный кислород исчез бы из атмосферы примерно за десять тысяч лет. К сожалению, варварское сокращение человеком массивов зеленого покрова планеты являет реальную угрозу уничтожения современной биосферы. В процессе фотосинтеза одновременно с накоплением органического вещества и продуцированием кислорода растения поглощают часть солнечной энергии и удерживают ее в биосфере. На фотосинтез используется около 1% солнечной энергии, падающей на Землю. Возможно, этот низкий показатель связан с малой концентрацией углекислого газа в атмосфере и гидросфере. Ежегодно фотосинтезирующие организмы суши и океана связывают около 3•1018 кДж солнечной энергии, что примерно в десять раз больше той энергии, которая используется человечеством.
В отличие от зеленых растений некоторые группы бактерий синтезируют органическое вещество за счет не солнечной энергии, а энергии, выделяющейся в процессе реакций окисления серных и азотных соединений. Этот процесс именуется хемосинтезом. В накоплении органического вещества в биосфере он, по сравнению с фотосинтезом, играет ничтожно малую роль. Внутри экосистемы энергия в виде пищи распределяется между животными. Синтезированные зелеными растениями и хемобактериями органические вещества (сахара, белки и др.) , последовательно переходя от одних организмов к другим в процессе их питания, переносят заключенную в них энергию. Растения поедают растительноядные животные, которые в свою очередь становятся жертвами хищников и т. д. Этот последовательный и упорядоченный поток энергии является следствием энергетической функции живого вещества в биосфере
1.РАК РІЧКОВИЙ
Річковий рак може і плавати. Річковий рак живе в прісній чистій воді річках, струмках і озерах. Вночі вони виповзають зі своїх укриттів в пошуках їжі. Річкові раки всеїдні. Їдять річкові раки і водорості. Довгі вусики служать раку органами дотику і нюху. Ось чому варений річковий рак завжди буває червоним.
2.ХРУЇЦ (ХРУЩ) ТРАВНЕВИЙ
У зовнішньому середовищі травневий жук орієнтується за до органів почуттів. Ці органи перебувають у нього на голові. У комах вони розвинені краще. У жука є органи дотику, нюху і зору. Довгі вусики грають у жука роль органів нюху. Переважно за до нюху, хрущі відшукують їжу.
Добре розвинене у хруща та зір. Опуклі очі поміщаються у нього з боків голови. Як і в раку, очі в хруща складні. Кожне око складається приблизно з 8000 окремих очок. У інших комах їх ще більше.
3.ОКУНЬ РІЧКОВИЙ
Очі окуня за своєю будовою дуже схожі з очима інших хребетних, в яких світло через рогівку та кришталик потрапляє на сітківку, де палички (клітини, що відповідають за чорно-білий зір) та колбочки (клітини, що відповідають за кольоровий зір) обробляють візуальну інформацію та передають сигнали на нейрони.
Головна принципова відмінність риб'ячого ока полягає в тому, що для фокусування на предметі риби не змінюють кривизну кришталика, а наближають або віддаляють його від рогівки. Структура сітківки варіює для риб залежно від місця їхнього мешкання: у глибоководних видів очі пристосовані для сприйняття світла переважно червоної частини спектру (завдякі максимальній для видимого світла довжині хвилі воно найменше віддзеркалюється товщею води), а риби, що живуть на мілководді, сприймають ширший спектр.
оловними механорецепторами риб є вухо, що функціонують як орган слуху та рівноваги, та органи бічної лінії. Внутрішнє вухо пластинозябрових (акул та скатів) та костистих риб складається з трьох напівкруглих каналів, розташованих в трьох взаємно-перпендикулярних площинах, та трьох камер, кожна з яких вміщує отоліт (камінець, що складається з карбонату кальцію), який тисне на відростки чутливих волосоподібних клітин, які в свою чергу передають сигнали до нейронів. Дві з трьох камер, саккула (Sacculus) та лагена (Lagena), функціонують як орган слуху. Вібрації з оточуючого середовища призводять до зміщення отолітів, рух яких волосовидні клітини перетворююь на сигнали, що сприймаються мозком риби як звук. Деякі види риб (наприклад, срібний карась та різні види сомів) мають комплекс кісточок, які називаються Вебберів апарат і з'єднують вухо з плавальним міхуром. Завдякі цій адаптації зовнішні вібрації посилюються плавальним міхуром, як резонатором. Отоліт в третій камері, утрікулі (Utriculus), забезпечує рибі орієнтацію в Коли цей порівняно важкий отоліт зміщується, оточуючі його чутливі волосовидні клітини генерують сигнали, що інтерпретуются як індикатор зміни положення тіла.
Сенсорні волоскові клітини в напівкруглих каналах дозволяють рибам відчувати швидкість власного руху. Замість отоліту, в цих каналах міститься гель. Коли рідина, що називається ендолімфою, зміщується в цих напівкруглих каналах завдяки зміні прискорення риби в процесі руху, ендолімфа завдає тиск на гель, і це стимулює волосоподібні клітини. Три напівкруглих канали кожного з органів слуху розташовані під такими кутами, щоб відчувати вертикальне, бокове та осьове зміщення.
Объяснение: