М'язова тканина побудована з елементів, здатних до скорочення, завдяки чому вони виконують усю сукупність рухових процесів всередині організму (крово- і лімфообіг, пересування їжі в травному тракті, повітря у дихальних шляхах, робота серця тощо), а також переміщення організму або його частин у просторі. Елементи м'язових тканин містять спеціальні органели – міофібрили. В їх основі лежать актинові та міозинові міофіламенти, які своєю взаємодією забезпечують процес скорочення і, таким чином, здійснюють функцію руху.
Існують дві класифікації м'язових тканин — морфофункціональна та генетична. Згідно з морфофункціональною класифікацією м'язові тканини за особливостями будови, функції та локалізації поділяють на дві групи: гладку (непосмуговану); поперечно-смугасту, яка, у свою чергу, поділяється на скелетну і серцеву.
м'язові тканини поділяються за їхнім походженням на п'ять гістогенетичних типів; 1) соматичний тип (походить з міотомів мезодерми, це скелетна м'язова тканина); 2) целомічний тип (походить з вентральної мезодерми, це серцева м'язова тканина); З) вісцеральний тип (походить з мезенхіми, це гладка м'язова тканина внутрішніх органів); 4) невральний тип (походить з нервової трубки, до цього типу належать гладкі міоцити м'язів райдужної оболонки ока); 5) епідермальний тип (походить з шкірної ектодерми, включає міоепітеліальнї кошикоподібні клітини потових, молочних, слинних та слізних залоз).
Гладка м'язова тканина (textus muscularis nonstriatus) входить до складу стінок порожнистих внутрішніх органів (травний тракт, повітроносні, сечовивідні, статеві шляхи, судини), а також міститься у капсулах селезінки і лімфатичних вузлів, у шкірі. Походить гладка м'язова тканина з мезенхіми, тобто має спільне походження з тканинами внутрішнього середовища, до яких і належить генетичне. У групі м'язових тканин ця тканина розглядається лише з точки зору будови та функції. Будова гладкої м'язової тканини клітинна. Структурною одиницею є гладкий міоцит. Це веретеноподібна клітина довжиною від 20 до 100 мкм (у матці під час вагітності вона може досягати 500 мкм), діаметром від 2 до 20 мкм. У матці, ендокарді, аорті, сечовому міхурі трапляються міоцити з відростками. Ядра міоцитів паличкоподібної форми лежать у центральній широкій частині клітин, містять невелику кількість гетеро-хроматину, добре помітні ядерця. Коли міоцит скорочується, ядро вигинається і навіть закручується. Цитоплазма забарвлюється оксифільно з базофільним відтінком. Органели загального значення, серед яких багато мітохондрій, містяться біля полюсів ядра. Комплекс Гольджі та ендоплазматична сітка (особливо гранулярна) розвинені слабо, є вільні рибосоми. Цитоплазма містить також включення — жирові, вуглеводні та пігментні. Цитоплазма утворюєчисленнівгинання — пі-ноцитозні пухирці і кавеоли. З їх до в цитоплазму надходять, зокрема іони кальцію.
Міоцити не мають поперечної смугастості. Під електронним мікроскопом у їхній цитоплазмі виявляються тонкі актинові міофіламенти і товсті міозинові, розташовані переважно поздовжньо, але не так впорядковано, як у поперечно-смугастих м'язах і, очевидно, вони не утворюють міофібрил. Актинових філаментів міститься більше. До їх складу, крім актину, входять білки – тропо-міозин, кальдесмон та кальпонін. Вони, крім поздовжнього напрямку, йдуть під кутом до осі клітини, утворюючи об'ємну сітку. Фіксуються актинові нитки до цитолеми або одна до одної за до електроннощільних тілець, побудованих з білка альфа-актиніну. Завдяки міжмолекулярним взаємодіям з міозином актинові нитки пересуваються назустріч одна одній, тяга передається на цитолему і клітина скорочується. У механізмі скорочення гладких міоцитів велику роль відіграє процес фосфорилювання міозину, який залежить від концентрації іонів кальцію. У свою чешу, регуляція концентрації цих іонів відбувається за до спеціального білка, що зв'язує кальцій –кальмоду-ліну. Кальмодулін у комплексі з кальцієм активує фермент, що фосфорилює міозин. У фосфорильованому стані міозин здатний до взаємодії з актином.
Оболонка кожного міоцита огорнута тонкою базальною мембраною, до якої прикріплюються колагенові фібрили. У базальній мембрані є отвори, в ділянці яких м'язові клітини контактують одна з одною за до щілинних контактів .Навколо м'язових клітин ретикулярні, еластичні і тонкі колагенові волокна утворюють сітку — ендомізій, який поєднує сусідні міоцити. М'язові групи з 10—12 м'язових клітин, у свою чергу, об'єднуються у м'язові пласти, між якими лежить пухка сполучна тканина з кровоносними судинами та нервами. Скорочується гладка м'язова тканина ритмічно, повільно, але здатна довго знаходитись у стані скорочення, не втомлюючись при цьому. Повільне скорочення ЇЇ зумовлено повільним циклом взаємодії міозину з актином. Гладка мускулатура здатна до великої сили скорочень (наприклад, м'язова оболонка вагітної матки при пологах). Тип скорочення, властивий гладким м'язам, має назву тонічного.
