1)що відбувається в другу фазу стресу- фазу опору? 2) що відбувається в третю фазу стресу-фазу виснаження? 3)як уникнути хронічного стресу? 4)який стрес уже не допомагає,а шкодить організмові?
У апавяданні В. Карамазава «Дзяльба кабанчыка» расказваецца пра звычайны для вясковага жыцця эпізод — дзеці прыехалі ў вёску да маці «на свежыну» . Але пісьменнік звяртае нашу ўвагу на паводзіны дзяцей, іх адносіны да маці.
Маці вырасціла, выпеставала трох дзяцей: Веру, Ніну і Сцяпана. Мы даведаліся, што ўсе яны добра ўладкаваліся, жывуць у горадзе, не адчуваюць сябе беднымі, а дапамагае маці толькі адзін Сцяпан. Вера і Ніна нават не адчуваюць сваёй віны за тое, што даўно не былі на магіле бацькі, забыліся туды дарогу. Не заўважаюць, што іх маці стала зусім старэнькай, а даглядае такую вялікую гаспадарку. I даглядае не для сябе, а для таго, каб дзеці, прыехаўшы, маглі чаго ўзяць. Пісьменнік не апісвае знешнасці сясцёр, а ўсю ўвагу надае адзенню малодшай сястры Ніны — белы плашчык, чырвоны берэцік, лакавыя чаравічкі. Яна прыехала не дамоў, а ў госці. Ці можна ў белым плашчыку і лакавых чаравічках дапамагчы маці па гаспадарцы? Канешне, не. Ды яна і не збіралася дапамагаць. Яе не ўразілі словы маці аб тым, што цяжка стала «цягнуць» гаспадарку — рукі ломіць і не хапае сіл. Але найбольш яскравы эпізод, які характарызуе ўсіх дзяцей — сцэна дзяльбы кабанчыка. «Смешна было глядзець, як маці бярэ з агульнай кучы кавалак, варочае яго з боку на бок, перакладае з рукі ў руку, гадаючы, каму пакласці, а сёстры і Коля ўважліва сочаць за матчынымі рукамі, маўчаць, ані слова — не да размоў...» Сясцёр і зяця турбуе толькі адно, каб толькі іх не абдзялілі. Адзін толькі Сцяпан заўважае, што маці недзе парэзала палец і ён, заматаны ў белую анучку, «падобны на белую каціную лапку» . Аднаму Сцяпану няёмка, што маці ўсё мяса аддае ім, а сабе нічога не пакінула. Менш за ўсё маці думае пра сябе, а дарослыя дзеці нават не заўважаюць гэтага ў прагным жаданні атрымаць найлепшы кавалак.
Тема: відтворення роздумів поетеси про сенс життя людини. Ідея: возвеличення любові до рідного краю, до всього, що з ним пов'язано, перебуваючи далеко за його межами. Основна думка: «Нащо крилатим грунт під ногами»?«Для мене ж той край найкращий, де виросли крила мої». Жанр: поема. Віршовий розмір: диптих. Композиція: твір складається з п'яти частин: «Надбережжя», «Крига на Одрі», «Крила», «Грунт», «Усміх», кожна з яких має свій зміст, закінчену думки але в той же час пов'зані з перебуванням Л. Костенко у Польщі, зокрема, у порту міста Щецін, та міркуваннями про смисл життя людини, її при значення на землі, любові до рідного краю. Сюжет: лірична героїня, перебуваючи у Польщі, зокрема, у морському порту Щеціна гає за красою Одри, кораблями біля причалів. Наступала весна, скресала крига. На одній з крижин вона побачила чайку. Це підштовхнуло її до роздумів про смисл життя людини. Людина має крила, але як птах не літає, бо людські крила зроблені « не з пуху, а з правди, чесності, довір'я, вірності у коханні, з вічного поривання, з щирості до роботи, з щедрості та турботи, з пісні, з надії, з поезії, з мрії». Героїня твору любить Польщу за її легенди, мову, звичаї, дружбу, щирість, але для неї рідний край — наймиліший. Одного разу вона побачила корабель з прапором рідного краю, який збентежив її душу і серце. І лірична героїня остаточно зрозуміла, що, де б ти не був, але батьківська земля, рідний край для кожної людини є наймилішим.
