1. В какой стороне горизонта восходят светила на наших широтах? 2. 6 июня следующего года произойдет весьма редкое астрономическое явление: видимое с Земли прохождение Венеры по диску Солнца. В каком направлении: слева – направо или справа – налево будет перемещаться Венера по солнечному диску и почему? Для каких еще объектов солнечной системы мы можем наблюдать подобные явления?

Преступление начинается не с момента осуществления, а с момента его зарождения в мыслях человека. Самый замысел убийства, вспыхнувший в сознании Раскольникова в трактире после посещения отвратительной росᴛᴏʙщицы, уже заражает его всеми ядами эгоистического самоутверждения и ставит в противоречие с духовным ᴨᴏᴛенциалом. Ему не удалось победить «наваждения» несмотря на отчаянное внутреннее сопротивление. До последней минуты он не верил в свою переступить», хотя «весь анализ, в смысле нравственного разрешения вопроса, был уже им покончен.«Безобразная мечта», как демоническая красота индивидуалистического своеволия, как «болезнетворная трихина», вселилась в Раскольникова и подчинила себе его волю. По Достоевскому, мысль - тоже реальность, когда она становится всепоглощающей страстью. Достоевский писал: «Идея обхватывает его и владеет им, но имея то свойство, что владычествует в нем не столько в голове его, сколько воплощаясь в него, переходя в натуру всегда со страданием и беспокойством, и уже раз поселившись в натуре, требуя и немедленного приложения к делу».В статье «Для чего люди одурманиваются?» (1890) Толстой воспользовался образом Раскольникова для иллюстрации положения о том, что все действия человека имеют свое начало в его мыслях. «Для Раскольникова, - писал Толстой, - вопрос о том, убьет ли он или не убьет старуху, решался не тогда, когда он, убив одну старуху, стоял с топором перед другой, а тогда, когда он не действовал, а только мыслил, когда трудился о одно его сознание и в сознании этом происходили чуть-чуточные изменения». Изображается неотвратимость задуманного действия: Раскольников оказался во власти той огромной духовной силы, которая называется мыслью. Достоевский показывает Раскольникова в состоянии крайнего нравственного падения, саморазрушения, самоотрицания, в перспективе «восстановления», «самосохᴘẚʜᴇния и покаяния», обретения свободы как своей духовности с той же самой неотвратимостью, с какой Раскольников совершает преступление, наступает возмездие, развертывается саморазоблачение.

Объяснение:

Дія твору описує суперечка двох чоловіків, в якому один з них, професор Хіггінс, береться за те, щоб зробити зі звичайної квіткарки дочки сміттяра світську даму. Тут п’єса перемикається з відомим міфом про Пігмаліона, в якому художник створює скульптуру ідеальної дівчини. Вона стає настільки прекрасною, що автор спочатку закохується, а потім просить богиню Афродіту оживити її.

У творі Б. Шоу є багато спільного з легендою, але і багато відмінного. Мене сюжет наштовхує на два роздуми.

По-перше, беручи участь у формуванні та навчанні живу людину, Хіггінс сам багато чому вчиться у дівчини. Перш за все, це звернення героїні до чуттєвості вчителя. Називаючи його грубим і неохайним, головна героїня Еліза Дулітл, змушує чоловіка переосмислити свій характер, його цинічне ставлення до оточуючих і до себе. В ході твори взаємний вплив настільки очевидно, що вже виникає питання, хто ж тут Пігмаліон, а хто Галатея.

По-друге, Хіггінс, вступаючи в суперечку, не обмежується удосконаленням квіткарки. Він спрямовує свої зусилля і на зміну долі її батька, перетворюючи його з простого чорнороба в процвітаючого буржуа. Вводячи свою вихованку в суспільство, прищеплюючи їй його інтереси, а самому світському бомонду даючи можливість зблизитися з чужої для нього соціальним , Хіггінс тим самим порушує підвалини суспільного устрою. Подібні речі дуже сумнівні в тому оточенні, в якому автор обертається. “Хто був ніким, а став всім” – це, скоріше, з області комуністичних ідей, яких так боїться буржуазне суспільство.

Автор показує, наскільки різні ті світи, в яких оберталася героїня, що їй самій доводиться нелегко перестоїть. Швидке перевтілення робить героїню по-справжньому світською дамою. Б. Шоу ставить перед читачем питання про те, наскільки взагалі вірні існуючі підвалини у вищому суспільстві, чи не є вони звичайним снобізмом і ханжеством.

Перечитуючи п’єсу, кожен раз можна знайти в ній все більше питань для себе, розуміючи, що головною цінністю в будь-якому соціальному шарі є, все таки, людина зі своїми перевагами і недоліками. Спроби примусового втручання в його середовище, переміщення людини в інші соціуми, часто може заподіяти йому страждання і незручності. Це видно на прикладі самої Елізи і долі її батька.

Головне, що хочеться відзначити, чи доречно взагалі вибирати предметом спору пристрій людських доль? Не знаючи точного результату, не питаючи думки самих людей, купуючи згоду на експеримент у близьких, які не уподібнює чи вершитель чужих життів себе Всевишньому? Чи не криється в цих діях величезне презирство до оточуючих? Може бути, “ліпити” треба себе самого?