Тема: кохання – це почуття, сила якого здатна перемогти смерть і зберегти життя. Ідея твору – показати душевні якості жінки, яка вміє чекати.
Композиційно твір складається з трьох частин, кожну з яких автор виокремлює фразою близькою за змістом до рефрену «Чуєш…Ти чекай мене».
У першій частині розповідається, як сумно й тяжко чекати коханого з фронту. Змінюються пори року. Листи перестають надходити, жінки - чекати своїх солдат.
Друга частина – кульмінація, що розвиває ідею: повернення коханого ніхто не очікує. Випробування розлукою витримують не всі. Батьки, мати, друзі, син – усі зневірилися й поминають душу загиблого. Такий іспит може витримати тільки жінка, яку кохають і яка кохає у відповідь. Чітко простежується протиставлення віри й любові героїні безвір’ю й забуттю оточуючих.
Третя частина – це нагорода за очікування. Герой залишився живим і повертається додому тільки тому, що його так гаряче любили й так віддано чекали. Любов жінки, її віра можуть творити дива.
Жанр поезії: вірш інтимної лірики, монолог-послання ліричного героя до своєї коханої з елементами сповіді. Одночасно лунають і громадянські мотиви: виконання громадянського обов’язку, віра в перемогу.
Мова вірша витримана. Глибина почуттів зумовлює наявність недостатньо забарвлених засобів художньої виразності, єдиний всеохоплюючий душевний стан – одноманітність ритму. Поет використовує епітети («жовті дощі», «літо вогняне»), метафору («Як чеканням ти своїм Вберегла мене»), анафору (повторення початку строфи «Ти чекай…»).
Объяснение:
Тема: кохання – це почуття, сила якого здатна перемогти смерть і зберегти життя. Ідея твору – показати душевні якості жінки, яка вміє чекати.
Композиційно твір складається з трьох частин, кожну з яких автор виокремлює фразою близькою за змістом до рефрену «Чуєш…Ти чекай мене».
У першій частині розповідається, як сумно й тяжко чекати коханого з фронту. Змінюються пори року. Листи перестають надходити, жінки - чекати своїх солдат.
Друга частина – кульмінація, що розвиває ідею: повернення коханого ніхто не очікує. Випробування розлукою витримують не всі. Батьки, мати, друзі, син – усі зневірилися й поминають душу загиблого. Такий іспит може витримати тільки жінка, яку кохають і яка кохає у відповідь. Чітко простежується протиставлення віри й любові героїні безвір’ю й забуттю оточуючих.
Третя частина – це нагорода за очікування. Герой залишився живим і повертається додому тільки тому, що його так гаряче любили й так віддано чекали. Любов жінки, її віра можуть творити дива.
Жанр поезії: вірш інтимної лірики, монолог-послання ліричного героя до своєї коханої з елементами сповіді. Одночасно лунають і громадянські мотиви: виконання громадянського обов’язку, віра в перемогу.
Мова вірша витримана. Глибина почуттів зумовлює наявність недостатньо забарвлених засобів художньої виразності, єдиний всеохоплюючий душевний стан – одноманітність ритму. Поет використовує епітети («жовті дощі», «літо вогняне»), метафору («Як чеканням ти своїм Вберегла мене»), анафору (повторення початку строфи «Ти чекай…»).