Із давнiх часiв люди при використаннi землi оцiнювали її насамперед із точки зору можливостi давати врожай рослин. А тому поняття «родючiсть ґрунту» було вiдоме ще до оформлення ґрунтознавства як науки i вiдображало найбiльш сущу властивiсть землi як засобу виробництва. Щоб зберiгати i полiпшувати природну родючiсть землi, необхiдно бiльше їй давати, нiж вiд неї брати...
У 60—80–х роках минулого столiття, коли в господарствах нашого району щiльнiсть поголiв’я сiльськогосподарських тварин забезпечувала виробництво i внесення по 10—12 тонни органiчних добрив на кожний гектар рiллi, то в поєднаннi з мiнеральними добривами це давало можливiсть на не найкращих за природними даними наших ґрунтах одержувати вагомi на той час урожаї.
Іншi реалiї зараз, що не може не турбувати всiх нас. Уже майже 20 рокiв на поля не вносять органiчнi добрива, не проводять вапнування пiдкислених ґрунтiв.
Уявiть, що нинi вiдбувається з нашою землицею.
Бiльшiсть нових власникiв землi, особливо орендарiв, затьмаренi жадобою наживи, «фугують» по кiлька рокiв поспiль так званi вигiднi культури, не дотримуючись навiть примiтивних сiвозмiн, не вносячи органiки та надмiрно «перегодовуючи» землю мiнеральними добривами та iншою хiмiєю. Це призводить до рiзкого зменшення в ґрунтi гумусу, пiдвищує кислотнiсть, значно погiршує фiзико–хiмiчнi властивостi, руйнує структуру ґрунту. Земля втрачає природну родючiсть.
На мою думку, щоб зупинити цей катастрофiчний процес, треба застосовувати так зване зелене добриво. Це свiжа рослинна маса, яка приорюється у ґрунт для збагачення його органiчними речовинами та азотом. Часто цей прийом називають «сидерацiєю», а рослини, якi вирощують на добриво, «сидератами». Як сидерати переважно вирощують бобовi рослини — люпин, середелу, буркун, озиму вику, чину, еспарцет i т. д. На зелене добриво використовують i небобовi культури — гiрчицю, гречку або сумiш бобових iз злаковими. Однак азот у ґрунтi у значно бiльшiй кiлькостi нагромаджується при вирощуваннi та приорюваннi бобових рослин. Зелене добриво — важливий засiб пiдвищення родючостi ґрунту, полiпшення всiх його властивостей. Застосовувати його слiд у першу чергу там, де не вистачає органiчних добрив, як зараз у наших умовах, i там, де важко їх пiдвезти.
За останнi роки вiдомо немало прикладiв, коли знаючi дбайливi господарi на своїх дiлянках землi упродовж двох–трьох рокiв поспiль застосовували сидеральнi добрива, сiючи поукiснi сидеральнi культури, а дехто — навiть пiсля збирання картоплi. У серпнi сiяли сидерати, якi в жовтнi виростали 35—40 см, i приорювали...
На таких дiлянках навiть без спецiальних лабораторних аналiзiв на око було видно, як полiпшився фiзико–механiчних склад ґрунту, його структура, вмiст гумусу.
На мою думку, треба, щоб закон встановив сувору вiдповiдальнiсть землекористувачiв за рацiональне використання землi, а також контроль агрономiчної служби та державних органiв влади.
У 60—80–х роках минулого столiття, коли в господарствах нашого району щiльнiсть поголiв’я сiльськогосподарських тварин забезпечувала виробництво i внесення по 10—12 тонни органiчних добрив на кожний гектар рiллi, то в поєднаннi з мiнеральними добривами це давало можливiсть на не найкращих за природними даними наших ґрунтах одержувати вагомi на той час урожаї.
Іншi реалiї зараз, що не може не турбувати всiх нас. Уже майже 20 рокiв на поля не вносять органiчнi добрива, не проводять вапнування пiдкислених ґрунтiв.
Уявiть, що нинi вiдбувається з нашою землицею.
Бiльшiсть нових власникiв землi, особливо орендарiв, затьмаренi жадобою наживи, «фугують» по кiлька рокiв поспiль так званi вигiднi культури, не дотримуючись навiть примiтивних сiвозмiн, не вносячи органiки та надмiрно «перегодовуючи» землю мiнеральними добривами та iншою хiмiєю. Це призводить до рiзкого зменшення в ґрунтi гумусу, пiдвищує кислотнiсть, значно погiршує фiзико–хiмiчнi властивостi, руйнує структуру ґрунту. Земля втрачає природну родючiсть.
На мою думку, щоб зупинити цей катастрофiчний процес, треба застосовувати так зване зелене добриво. Це свiжа рослинна маса, яка приорюється у ґрунт для збагачення його органiчними речовинами та азотом. Часто цей прийом називають «сидерацiєю», а рослини, якi вирощують на добриво, «сидератами». Як сидерати переважно вирощують бобовi рослини — люпин, середелу, буркун, озиму вику, чину, еспарцет i т. д. На зелене добриво використовують i небобовi культури — гiрчицю, гречку або сумiш бобових iз злаковими. Однак азот у ґрунтi у значно бiльшiй кiлькостi нагромаджується при вирощуваннi та приорюваннi бобових рослин. Зелене добриво — важливий засiб пiдвищення родючостi ґрунту, полiпшення всiх його властивостей. Застосовувати його слiд у першу чергу там, де не вистачає органiчних добрив, як зараз у наших умовах, i там, де важко їх пiдвезти.
За останнi роки вiдомо немало прикладiв, коли знаючi дбайливi господарi на своїх дiлянках землi упродовж двох–трьох рокiв поспiль застосовували сидеральнi добрива, сiючи поукiснi сидеральнi культури, а дехто — навiть пiсля збирання картоплi. У серпнi сiяли сидерати, якi в жовтнi виростали 35—40 см, i приорювали...
На таких дiлянках навiть без спецiальних лабораторних аналiзiв на око було видно, як полiпшився фiзико–механiчних склад ґрунту, його структура, вмiст гумусу.
На мою думку, треба, щоб закон встановив сувору вiдповiдальнiсть землекористувачiв за рацiональне використання землi, а також контроль агрономiчної служби та державних органiв влади.