При скрещивании двух сортов земляники с красными удлиненными и жёлтыми шарообразными плодами, в первом поколении 60 % особей получились с красными удлиненными и только 40% с жёлтыми шарообразными.
Определить генотипы родителей и детей первого поколения
Відповідь:
Пояснення:
Фізіологія
Репаративна регенерація може бути типовою — гомоморфоз і атиповою — гетероморфоз. При гомоморфозі відновлюється такий же орган, як і втрачений. При гетероморфозі відновлювані органи відрізняються від типових. Відновлення втрачених органів здійснюється шляхом епіморфозу, морфалаксису і ендоморфозу.[1]
Епіморфоз — відростання втраченого органа від поверхні рани. Процес регенерації при цьому починається із лізису тканин, які прилягають до рани та інтенсивного розмноження клітин, із яких утворюється регенераційний зачаток. Подальше розмноження клітин приводить до збільшення зачатка, а диференціювання клітин — до формування органа. Закривання ран при епіморфозі є рубцювання. Відростання хвоста у ящірки або ноги у тритона — це епіморфоз.
Морфалаксис — викликає перегрупування частини організму, яка залишилась. Ця форма регенерації часто пов'язана з подальшим значним розростанням частини, яка залишилась і завершується утворенням із цього матеріалу цілого організму або окремого органу. Нова особина або відновлений орган спочатку менші вихідної форми, а з часом збільшується. Регенерація планарії, гідри, ноги таргана — це морфалаксис.
Ендоморфоз або регенераційна гіпертрофія відбувається всередині органа. При цьому відновлюється не форма, а маса органа. Регенерація за типом ендоморфозу починається із загоювання ран, а потім відбувається збільшення частини органа, яка залишилась. Регенерація внутрішніх органів (печінки, селезінки, підшлункової залози) іде за типом ендоморфозу. Особливо швидко регенерує печінка. За дослідженнями у щурів при видаленні 2\3 частин печінки, через 2 тижні вона досягає вже нормальних розмірів.
Відповідь:
Пояснення:
Вушна́ сі́рка (лат. cerumen) — жовто-коричнева змазкоподібна секреція, що виробляється сірчаними залозами слухового проходу у вухах людей та інших ссавців. Вушна сірка служить для очищення й змащення слухових каналів, а також являє собою захист від бактерій, грибків та комах.
Надлишок вушної сірки може притиснути барабанну перетинку й призвести до часткової втрати слуху, а також шуму у вухах, запаморочення, блювоти й судом.
Опис
У зовнішньому вусі близько 2000 сірчаних залоз, які виділяють 12-20 мг вушної сірки на місяць. Сірка складається з білків, жирів, вільних жирних кислот, мінеральних солей. Частина білків є імуноглобулінами, які виконують захисну функцію. pH вушної сірки дорівнює 4-5, що протидіє розвитку бактеріальної та грибкової флори. Крім того, до складу сірки входять відмерлі клітини, шкірне сало, пил та інші включення. До фізіологічних функцій вушної сірки належить також зволоження та захист шкіри зовнішнього слухового проходу. Вушна сірка разом з акумульованими на ній забрудненнями природним чином виводиться із слухового проходу назовні жувальними рухами. Однак, у значної кількості людей є природна схильність до гіперсекреції сірки, а також особлива (частіше — просто вузька) форма вушного проходу, яка не сприяє ефективному видаленню сірки. Основна причина гіперсекреції — подразнення шкіри слухового проходу. Гіперсекреція найчастіше виникає у людей, які користуються різними слуховими приладами, а також ватяними паличками. У результаті хронічного подразнення слухового проходу сірка накопичується й забиває слуховий прохід.
Найпопулярніше у населення видалення надлишків сірки — використання ватних паличок, але ефект буде повністю протилежним[1]. Це пов'язано з порушенням природного механізму самоочищення внаслідок впливу ватною паличкою. Паличка у будь-якому випадку буде сприяти зсуву сірки до барабанної перетинки. Отже, застосування ватних паличок з профілактичною метою лише збільшує ризик утворення корку, як за рахунок подразнення шкіри слухового проходу, так і за рахунок «утрамбування» вже утвореної сірки.