Походження Вірусів є однією із найбільших загадок сучасної біології. Понад те, у нетрях наукових бродінь, вірусологи розподілились на два табори: одні дотримуються думки, що Віруси – це лише молекули-біополімери, тоді як інші – живі істоти. Одначе, за останнє десятиліття, вчені виявили велетенських Вірусів, ґеном яких є співставним із клітинними істотами; у них є навіть свої паразити – Вірофаги! Усі ці відкриття, у буквальному розумінні, струсонули вірусологію й уявлення про цих істот.
До сьогодні існувало три основні гіпотези походження Вірусів: “ґенів-втікачів”, “редукційної еволюції” та “першовірусів”. Перша стверджує, що Віруси виникли внаслідок збою при розчепленні “відходів” ДНК чи РНК у клітинах живих істот. Натомість, гіпотеза “редукційної еволюції” постулює Вірусів як реґресованих нащадків древніх клітинних істот. А третя гіпотеза – “першовірусів”, – за точку відліку їх походження приймає добіологічний світ біополімерів – Віруси виникли незалежно від клітинних форм живих істот, а після з’яви останніх еволюціонували в напрямку удосконалення механізмів зараження клітин…
Одначе, у горні філоґенетичних дебатів стосовно виникнення й походження Вірусів жодна із гіпотез не могла цілковито пояснити природу цих істот. Найбільше проблем виявилось у гіпотези “першовурусів”, яка не спромоглася хоча б якось вмотивувати внутрішньоклітинний облігатний паразитизм Вірусів, адже згідно її положень вони виникли і розвивались самостійно, а лише згодом розвинули здатність до паразитизму… Серйозні труднощі існували й у гіпотези “ґенів-втікачів” – вона не пояснювала розмаїття складних структур капсидів у Вірусів, вірусних ферментів та механізмів проникнення у клітину. Стосовно гіпотези “редукційної еволюції”, то найбільшою претензією до неї була відсутність “проміжної ланки” між найпримітивнішими клітинними паразитами і Вірусами…
Останні кілька років стали зламними у розумінні природи Вірусів, адже новітні відкриття у цій царині надзвичайно розширили наші знання про них. Найбільш радикальні зміни принесли відкриття велетенських Вірусів як от Мімівірусу Акантамеби всеїдної (APMV – Acanthamoeba polyphaga Mimivirus), Мамавірусу Акантамеби Кастелана (ACMV – Acanthamoeba castellanii Mamavirus), Меґавірусу чілійського (MGVC – Megavirus chilensis), Вірусу Кафетерії ренберґенської (CroV – Cafeteria roenbergensis virus) та інших. Справа в тому, що ці Віруси є найбільшими із відомих на нині, розміри найбільшого з них – Меґавірусу чилійського становлять 440 нм – це вдвічі більше, ніж нижня межа розмірів клітин – 200 нм (якщо не враховувати гіпотетичних “нанобактерій” – авт.). Меґавірус має найбільший з-поміж Вірусів ДНК-ґеном, який налічує 1259197 пар нуклеотидів й містить інформацію про 1120 білків, що цілком співрозмірно із багатьма паразитичними Бактеріями! У Мамавірусів та Мімівірусів виявлені ґени білків, які раніше ніколи не знаходили у жодного з Вірусів – це ферменти репарації ДНК, збирання і навіть синтезу білків (три типи аміноацил-т-РНК синтетази)! Але й це не ще не все – у Мамавірусів виявлений невідомий раніше тип суперпаразитів – вірусів-сателітів, так званих, Вірофагів Спутніків (Sputnik Virophage), які нагадують, радше, внутрішньоклітинних, а ніж вірусних паразитів!
Нет гипотезы биогенеза, есть абиогенез. Теория базировалась на представлении, что все начиналось с белков, и на возможности в определенных условиях спонтанного химического синтеза мономеров белков - аминокислот и белковоподобных полимеров (полипептидов) абиогенным путем. Публикация теории стимулировала многочисленные эксперименты в ряде лабораторий мира, показавшие реальность такого синтеза в искусственных условиях. Теория быстро стала общепринятой и необыкновенно популярной. Основным ее постулатом было то, что спонтанно возникавшие в первичном «бульоне» белковоподобные соединения объединялись в коацерватные капли - обособленные коллоидные системы (золи) , плавающие в более разбавленном водном растворе. Это давало главную предпосылку возникновения организмов - обособление некой биохимической системы от окружающей среды, ее компартментализацию. Так как некоторые белковоподобные соединения коацерватных капель могли обладать каталитической активностью, то появлялась возможность прохождения биохимических реакций синтеза внутри капель - возникало подобие ассимиляции, а значит, роста коацервата с последующим его распадом на части - размножением. Ассимилирующий, растущий и размножающийся делением коацерват рассматривался как прообраз живой клетки.
