ТЕРИТОРІАЛЬНА ПОВЕДІНКА - це сукупність поведінкових реакцій особин, спрямованих на використання ресурсів їхньої території існування (їжі, води, місць відпочинку). Територіальна поведінка властива багатьом безхребетним (крабам, цвіркунам, суспільним павукам) та хребетним (кораловим рибам, жабам, ігуанам, птахам, копитним ссавцям, морським ссавцям, приматам). Території бувають великі, малі й зовсім малі. Усе залежить від виду тварин, їх розмірів і від того, як вони здобувають їжу. Тому розміри території часто визначають і складність територіальної поведінки. Так, стадо бабуїнів, у якому приблизно 80 особин, володіє територією, площа якої майже 15 км2. Але місця в межах цієї ділянки мавпи обживають неоднаково. У них є місця, де вони граються, місця, де відпочивають, місця для сну тощо. У межах цієї території є ділянки, які може відвідувати лише ватажок. Усе це спричинює й різні прояви територіальної поведінки.
У чому ж полягає пристосувальне значення територіальної поведінки?
У першу чергу у підвищенні пристосованості й виживання виду. Лише найбільш пристосовані особини можуть охороняти територію від хижаків, захищати самок і малят у межах своїх володінь, відшукувати й пам’ятати місця, де є вода, їжа, захист тощо. І саме такі особини беруть участь у розмноженні й передачі своїх генів нащадкам. Також територіальна поведінка регулює чисельність особин у природних угрупованнях.
Так, на окремих лежбищах північних морських котиків, які вони використовують для розмноження, може збиратися до 55 000 особин. А це дуже позначається на їхніх взаємовідносинах і веде до загострення внутрішньовидової конкуренції, що є одним із механізмів регуляції чисельності в популяціях особин. Слабші котики відтісняються на гірші місця й не беруть участі в розмноженні, багато малят гине при переміщенні дорослих тварин, самці гинуть від ран тощо.
Отже, територіальна поведінка має пристосувальне значення, забезпечуючи виживання виду та регуляцію чисельності особин.
Якими є основні прояви територіальної поведінки?
Територіальна поведінка включає дії, спрямовані на визначення меж ділянки, їх маркування, охорону від інших особин та облаштування території.
Охорона території. Прояви цієї територіальної поведінки у тварин надзвичайно різноманітні і визначаються типом територіальної організації. Так, у горобців територіальна поведінка спрямовується на охорону території, у межах якої відбувається їхнє розмноження та живлення. У чайок індивідуальною є лише невеличка територія навколо їхнього гнізда, а харчуються на інших територіях, тому їх територіальна поведінка буде проявлятися лише в догляді й захисті невеличкої ділянки землі. У кажанів, шпаків, скельних голубів, горлиць територіальною є поведінка, яку гаємо в місцях ночівлі. Територію існування може захищати як одна тварина, так і пара або група тварин, тому можна виділяти індивідуальну та групову форми територіальної поведінки. Охорона території може здійснюватися за до співу (у співочих птахів), реву (у мавп-ревунів), патрулювання кордонів (у левів), демонстрації погроз (у ваблячих крабів), ритуальних поєдинків (бої між оленями чи баранами) тощо.
Мічення території. Тварини можуть мітити ділянки, на яких вони проживають, ділянки для парування, ділянки, де вони харчуються, або території «широкого призначення». Територія тварин може позначатися звуковими сигналами, як у птахів, пахучими мітками, як у тигрів чи куниць, а також позначками у вигляді подряпин чи вигризів на стовбурах дерев, слідів чи витоптаних доріжок.
Облаштування території. Тварини в межах своїх територій переміщуються в певному порядку, за певним маршрутом, який з’єднує місця відпочинку, живлення, водопою тощо. Ці стежки можуть бути помітними, протоптаними упродовж багатьох днів, як це у слонів, бегемотів чи носорогів. У дрібних ссавців чи птахів такі маршрути для людини непомітні. Є тварини, які змінюють чи облагороджують свої території. Так, бобри вміють будувати греблю, восьминоги можуть збирати черепашки перед своїм «будинком», птахи-альтанники прикрашають альтанки синіми дрібничками.
Хомінг (інстинкт дому) - здатність тварини за певних умов повертатися на свою ділянку проживання, до гнізда, лігва тощо. Найяскравіше інстинкт дому проявляється у видів з далекими сезонними міграціями (вугор річковий, лососеві риби, морські черепахи, морські котики). Хомінг, як показали експерименти, властивий також осілим тваринам (наприклад, деяким земноводним та плазунам).
Отже, прояви територіальної поведінки різноманітні, але всі вони пов'язані з виділенням та утриманням території, яка б забезпечила проживання та вигодовування нащадків.
