1. Aşağıdakı sözlərin düzgün tələffüzü və yazılışı ilə bağlı variantları ayrı-ayrı sütunlarda yazın. korlu(qığıx)umuz, naha(q,xığ) yerə, uşa(qığıx)ı, mara(qığıx)lı, yana(q,xığ) ları, qucalğ,q,x)layıb, baxma(x,qığ)dan, mara(q,x_ğ)la, bulağ,q,x)dan, oca(ğ,q,x) qalayırdım, toxundu(ğ,q,x)da
это азербайджанский язык Кто знает пусть сделает а кто не знает Пусть не делает А то если неправильно Напишите пойдёте в чёрный список
Чи кожен із нас є особистістю? Чи особистісне ядро є обов’язковою складовою особистості? Чи здатна особистість здійснювати масовий вплив на інших? – ТАК.
Не варто ототожнювати особистість із індивідуальністю, бо особистість є вищою, тобто надіндивідуальною. Кожен із нас народжується особистістю, лише ВИБІР (навіть щохвилинний) може спричинити або деградацію, яка призводить до втрати особистості, або певну досконалість (тобто досконалість життя для конкретної особистості). Цей вибір – вчинки, в яких людина заявляє про себе, вирізняючись як особистість серед інших, або, в яких вона нівелює себе не з фізичної, проте з духовної сторони. Я = особистість. Ми можемо й не помітити, як втратимо це Я, але тоді ми перестанемо усвідомлювати свою унікальність, свої вади й переваги. Думаю, аби особистісна досконалість на зайшла в глухий кут, то треба інколи вдаватись до стану рефлексії: досить поглянути на себе збоку, пізнати самого себе, реально оцінювати, а не переоцінювати.
Особистісне ядро людини – це стержень, із якого все починається й завершується, тобто він поєднує в собі внутрішній світ людини й її поведінку ззовні: містить все й генерує те «все» в діяльності; в стержні зосереджене вольове начало. На мою думку, особистісне ядро – це добро і зло (а вже ми самі обираємо між цими двома поняттями), виховання (близьких та суспільства) й самовиховання, синтез волі, свободи, розуму.
Вплив. Вважаю, що особистість здатна як і здійснювати масовий вплив на інших, нав’язуючи, або, підштовхуючи їх до спільного знаменника – якоїсь своєї ідеї, так і ніколи не розвинутися повноцінно: здеградувати повністю чи зупинитись на певному етапі розвитку. Якщо все ж одна особистість в змозі бути рушієм глобальних переворотів, то чи не варто прагнути розвивати своє власне Я?
Союргал (от монг форма феодального землевладения в странах Ближнего и Среднего Востока и Центральной Азии в Средние века, в частности в Сефевидском государстве и особенно в государстве Тимуридов[1]. Были дальнейшим развитием института икта.
Союргал был ленным владением, которое даровалось, как правило, правителями государств. Иногда был пожизненным, иначе нуждался в ежегодных подтверждениях. В правление Шахруха (1405—1447) союргал, который жаловали в основном царевичам и крупным военачальникам, стал и наследственным. Тимуриды, получив в союргал какую-нибудь область, располагали в ней всей полнотой власти: творили суд, взимали налоги, пошлины и натуральные повинности. При шейбанидах союргал мог значить уже и просто земельный надел[1]. В обмен на владение союргалом, владелец, как правило, был обязан нести военную службу.
Закят- один из пяти столпов ислама, обязательный ежегодный налог в исламском праве, выплачиваемый с различного вида доходов и имущества (движимого и недвижимого) всеми самостоятельными, свободными, дее и взрослыми мусульманами в пользу нуждающихся единоверцев. Согласно шариату, его выплата означает, что полученные доходы и нажитое богатство не являются греховными. Точные размеры закята, как и то, на какие виды собственности он распространяется, являются предметом дискуссий среди знатоков мусульманского права[1].
Закят является важным социально-экономическим институтом, призванным утвердить в обществе принципы справедливости, и затрагивающий многие аспекты жизнедеятельности общества. Сегодня к услугам мусульман открыты благотворительные организации по сбору и распространению закята[2].