У апавяданні В. Карамазава «Дзяльба кабанчыка» расказваецца пра звычайны для вясковага жыцця эпізод — дзеці прыехалі ў вёску да маці «на свежыну» . Але пісьменнік звяртае нашу ўвагу на паводзіны дзяцей, іх адносіны да маці.
Маці вырасціла, выпеставала трох дзяцей: Веру, Ніну і Сцяпана. Мы даведаліся, што ўсе яны добра ўладкаваліся, жывуць у горадзе, не адчуваюць сябе беднымі, а дапамагае маці толькі адзін Сцяпан. Вера і Ніна нават не адчуваюць сваёй віны за тое, што даўно не былі на магіле бацькі, забыліся туды дарогу. Не заўважаюць, што іх маці стала зусім старэнькай, а даглядае такую вялікую гаспадарку. I даглядае не для сябе, а для таго, каб дзеці, прыехаўшы, маглі чаго ўзяць. Пісьменнік не апісвае знешнасці сясцёр, а ўсю ўвагу надае адзенню малодшай сястры Ніны — белы плашчык, чырвоны берэцік, лакавыя чаравічкі. Яна прыехала не дамоў, а ў госці. Ці можна ў белым плашчыку і лакавых чаравічках дапамагчы маці па гаспадарцы? Канешне, не. Ды яна і не збіралася дапамагаць. Яе не ўразілі словы маці аб тым, што цяжка стала «цягнуць» гаспадарку — рукі ломіць і не хапае сіл. Але найбольш яскравы эпізод, які характарызуе ўсіх дзяцей — сцэна дзяльбы кабанчыка. «Смешна было глядзець, як маці бярэ з агульнай кучы кавалак, варочае яго з боку на бок, перакладае з рукі ў руку, гадаючы, каму пакласці, а сёстры і Коля ўважліва сочаць за матчынымі рукамі, маўчаць, ані слова — не да размоў...» Сясцёр і зяця турбуе толькі адно, каб толькі іх не абдзялілі. Адзін толькі Сцяпан заўважае, што маці недзе парэзала палец і ён, заматаны ў белую анучку, «падобны на белую каціную лапку» . Аднаму Сцяпану няёмка, што маці ўсё мяса аддае ім, а сабе нічога не пакінула. Менш за ўсё маці думае пра сябе, а дарослыя дзеці нават не заўважаюць гэтага ў прагным жаданні атрымаць найлепшы кавалак.
Ідея: возвеличення любові до рідного краю, до всього, що з ним пов'язано, перебуваючи далеко за його межами.
Основна думка: «Нащо крилатим грунт під ногами»?«Для мене ж той край найкращий, де виросли крила мої».
Жанр: поема.
Віршовий розмір: диптих.
Композиція: твір складається з п'яти частин: «Надбережжя», «Крига на Одрі», «Крила», «Грунт», «Усміх», кожна з яких має свій зміст, закінчену думки але в той же час пов'зані з перебуванням Л. Костенко у Польщі, зокрема, у порту міста Щецін, та міркуваннями про смисл життя людини, її при значення на землі, любові до рідного краю.
Сюжет: лірична героїня, перебуваючи у Польщі, зокрема, у морському порту Щеціна гає за красою Одри, кораблями біля причалів. Наступала весна, скресала крига. На одній з крижин вона побачила чайку. Це підштовхнуло її до роздумів про смисл життя людини. Людина має крила, але як птах не літає, бо людські крила зроблені « не з пуху, а з правди, чесності, довір'я, вірності у коханні, з вічного поривання, з щирості до роботи, з щедрості та турботи, з пісні, з надії, з поезії, з мрії». Героїня твору любить Польщу за її легенди, мову, звичаї, дружбу, щирість, але для неї рідний край — наймиліший. Одного разу вона побачила корабель з прапором рідного краю, який збентежив її душу і серце. І лірична героїня остаточно зрозуміла, що, де б ти не був, але батьківська земля, рідний край для кожної людини є наймилішим.