ТЕРИТОРІАЛЬНА ПОВЕДІНКА - це сукупність поведінкових реакцій особин, спрямованих на використання ресурсів їхньої території існування (їжі, води, місць відпочинку). Територіальна поведінка властива багатьом безхребетним (крабам, цвіркунам, суспільним павукам) та хребетним (кораловим рибам, жабам, ігуанам, птахам, копитним ссавцям, морським ссавцям, приматам). Території бувають великі, малі й зовсім малі. Усе залежить від виду тварин, їх розмірів і від того, як вони здобувають їжу. Тому розміри території часто визначають і складність територіальної поведінки. Так, стадо бабуїнів, у якому приблизно 80 особин, володіє територією, площа якої майже 15 км2. Але місця в межах цієї ділянки мавпи обживають неоднаково. У них є місця, де вони граються, місця, де відпочивають, місця для сну тощо. У межах цієї території є ділянки, які може відвідувати лише ватажок. Усе це спричинює й різні прояви територіальної поведінки.
У чому ж полягає пристосувальне значення територіальної поведінки?
У першу чергу у підвищенні пристосованості й виживання виду. Лише найбільш пристосовані особини можуть охороняти територію від хижаків, захищати самок і малят у межах своїх володінь, відшукувати й пам’ятати місця, де є вода, їжа, захист тощо. І саме такі особини беруть участь у розмноженні й передачі своїх генів нащадкам. Також територіальна поведінка регулює чисельність особин у природних угрупованнях.
Так, на окремих лежбищах північних морських котиків, які вони використовують для розмноження, може збиратися до 55 000 особин. А це дуже позначається на їхніх взаємовідносинах і веде до загострення внутрішньовидової конкуренції, що є одним із механізмів регуляції чисельності в популяціях особин. Слабші котики відтісняються на гірші місця й не беруть участі в розмноженні, багато малят гине при переміщенні дорослих тварин, самці гинуть від ран тощо.
Отже, територіальна поведінка має пристосувальне значення, забезпечуючи виживання виду та регуляцію чисельності особин.
Якими є основні прояви територіальної поведінки?
Територіальна поведінка включає дії, спрямовані на визначення меж ділянки, їх маркування, охорону від інших особин та облаштування території.
Охорона території. Прояви цієї територіальної поведінки у тварин надзвичайно різноманітні і визначаються типом територіальної організації. Так, у горобців територіальна поведінка спрямовується на охорону території, у межах якої відбувається їхнє розмноження та живлення. У чайок індивідуальною є лише невеличка територія навколо їхнього гнізда, а харчуються на інших територіях, тому їх територіальна поведінка буде проявлятися лише в догляді й захисті невеличкої ділянки землі. У кажанів, шпаків, скельних голубів, горлиць територіальною є поведінка, яку гаємо в місцях ночівлі. Територію існування може захищати як одна тварина, так і пара або група тварин, тому можна виділяти індивідуальну та групову форми територіальної поведінки. Охорона території може здійснюватися за до співу (у співочих птахів), реву (у мавп-ревунів), патрулювання кордонів (у левів), демонстрації погроз (у ваблячих крабів), ритуальних поєдинків (бої між оленями чи баранами) тощо.
Мічення території. Тварини можуть мітити ділянки, на яких вони проживають, ділянки для парування, ділянки, де вони харчуються, або території «широкого призначення». Територія тварин може позначатися звуковими сигналами, як у птахів, пахучими мітками, як у тигрів чи куниць, а також позначками у вигляді подряпин чи вигризів на стовбурах дерев, слідів чи витоптаних доріжок.
Облаштування території. Тварини в межах своїх територій переміщуються в певному порядку, за певним маршрутом, який з’єднує місця відпочинку, живлення, водопою тощо. Ці стежки можуть бути помітними, протоптаними упродовж багатьох днів, як це у слонів, бегемотів чи носорогів. У дрібних ссавців чи птахів такі маршрути для людини непомітні. Є тварини, які змінюють чи облагороджують свої території. Так, бобри вміють будувати греблю, восьминоги можуть збирати черепашки перед своїм «будинком», птахи-альтанники прикрашають альтанки синіми дрібничками.
Хомінг (інстинкт дому) - здатність тварини за певних умов повертатися на свою ділянку проживання, до гнізда, лігва тощо. Найяскравіше інстинкт дому проявляється у видів з далекими сезонними міграціями (вугор річковий, лососеві риби, морські черепахи, морські котики). Хомінг, як показали експерименти, властивий також осілим тваринам (наприклад, деяким земноводним та плазунам).
Отже, прояви територіальної поведінки різноманітні, але всі вони пов'язані з виділенням та утриманням території, яка б забезпечила проживання та вигодовування нащадків.
Объяснение: