Самостійна робота Поставить + или -
1. Паразитизм одна із форм симбіозу. 

2. Взаємовідносини паразитів та хазяїв є надзвичайно складними та різноманітними за формою. 

3. У сучасній природі невелика кількість форм паразитизму. 

4. За ступенем адаптації до паразитичного життя паразити бувають тимчасові і стаціонарні. 

5. За просторовими відносинами бувають екто і ендопаразити. 

6. Малярійний плазмодій, токсоплазма,трипаносома це одноклітинні ектопаразити. 

7. За взаєминами у часі паразити бувають факультативні та облігатні. 

8. Паразитоїди - організми, що викликають загибель хазяїна. 

9. Надпаразитизм проявляється у вигляді клептопаразитизму і гніздового паразитизму. 

10. Гніздовий паразитизм - специфічний б захисту потомства. 

11. Гіперпаразитизм характеризується паразитуванням одного паразита в іншому.

12. Гієни підбирають залишки недоїденої левами здобичі і це є прикладом нахлібництва. 

Внутреннее строение стебля древесного растения: структура, на поперечном срезе которой выделяют следующие части: пробку, луб, камбий, древесину, сердцевину. пробка — покровная ткань, состоящая из нескольких слоев отмерших клеток; образуется на поверхности зимующих стеблей. луб (кора, флоэма) — комплекс проводящей (ситовидные трубки) , механической (лубяные волокна) и основной тканей, расположенных кнаружи от камбия; служит для проведения углеводов от листьев к корням. камбиальное кольцо — образовательная ткань, состоящая из одного слоя делящихся клеток; наружу откладывает клетки луба, внутрь — клетки древесины. древесина (ксилема) — ежегодно нарастающий комплекс проводящей (сосуды) , механической (древесные волокна) и основной тканей, расположенных внутрь от камбия; является опорой стебля и служит для проведения воды и минеральных солей от корней к листьям. годичное кольцо — слой древесины, образовавшийся за счет работы камбия в течение одного лета. характерно для древесных растений (ель, сосна, дуб, береза) . сердцевина — основная ткань, расположенная в центре стебля; выполняет запасающую функцию.

адаптація  — здатність живого організму пристосовуватися до мін­ливих умов навколишнього середовища, що виробилась у процесі еволюційного розвитку. без адаптації неможливо було б підтримувати нормальну життєдія­льність організму, його пристосовування до різноманітних змін на­вколишнього середовища — кліматичних, погодних тощо. адаптація має велике значення для організму людини і всіх живих істот, дозволяє не тільки переносити значні зміни в навколишньому середовищі, а й активно перебудовувати свої фізіологічні функції, поведінку відповідно до цих змін, школи випереджаючи їх. завдяки адаптації підтримується сталість внутрішнього середовища організму і в тому випадку, якщо параметри деяких чинників навколишнього середовища виходять за межі оптимальних. проблема адаптації має велике практичне значення зараз, коли людина освоює нові простори, працює в шахтах, під водою, в умовах космосу, коли відбувається інтенсивна денатурація навколишнього середовища, його забруднення продуктами діяльності людини, що вимагає на­пруження адаптаційних сил організму

відсутність подразників або їх низький рівень може призводити до зниження резистентності й адаптаційних можливостей організму. відсутність світлового подразника може призвести до атрофії зоро­вого аналізатора, звукового — до атрофії слухового аналізатора. відсутність мовного впливу (при вродженій глухоті) робить людину німою.

людина, яка постійно знаходиться в оптимальних мікрокліматичних умовах, забезпечена теплим житлом, одягом, іншими благами циві­лізації, відірвана від природи, захищена від її подразних і ушкоджу­вальних чинників, в ці умови, важче переносить вплив холоду та інших подразників навколишнього середовища. у зв'язку з урбанізацією, автоматизацією виробничих процесів зараз значна ча­стина населення знаходиться у стані гіподинамії, мускульного голо­ду, що призводить до детренованості організму, негативно впливає на стан серцево - судинної системи тощо.

несприятливі зміни в здоров'ї людини можуть виникати значно швидше, коли на організм діють шкідливі чинники середовища (іо­нізуюче випромінювання, перевантаження, невагомість, хімічні ре­човини), до яких у процесі еволюції не виробились захисно-пристосувальні механізми. соціально обумовлені елементи навколишнього середовища ( важка, напружена праця, її нераціональний режим, умови робочої зони, житла, харчування, матеріальна забезпеченість, рівень освіти та культури, соціально – правове положення), так само як і природні чинники, впливаючи на рушійні сили здоров’я, можуть підвищувати чи знижувати його рівень.

біологічні адаптивні ритми людини ( зовнішні та внутрішні),  їх роль у забезпеченні здатності організму до підтримання сталості внутрішнього середовища і пристосування до змін довкілля.

біологічні ритми, або біоритми, - це регулярні кількісні та якісні зміни життєвих процесів що відбуваються на всіх рівнях життя – молекулярному, клітинному, тканинному органному, організмовому, популяційному і біосферному. вивчення біоритмічних процесів сприяло створенню нової наукової дисципліни - хронобіології (від грец. хронос - час), яка вивчає процеси життєдіяльності й поведінку організмів, а також їхній взаємозв'язок із впливами довкілля.

розрізняють  зовнішні та внутрішні біоритми  до  внутрішніх  біоритмів відносять, наприклад, ритм дихання, серцебиття, травлення, виділення.  зовнішні  біоритми пов'язані з розташуванням землі в космічному просторі, її обертанням навколо своєї осі та навколо сонця. біоритми мають різну періодичність: частки секунди, секунди, хвилини, добу, місяць, рік, певну кількість років.

тепер біоритмічність визнано однією з основних властивостей усіх живих істот. вона є важливим ме­ханізмом регуляції функцій, що забезпечує здатність організмів до підтримання сталості внутрішнього се­редовища і пристосування до змін довкілля. протя­гом сотень мільйонів років еволюції тривав процес пристосування до них, вироблялися ритмічні процеси життєдіяльності.

ь фізичне тренування і загартовування. регулярні фізичні вправи є найефективнішим засобом підвищення опірності організму хворобам та несприятливим впливам довкілля. людина, яка займається спортом ( не зловживаючи фізичними навантаженнями, не перевтомлюючись, гармонійно підвищуючи активність усіх систем організму) набуває високого рівня витривалості. рухова активність позитивно впливає на життєдіяльність організму, зокрема на ість метаболізму, активацію

вегетативних систем ( кровообігу, дихання), формування нервових механізмів керування процесами, розвиток організму в цілому. завдяки тренованості полегшується становлення адаптаційних реакцій організму до екстремальних умов