В теме закята важно знать и разделять два понятия: «закят» и «садака». Закят — обязательная милостыня, которую мусульмане выплачивают раз в году при определённых условиях. Садака — добровольная милостыня, которую человек выплачивает по собственному усмотрению и желанию в неограниченном количестве.
Чи кожен із нас є особистістю? Чи особистісне ядро є обов’язковою складовою особистості? Чи здатна особистість здійснювати масовий вплив на інших? – ТАК.
Не варто ототожнювати особистість із індивідуальністю, бо особистість є вищою, тобто надіндивідуальною. Кожен із нас народжується особистістю, лише ВИБІР (навіть щохвилинний) може спричинити або деградацію, яка призводить до втрати особистості, або певну досконалість (тобто досконалість життя для конкретної особистості). Цей вибір – вчинки, в яких людина заявляє про себе, вирізняючись як особистість серед інших, або, в яких вона нівелює себе не з фізичної, проте з духовної сторони. Я = особистість. Ми можемо й не помітити, як втратимо це Я, але тоді ми перестанемо усвідомлювати свою унікальність, свої вади й переваги. Думаю, аби особистісна досконалість на зайшла в глухий кут, то треба інколи вдаватись до стану рефлексії: досить поглянути на себе збоку, пізнати самого себе, реально оцінювати, а не переоцінювати.
Особистісне ядро людини – це стержень, із якого все починається й завершується, тобто він поєднує в собі внутрішній світ людини й її поведінку ззовні: містить все й генерує те «все» в діяльності; в стержні зосереджене вольове начало. На мою думку, особистісне ядро – це добро і зло (а вже ми самі обираємо між цими двома поняттями), виховання (близьких та суспільства) й самовиховання, синтез волі, свободи, розуму.
Вплив. Вважаю, що особистість здатна як і здійснювати масовий вплив на інших, нав’язуючи, або, підштовхуючи їх до спільного знаменника – якоїсь своєї ідеї, так і ніколи не розвинутися повноцінно: здеградувати повністю чи зупинитись на певному етапі розвитку. Якщо все ж одна особистість в змозі бути рушієм глобальних переворотів, то чи не варто прагнути розвивати своє власне Я?
Объяснение:
Объяснение:
Союргал (от монг форма феодального землевладения в странах Ближнего и Среднего Востока и Центральной Азии в Средние века, в частности в Сефевидском государстве и особенно в государстве Тимуридов[1]. Были дальнейшим развитием института икта.
Союргал был ленным владением, которое даровалось, как правило, правителями государств. Иногда был пожизненным, иначе нуждался в ежегодных подтверждениях. В правление Шахруха (1405—1447) союргал, который жаловали в основном царевичам и крупным военачальникам, стал и наследственным. Тимуриды, получив в союргал какую-нибудь область, располагали в ней всей полнотой власти: творили суд, взимали налоги, пошлины и натуральные повинности. При шейбанидах союргал мог значить уже и просто земельный надел[1]. В обмен на владение союргалом, владелец, как правило, был обязан нести военную службу.
Закят- один из пяти столпов ислама, обязательный ежегодный налог в исламском праве, выплачиваемый с различного вида доходов и имущества (движимого и недвижимого) всеми самостоятельными, свободными, дее и взрослыми мусульманами в пользу нуждающихся единоверцев. Согласно шариату, его выплата означает, что полученные доходы и нажитое богатство не являются греховными. Точные размеры закята, как и то, на какие виды собственности он распространяется, являются предметом дискуссий среди знатоков мусульманского права[1].
Закят является важным социально-экономическим институтом, призванным утвердить в обществе принципы справедливости, и затрагивающий многие аспекты жизнедеятельности общества. Сегодня к услугам мусульман открыты благотворительные организации по сбору и распространению закята[2].
В теме закята важно знать и разделять два понятия: «закят» и «садака». Закят — обязательная милостыня, которую мусульмане выплачивают раз в году при определённых условиях. Садака — добровольная милостыня, которую человек выплачивает по собственному усмотрению и желанию в неограниченном количестве.