Походження Вірусів є однією із найбільших загадок сучасної біології. Понад те, у нетрях наукових бродінь, вірусологи розподілились на два табори: одні дотримуються думки, що Віруси – це лише молекули-біополімери, тоді як інші – живі істоти. Одначе, за останнє десятиліття, вчені виявили велетенських Вірусів, ґеном яких є співставним із клітинними істотами; у них є навіть свої паразити – Вірофаги! Усі ці відкриття, у буквальному розумінні, струсонули вірусологію й уявлення про цих істот.
До сьогодні існувало три основні гіпотези походження Вірусів: “ґенів-втікачів”, “редукційної еволюції” та “першовірусів”. Перша стверджує, що Віруси виникли внаслідок збою при розчепленні “відходів” ДНК чи РНК у клітинах живих істот. Натомість, гіпотеза “редукційної еволюції” постулює Вірусів як реґресованих нащадків древніх клітинних істот. А третя гіпотеза – “першовірусів”, – за точку відліку їх походження приймає добіологічний світ біополімерів – Віруси виникли незалежно від клітинних форм живих істот, а після з’яви останніх еволюціонували в напрямку удосконалення механізмів зараження клітин…
Одначе, у горні філоґенетичних дебатів стосовно виникнення й походження Вірусів жодна із гіпотез не могла цілковито пояснити природу цих істот. Найбільше проблем виявилось у гіпотези “першовурусів”, яка не спромоглася хоча б якось вмотивувати внутрішньоклітинний облігатний паразитизм Вірусів, адже згідно її положень вони виникли і розвивались самостійно, а лише згодом розвинули здатність до паразитизму… Серйозні труднощі існували й у гіпотези “ґенів-втікачів” – вона не пояснювала розмаїття складних структур капсидів у Вірусів, вірусних ферментів та механізмів проникнення у клітину. Стосовно гіпотези “редукційної еволюції”, то найбільшою претензією до неї була відсутність “проміжної ланки” між найпримітивнішими клітинними паразитами і Вірусами…
Останні кілька років стали зламними у розумінні природи Вірусів, адже новітні відкриття у цій царині надзвичайно розширили наші знання про них. Найбільш радикальні зміни принесли відкриття велетенських Вірусів як от Мімівірусу Акантамеби всеїдної (APMV – Acanthamoeba polyphaga Mimivirus), Мамавірусу Акантамеби Кастелана (ACMV – Acanthamoeba castellanii Mamavirus), Меґавірусу чілійського (MGVC – Megavirus chilensis), Вірусу Кафетерії ренберґенської (CroV – Cafeteria roenbergensis virus) та інших. Справа в тому, що ці Віруси є найбільшими із відомих на нині, розміри найбільшого з них – Меґавірусу чилійського становлять 440 нм – це вдвічі більше, ніж нижня межа розмірів клітин – 200 нм (якщо не враховувати гіпотетичних “нанобактерій” – авт.). Меґавірус має найбільший з-поміж Вірусів ДНК-ґеном, який налічує 1259197 пар нуклеотидів й містить інформацію про 1120 білків, що цілком співрозмірно із багатьма паразитичними Бактеріями! У Мамавірусів та Мімівірусів виявлені ґени білків, які раніше ніколи не знаходили у жодного з Вірусів – це ферменти репарації ДНК, збирання і навіть синтезу білків (три типи аміноацил-т-РНК синтетази)! Але й це не ще не все – у Мамавірусів виявлений невідомий раніше тип суперпаразитів – вірусів-сателітів, так званих, Вірофагів Спутніків (Sputnik Virophage), які нагадують, радше, внутрішньоклітинних, а ніж вірусних паразитів!
Теория базировалась на представлении, что все начиналось с белков, и на возможности в определенных условиях спонтанного химического синтеза мономеров белков - аминокислот и белковоподобных полимеров (полипептидов) абиогенным путем. Публикация теории стимулировала многочисленные эксперименты в ряде лабораторий мира, показавшие реальность такого синтеза в искусственных условиях. Теория быстро стала общепринятой и необыкновенно популярной. Основным ее постулатом было то, что спонтанно возникавшие в первичном «бульоне» белковоподобные соединения объединялись в коацерватные капли - обособленные коллоидные системы (золи) , плавающие в более разбавленном водном растворе. Это давало главную предпосылку возникновения организмов - обособление некой биохимической системы от окружающей среды, ее компартментализацию. Так как некоторые белковоподобные соединения коацерватных капель могли обладать каталитической активностью, то появлялась возможность прохождения биохимических реакций синтеза внутри капель - возникало подобие ассимиляции, а значит, роста коацервата с последующим его распадом на части - размножением. Ассимилирующий, растущий и размножающийся делением коацерват рассматривался как прообраз живой клетки.