М'язова тканина побудована з елементів, здатних до скорочення, завдяки чому вони виконують усю сукупність рухових процесів всередині організму (крово- і лімфообіг, пересування їжі в травному тракті, повітря у дихальних шляхах, робота серця тощо), а також переміщення організму або його частин у просторі. Елементи м'язових тканин містять спеціальні органели – міофібрили. В їх основі лежать актинові та міозинові міофіламенти, які своєю взаємодією забезпечують процес скорочення і, таким чином, здійснюють функцію руху.
Існують дві класифікації м'язових тканин — морфофункціональна та генетична. Згідно з морфофункціональною класифікацією м'язові тканини за особливостями будови, функції та локалізації поділяють на дві групи: гладку (непосмуговану); поперечно-смугасту, яка, у свою чергу, поділяється на скелетну і серцеву.
м'язові тканини поділяються за їхнім походженням на п'ять гістогенетичних типів; 1) соматичний тип (походить з міотомів мезодерми, це скелетна м'язова тканина); 2) целомічний тип (походить з вентральної мезодерми, це серцева м'язова тканина); З) вісцеральний тип (походить з мезенхіми, це гладка м'язова тканина внутрішніх органів); 4) невральний тип (походить з нервової трубки, до цього типу належать гладкі міоцити м'язів райдужної оболонки ока); 5) епідермальний тип (походить з шкірної ектодерми, включає міоепітеліальнї кошикоподібні клітини потових, молочних, слинних та слізних залоз).
Гладка м'язова тканина (textus muscularis nonstriatus) входить до складу стінок порожнистих внутрішніх органів (травний тракт, повітроносні, сечовивідні, статеві шляхи, судини), а також міститься у капсулах селезінки і лімфатичних вузлів, у шкірі. Походить гладка м'язова тканина з мезенхіми, тобто має спільне походження з тканинами внутрішнього середовища, до яких і належить генетичне. У групі м'язових тканин ця тканина розглядається лише з точки зору будови та функції. Будова гладкої м'язової тканини клітинна. Структурною одиницею є гладкий міоцит. Це веретеноподібна клітина довжиною від 20 до 100 мкм (у матці під час вагітності вона може досягати 500 мкм), діаметром від 2 до 20 мкм. У матці, ендокарді, аорті, сечовому міхурі трапляються міоцити з відростками. Ядра міоцитів паличкоподібної форми лежать у центральній широкій частині клітин, містять невелику кількість гетеро-хроматину, добре помітні ядерця. Коли міоцит скорочується, ядро вигинається і навіть закручується. Цитоплазма забарвлюється оксифільно з базофільним відтінком. Органели загального значення, серед яких багато мітохондрій, містяться біля полюсів ядра. Комплекс Гольджі та ендоплазматична сітка (особливо гранулярна) розвинені слабо, є вільні рибосоми. Цитоплазма містить також включення — жирові, вуглеводні та пігментні. Цитоплазма утворюєчисленнівгинання — пі-ноцитозні пухирці і кавеоли. З їх до в цитоплазму надходять, зокрема іони кальцію.
Міоцити не мають поперечної смугастості. Під електронним мікроскопом у їхній цитоплазмі виявляються тонкі актинові міофіламенти і товсті міозинові, розташовані переважно поздовжньо, але не так впорядковано, як у поперечно-смугастих м'язах і, очевидно, вони не утворюють міофібрил. Актинових філаментів міститься більше. До їх складу, крім актину, входять білки – тропо-міозин, кальдесмон та кальпонін. Вони, крім поздовжнього напрямку, йдуть під кутом до осі клітини, утворюючи об'ємну сітку. Фіксуються актинові нитки до цитолеми або одна до одної за до електроннощільних тілець, побудованих з білка альфа-актиніну. Завдяки міжмолекулярним взаємодіям з міозином актинові нитки пересуваються назустріч одна одній, тяга передається на цитолему і клітина скорочується. У механізмі скорочення гладких міоцитів велику роль відіграє процес фосфорилювання міозину, який залежить від концентрації іонів кальцію. У свою чешу, регуляція концентрації цих іонів відбувається за до спеціального білка, що зв'язує кальцій –кальмоду-ліну. Кальмодулін у комплексі з кальцієм активує фермент, що фосфорилює міозин. У фосфорильованому стані міозин здатний до взаємодії з актином.
Оболонка кожного міоцита огорнута тонкою базальною мембраною, до якої прикріплюються колагенові фібрили. У базальній мембрані є отвори, в ділянці яких м'язові клітини контактують одна з одною за до щілинних контактів .Навколо м'язових клітин ретикулярні, еластичні і тонкі колагенові волокна утворюють сітку — ендомізій, який поєднує сусідні міоцити. М'язові групи з 10—12 м'язових клітин, у свою чергу, об'єднуються у м'язові пласти, між якими лежить пухка сполучна тканина з кровоносними судинами та нервами. Скорочується гладка м'язова тканина ритмічно, повільно, але здатна довго знаходитись у стані скорочення, не втомлюючись при цьому. Повільне скорочення ЇЇ зумовлено повільним циклом взаємодії міозину з актином. Гладка мускулатура здатна до великої сили скорочень (наприклад, м'язова оболонка вагітної матки при пологах). Тип скорочення, властивий гладким м'язам, має назву тонічного.