1) Прочитати текст.
2) Якщо потрібно поставити щось наприклад кому, тире, двокрапку.
3) Написати де ви поставили кому, тире, двокрапку.
Повість "Шинель" була написана у 1842 році. Головний герой цієї повісті є Акакій Акакійович Башмачкін. На початку твору Гоголь дає нам зрозуміти, що Акакій Акакійович був "маленькою людиною". Гоголь навмисно дає нам непевні характеристики Акакія Акакійовича: в "одному департаменті", "один чиновник", "трохи рябуватий", "трохи рудуватий" влаштувався на службу, і "цього ніхто не міг пригадати". Чиновник щоденно ходить на службу, ретельно переписує папери. Здається, сам автор вражений тим, що духовний світ Башмачкіна настільки обмежений, — чиновник бачить сенс свого існування в переписуванні літер. Він з приємністю пригадує день, що минув, сподівається на завтрашній, зворушено посміхається. І коли Гоголь повідомляє читачеві про низький чин свого героя ("вічний титулярний радник"), то цим ніби визначає фатальність усіх подій, що будуть пов'язані з життям цієї людини.
У маленької людини з'являється ціль: придбати нову шинель тому, що стару не можна було відремонтувати. Ця ціль захопила Башмачкіна, що він ладен терпіти від колег і насмішки, і образи. Герой відмовлявся від усього, що б накопити достаточно грошей для покупки нової шинелі. Через деякий час Акакій назбирав гроші на потрібний одяг. Коли "маленька людина" прийшла у департамент всі вибігли в швейцарську дивитися шинель. Акакій говорив що це не нова шинель, але його виручив колега по роботі за всіх відсвяткувати свій день народження. Щастя Башмачкіна тривало не довго. Коли він повертався додому, його зустріли якісь люди. Вони зняли шинель, дали стусана, і кинули його у сніг.
Куди тільки він не звертався за до усюди зустрічав лише байдужість, зневагу й крик, бо своїм виглядом "маленької людини" він створював враження жалюгідного створіння.
І ось Акакій Акакійович помер. "І Петербург залишився без Акакія Акакійовича, нібито в ньому його ніколи й не було. Щезла і зникла істота, ніким не захищена, нікому не дорога, ні для кого не цікава".
Коли "Генерал" дізнався, що Акакія бульше не має, йому стало шкода Башмачкіна. Він навіть перестав говорити фрази: "Як ви посміли? Чи знаєте ви, з ким розмовляєте? Чи розумієте, хто стоїть перед вами?".
Незабаром Петербургом розповзлися чутки, що біля Калінкіного мосту почав з'являтися уночі привид — "мрець у вигляді чиновника", який шукає якусь утрачену шинель і зриває з пліч перехожих шинелі, "не зважаючи на чин і звання". Один із департаментських чиновників бачив привид на власні очі й упізнав у ньому Акакія Акакійовича.
Одного разу привид ухопив генерал за комів і сказавши "Я нарешті упіймав тебе саме твоя шинель мені потрібна".
Чи випадково Гоголь назвав Башмачкіна Акакієм? Напевно, що ні, бо в перекладі з грецької ім'я Акакій означає "незлобливий". Батька Акакія теж звали Акакій автор ніби подвійно підкреслює характеристику головного героя.
Башмачкін не міг протистояти нахабству й брутальності в реальному житті. Протест його виявився після смерті — таким фантастичним прийомом Гоголь скористався, щоб привернути увагу знов-таки не стільки до Акакія Акакійовича, як до тих, хто має високий чин — до "високих осіб".
Одна з найвідоміших комедій Мольєра — комедія «Міщанин-шляхтич». Її герой — такий собі пан Журден, який нажив немало грошей, але був не аристократичного роду. Йому дуже хотілося стати одним із представників вищого світу. Це бажання настільки заволоділо думками пана Журдена і всім його єством, що в очах людей навколо герой став виглядати часом кумедно, часом наївно, а часом виставляв себе справжнім дурнем.
Щоб хоч якось зрівнятися з дворянами, пан Журден винайняв для себе вчителів фехтування, танців і музики. Вчителі швидко зрозуміли недолугість свого наймача і почали цим користуватися. Розмовляючи між собою, вони визнавали, що хоча пан Журден і вдавав із себе галантного шляхтича, але сам абсолютно нічого не тямив у мистецтві та інших науках. Проте він добре платив, а це для них було найголовнішим.
