12. Материалы, вступившие в производство, не не вышедшие
готовой продукцией называются:
А. Основное производство
B. Вс производство
С. Незавершенное производство
D. Накладные расходы
E. Товары
13. Какой документ выписывает поставщик на все
приобретенные у него ценности:
А. Счет - фактуру
B. расходный ордер
с. Акт приемки — передачи
D. Платежное поручение
Е. чек
14.Складской учет материалов ведется в:
А. Карточках или книгах складского учета;
В. Карточках или книгах аналитического учета;
с. Инвентарных карточках;
D. Кассовой книге;
E. Нет верного ответа;
Караванная дорога из Китая в страны Средней и Передней Азии длиной приблизительно в 7 тысяч км, первоначально связанная с распространением шелка. Впервые торговый путь был так назван в труде германского учёного Ф. Рихтгофена, посвященного Китаю, в 1877 г. Хотя единый торговый путь сложился лишь к концу II в. до н.э., до этого уже существовали отдельные торговые маршруты, впоследствии связанные в единую сеть («лазуритовый путь», «нефритовый путь»). В середине первого тысячелетия до н. э. эти караванные пути начали сливаться.
История пути
Важную роль в появлении Великого шелкового пути сыграл китайский чиновник, дипломат и путешественник Чжан Цянь, которого император У-ди направил найти союзников для борьбы с племенами сюннов, беспокоящих империю своими нападениями. Чжан Цянь с этой целью побывал в Согдиане и Бактрии, затем в Парфии и Индии, после чего сообщил императору о выгодах возможной торговли китайским шелком с государствами Средней Азии. В 123–119 гг. до н. э. войска Китая разгромили племена хуннов, угрожавшим торговле Китая с западом. Значительную роль также сыграли завоевательные походы Александра Македонского, в результате которых появились крупные эллинистические государства на территории Ближнего Востока и Азии, что установлению более тесных контактов между странами Запада и азиатскими государствами.
Основным товаром Великого шелкового пути были ткани из шелка и шелк-сырец. Примерно до V-VI в. н. э. Китай обладал полной монополией на производство шелка, легкая ткань быстро завоевала мировой рынок, в Европе очень ценился шелк. В средние века Китай экспортировал в Европу фарфор и чай. Торговцы из стран Южной и Юго-Восточной Азии поставляли в Европу специи и пряности (перец, корица, гвоздика, мускатный орех), чрезвычайно ценившиеся там. Европейцы в основном выступали в роли покупателей, расплачиваясь за товары золотом и серебром. Великий шелковый путь действовал до XVII в. и состоял из двух основных веток: северная дорога – от северного Китая через Памир, Фергану к Нижней Волге и Черному морю, южная дорога – от северного Китая через Яркенд, Памир, Бактрию на Ближний Восток и Индии. Две ветки соединялись различными промежуточными маршрутами. Столь протяженный торговый маршрут требовал создания инфраструктуры, на его пути создавались караван-сараи, игравшие роль гостиниц и временных складских помещений.
Торговля приносила большую прибыль не только купцам, но и государствам через которые шли многочисленные караваны, платившие пошлины. Правители принимали меры для охраны купцов и взимали крупные штрафы, в случае нападения на караваны. Великий шелковый путь переживал рост торговли и ее падение в зависимости от того, что происходило в регионе. В VI в. Тюркскому кагануту удалось на некоторое время взять под контроль торговый путь, затем его роль стала играть китайская империя Тан, но после поражения от арабов в битве при Таласе в 751 г. ситуация изменилась. В результате арабских завоеваний, большую роль в торговле стали играть мусульманские и еврейские купцы. В XIII – XIV вв. монголы получили контроль над большей частью Великого шелкового пути. Cо второй половины XIV в. начинается постепенный упадок торгового маршрута. Несмотря на то, что Тимуру (Тамерлану) удалось построить собственную империю, практически полностью контролировавшую путь, в ходе его завоеваний серьезно пострадали города Прикаспия и Причерноморья, что привело к остановке северной ветки маршрута. А после распада империи, южная ветка также приходит в упадок. Другим значительным фактором стала эпоха Великих географических открытий, бурное развитие мореплавание вдоль побережий Ближнего Востока, Южной и Юго-Восточной Азии, значительно сократило время и угрозы возможной доставки грузов. Несмотря на это, караванная торговля между Средней Азией и Китаем продолжалась еще до XVIII в.
Помимо экономического значения, Великий шелковый путь играл большую роль в установлении контактов между разными народами, культурами и цивилизациями. Шел обмен не только различными технологиями (производство шелка, бумаги, пороха), но и религиозными верованиями (распространение ислама в эпоху Арабского халифата, буддизм, христианство на Востоке и т.д.).
ответ:Опрацювавши цей параграф, ви зможете: охарактеризувати соціально-політичне та економічне становище Правобережної України у XVIII ст.; визначити причини могутнього народного руху на Правобережній Україні в середині XVIII ст.
1. Як складалася доля Правобережної Гетьманщини в другій половині XVII — першій половині XVIII ст.? 2. Що таке національно-визвольна боротьба?
Соціально-політичне та економічне становище Правобережної України. Причини розгортання національно-визвольної боротьби.
У 30—60-х рр. XVIII ст. Правобережжя й Прикарпаття, що входили на той час до складу Речі Посполитої, стали ареною значних виступів українського населення проти всіляких утисків.Повернувши собі Правобережжя наприкінці XVII ст., поляки зуміли відновити колишню владу лише на початку XVIII ст.
(1714 р.). Українські землі знову були розподілені між магнатськими родинами, яких налічувалося близько 40. Вони володіли 80 % земель Правобережжя. Серед них виділялися роди Любомирських, Потоцьких, Чарторийських, Ревуцьких та інші.
Щоб відродити життя на цих землях, магнати роздавали селянам земельні наділи та звільняли їх від усіх повинностей строком на 15—20 років. Завдяки цим заходам Правобережжя швидко почало наповнюватися переселенцями з Галичини, Лівобережжя й інших районів та відроджуватися до життя. Після закінчення терміну слобід вимоги панів до селян зростали. Відновлювалося кріпацтво. Панщина сягала п’яти-шести днів на тиждень. Крім соціального гноблення поляки знову почали утиски щодо православ’я.
Посилення панщини та національно-релігійне гноблення призвело до виникнення широкого народного опору. Відсутність козацтва позбавляла народний рух організованості. Його учасників називали гайдамаками.
Гайдамаки — селяни-втікачі, що об'єднувалися у ватаги з метою помститися магнатам та шляхті за гноблення.
Гайдамаки, які спочатку не викликали в магнатів та шляхти занепокоєння, поступово перетворилися на постійну головну загрозу для них.
Із листа шляхтича з Летичева до коронного гетьмана Юзефа Потоцького про організацію гайдамаками своїх нападів (1746 р.)
Ми маємо тут достовірні дані про ці дії гультяїв. Коли нападають на село або містечко, то насамперед забезпечують собі дзвіницю, щоб ніхто не вдарив на сполох. Пізніше кілька стає в брамі або на воротах, двох або трьох гарно кличуть до вікна, щоб їм відчинили. Коли хтось добровільно відчинить, лише заберуть те, що він має. Коли буде сперечатися або боронитися, то поб'ють, поріжуть і все заберуть. Коли нападають на полі або в лісі, то мають такий звичай. Розміщуються в якомусь ярі, де їм із близьких сіл доставляють харчі. Один із гайдамаків сидить на дереві й дивиться на всі дороги, коли хтось переходить або переїздить, вискакують і проводять до себе до яру.
1. Яку тактику використовували гайдамаки? 2. Чим можна пояснити появу такого явища, як гайдамацтво?
Зростання кількості невдоволених у результаті посилення кріпацтва, нечисленність польської армії на Правобережжі (4 тис. осіб), сусідство із Запорозькою Січчю, із якої виходили ватажки для народного руху, перетворили гайдамаків на могутню силу, що була здатна знищити польське панування на Правобережжі.
Гайдамацькі повстання. Перше велике гайдамацьке повстання вибухнуло в 1734 р., коли в Польщі точилася боротьба навколо обрання нового короля.
Сотник надвірного війська князя Єжи Любомирського на ім’я Верлан утік із війська та оголосив повстання проти панів. Зібравши загін, він рушив у похід Брацлавщиною та Галичиною, знищуючи маєтки шляхти й магнатів, суди та канцелярії. Найбільшим успіхом Верлана було здобуття Вінниці. Під тиском російських і польських військ Верлан був змушений втекти до Молдавії.
Успіхи Верлана підняли на боротьбу нові загони гайдамаків. Щоб їх приборкати, шляхта почала чинити розправи. Проте народний рух не вщухав. Зрештою поляки вдалися до тактики «поділяй і володарюй». Вони залучили на свій бік одного з ватажків гайдамаків Саву Чалого, який став завзято нищити своїх колишніх побратимів. Однак зрадника запорожці невдовзі вбили.
Новий спалах гайдамацького руху відбувся навесні 1750 р. За своїм розмахом він перевершив попередній. Брацлавщина, Київщина, Волинь, Поділля були позбавлені шляхетського панування. Проте звільнення від шляхти, орендарів, уніатів не супроводжувалося встановленням козацького порядку, відновленням Української держави.
Розуміючи, що події починають набирати негативних для Росії наслідків, імперський уряд увів свої війська та жорстоко приборкав повстання. Проте остаточно гайдамацький рух придушити не вдалося.