1. Художник, изображающий в своих произведениях животных
а) Маринист; б) пейзажист; в) анималист; г) баталист.

2. Один из известных музеев России, возникший как частное собрание
императрицы Екатерины II в 1764 году.
а) Эрмитаж; б) кунсткамера; в) Третьяковская галерея; г) Русский музей.

3. Назовите великого русского художника – реалиста, автора знаменитых картин
«Бурлаки на Волге», «Не ждали», «Иван грозный и его сын Иван».
а) В. И. Суриков; б) И. Е. Репин; в) И. Н. Крамской; г) И. И. Шишкин.

4. Русский срубный жилой дом.
а) Кремль; б) терем; в) палаты; г) изба.

5. Назовите цвет, которым расписывали посуду мастера Гжели.
а) Синий; б) чёрный; в) красный; г) жёлтый.

6. Предмет или изобразительный знак, имеющий охранительное значение.
а) Оберёг; б) талисман; в) сувенир; г) фетиш.

7. Передача из поколения в поколение обычаев, навыков, правил.
а) Обряд; б) культура; в) цивилизация; г) традиции.

8. Под каким общим названием вошли в историю художники, объединившись
в одно сообщество?
а) «Барбизонцы»; б) «малые голландцы»; в) портретисты; г) «передвижники».

Головні ознаки давньогрецької лірики:

1. міцний зв’язок з народними піснями, музичний супровід;

2. строкатість форм;

3. прив’язаність до сьогодення, актуальних проблем;

4. переосмислення міфологічного начала;

5. намагання змалювати внутрішній світ людини;

6. спроби використання внутрішнього монологу;

7. ототожнення ліричного героя з автором;

8. повчальність у поєднанні з розважальністю.

Лірика давніх греків розподілялася на три жанри:

елегія, ямб та меліка

В чому полягає повчальний зміст "Добре вмирати тому...":

Заклик до боротьби за свободу свого народу , автор поезії хоче довести, що почесніше бути хоробрим воїном і загинути у славі, за свою Батьківщину, аніж осоромитися самому і заплямувати, зробити удвічі нещаснішою свою сім’ю.

Чому Тіртей звертається до юнаків:

Тіртей звертається до юнаків, адже майбутнє належить молодим. Головна мета Тіртея — позбавити юного воїна страху, нагадати йому про високий обов'язок захисника вітчизни.

Наприкінці квітня 1926 року в Україну повернувся вже не молодий (йому було 55 років) поет, перекладач, театральний критик, драматург, публіцист, літературознавець і громадський діяч. Його ім’я — Микола Кіндратович Вороний — не було тоді, мабуть, відоме отим «широким пролетарським масам», чиїм ім’ям щомиті клялася «робітничо-селянська» влада. Проте вагу творчості цієї людини для української національної культури пречудово усвідомлювали такі авторитетні митці, як Максим Рильський, Павло Тичина, Олександр Білецький, Микола Зеров...

Вони чудово знали, що йдеться про близького друга й молодшого соратника Івана Франка («ідеалістом непоправним» назвав Іван Якович 30-річного Миколу у відомому вступі до поеми «Лісова ідилія»); про видатного поета, який усе своє творче життя прагнув долучити українську літературу до вершинних досягнень літератури європейської та світової, до сучасних набутків закордонної естетичної думки, — йому близький був духовний світ Шеллінга та Бодлера, Шопенгауера та Верлена, Спінози й Ніцше, а українські велетні Тарас Шевченко й Михайло Драгоманов назавжди, ще з юнацьких років, надихали Вороного на служіння рідному народові. Величезний вплив на формування світогляду нашого героя справило становлення молодого українського театру й такі корифеї, як Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Панас Саксаганський, Микола Садовський. Вороний, який в молодості певний час сам перебував у складі мандрівних театральних груп, у перші два десятиліття ХХ сторіччя був загальновизнаним найкращим в Україні театрознавцем, започаткувавши в нас фахове вивчення цього виду мистецтва.