Більшість людей повністю влаштовувало, що пан Журден був «темною» людиною і аплодував кожній нісенітниці, а за його гроші вони були готові прощати пану Журдену будь-яку дурість. Наприклад, вчитель музики наголошував на тому, що пан Журден прославить їх серед вельможного товариства: «він нам плататиме за інших, а вони нас вихвалятимуть за нього».
Не дивно, то такі недолугі багатії, як міщанин Журден, що прагнули будь-якою ціною зрівнятися з шляхтичами, були найлегшою наживою для шахраїв. Тому світському пройдисвіту графу Доранту, який видавав себе за друга пана Журдена, дуже легко було грати на почуттях міщанина, на його захопленні маркізою Доріменою, у яку і сам був закоханий. Граф видурював у пана Журдена гроші і подарунки, які потім дарував маркізі від свого імені.
За законами жанру, у п’єси «Міщанин-шляхтич» щасливий фінал. Вона закінчилася весіллям дочки пана Журдена та її нареченого, а також весіллям маркізи та графа. Турки, які танцювали на весіллі, жартівливо били пана Журдена шаблями і разом з муфтієм промовляли: «Бийте, бийте, не жалійте!», а потім били міщанина ще і ціпками, а муфтій промовляв: «Не стидатись, не кричати, — коли хочеш паном стати».
Отже, Мольєр не тільки висміяв прагнення героя своєї п’єси, а й фізично покарав недолугого Журдена. Коментуючи свій твір, одного разу оптиміст Мольєр висловив такий афоризм: «Що б не говорили, є в людині щось незвичайне – таке, що ніякі вчені не можуть пояснити». І з цією надзвичайно мудрою думкою неможливо не погодитись.
Объяснение:
Відповідь:
Одна з найвідоміших комедій Мольєра — комедія «Міщанин-шляхтич». Її герой — такий собі пан Журден, який нажив немало грошей, але був не аристократичного роду. Йому дуже хотілося стати одним із представників вищого світу. Це бажання настільки заволоділо думками пана Журдена і всім його єством, що в очах людей навколо герой став виглядати часом кумедно, часом наївно, а часом виставляв себе справжнім дурнем.
Щоб хоч якось зрівнятися з дворянами, пан Журден винайняв для себе вчителів фехтування, танців і музики. Вчителі швидко зрозуміли недолугість свого наймача і почали цим користуватися. Розмовляючи між собою, вони визнавали, що хоча пан Журден і вдавав із себе галантного шляхтича, але сам абсолютно нічого не тямив у мистецтві та інших науках. Проте він добре платив, а це для них було найголовнішим.
Більшість людей повністю влаштовувало, що пан Журден був «темною» людиною і аплодував кожній нісенітниці, а за його гроші вони були готові прощати пану Журдену будь-яку дурість. Наприклад, вчитель музики наголошував на тому, що пан Журден прославить їх серед вельможного товариства: «він нам плататиме за інших, а вони нас вихвалятимуть за нього».
Не дивно, то такі недолугі багатії, як міщанин Журден, що прагнули будь-якою ціною зрівнятися з шляхтичами, були найлегшою наживою для шахраїв. Тому світському пройдисвіту графу Доранту, який видавав себе за друга пана Журдена, дуже легко було грати на почуттях міщанина, на його захопленні маркізою Доріменою, у яку і сам був закоханий. Граф видурював у пана Журдена гроші і подарунки, які потім дарував маркізі від свого імені.
За законами жанру, у п’єси «Міщанин-шляхтич» щасливий фінал. Вона закінчилася весіллям дочки пана Журдена та її нареченого, а також весіллям маркізи та графа. Турки, які танцювали на весіллі, жартівливо били пана Журдена шаблями і разом з муфтієм промовляли: «Бийте, бийте, не жалійте!», а потім били міщанина ще і ціпками, а муфтій промовляв: «Не стидатись, не кричати, — коли хочеш паном стати».
Отже, Мольєр не тільки висміяв прагнення героя своєї п’єси, а й фізично покарав недолугого Журдена. Коментуючи свій твір, одного разу оптиміст Мольєр висловив такий афоризм: «Що б не говорили, є в людині щось незвичайне – таке, що ніякі вчені не можуть пояснити». І з цією надзвичайно мудрою думкою неможливо не погодитись.
Пояснення: