За холістичного підходу здоров’я розглядається не лише як відсутність хронічних хвороб, а набагато ширше, як стан загального добробуту, благополуччя. Здоров’я — це життєва енергія, натхнення і задоволення від насиченого подіями життя. Це здатність ставити цілі й досягати їх, максимально реалізовувати свій потенціал. Це свобода від болю, руйнівних пристрастей, егоїзму та духовного занепаду.
У преамбулі Статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) зазначено, що здоров’я — це не лише відсутність хвороб або фізичних дефектів, а стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя.
Якщо взяти до уваги, що психологічне — це емоційне, інтелектуальне і духовне благополуччя, отримаємо п’ятивимірну модель здоров’я. Кожен із п’яти вимірів є важливим для загального благополуччя людини.
У своїй першій статті Конституція України декларує правовий характер Української держави. Розвиваючи ці програмні положення, ст. 3 Основного Закону проголошує людину та її права найвищою соціальною цінністю в Україні. При цьому права людини виступають детермінуючим критерієм, що визначає зміст і спрямованість діяльності держави. Закріплюється принцип відповідальності держави перед людиною засвою діяльність, а утвердження забезпечення прав та свобод людини визначається головним обов’язком держави. Утвердження в Україні прав людини як вищої соціальної цінності ускладнюється низкою чинників. Чи не найважливіший із них – низька правова культура не лише суспільного загалу, але й багатьох державних службовців, у чиї посадові обов’язки безпосередньо входить захист порушених прав і попередження порушення інших прав. Однак ті, хто покликаний захищати правові цінності, часто використовують їх у суто риторичних цілях, своєю особистою поведінкою демонструючи зневагу до прав людини і пропонуючи суспільству приклад зразків поведінки, які заохочують його моральний розклад
Объяснение:
Самая главная суть:
У вужчому, правовому тлумаченні свобода є можливістю людини вчиняти чи інші конкретні дії в межах, встановлених правом. Можливості такого роду, що надаються нормами чинного права, мають назву суб'єктивних прав людини.
Свободу людини характеризують такі основні риси:
- люди вільні від свого народження, й ніхто не має права порушувати їхні природні права, до того ж саме держава у демократичному суспільстві є головним гарантом свободи людини;
- людина вільна робити все, за винятком того, що прямо заборонено чинним законодавством;
- люди мають рівні можливості, що закріплені правом.
Конституція України розрізняє також поняття "права людини" і "права громадянина". У першому випадку йдеться про права, пов'язані з самою людською істотою, її існуванням та розвитком. Людина (як суб'єкт прав і свобод) у цьому розумінні виступає переважно як фізична особа. До цього виду прав належать: право на життя (ст. 27); право на повагу до гідності людини (ст. 28); право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29); право на недоторканість житла (ст. 30); право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32) тощо.
У преамбулі Статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) зазначено, що здоров’я — це не лише відсутність хвороб або фізичних дефектів, а стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя.
Якщо взяти до уваги, що психологічне — це емоційне, інтелектуальне і духовне благополуччя, отримаємо п’ятивимірну модель здоров’я. Кожен із п’яти вимірів є важливим для загального благополуччя людини.
У своїй першій статті Конституція України декларує правовий характер Української держави. Розвиваючи ці програмні положення, ст. 3 Основного Закону проголошує людину та її права найвищою соціальною цінністю в Україні. При цьому права людини виступають детермінуючим критерієм, що визначає зміст і спрямованість діяльності держави. Закріплюється принцип відповідальності держави перед людиною засвою діяльність, а утвердження забезпечення прав та свобод людини визначається головним обов’язком держави. Утвердження в Україні прав людини як вищої соціальної цінності ускладнюється низкою чинників. Чи не найважливіший із них – низька правова культура не лише суспільного загалу, але й багатьох державних службовців, у чиї посадові обов’язки безпосередньо входить захист порушених прав і попередження порушення інших прав. Однак ті, хто покликаний захищати правові цінності, часто використовують їх у суто риторичних цілях, своєю особистою поведінкою демонструючи зневагу до прав людини і пропонуючи суспільству приклад зразків поведінки, які заохочують його моральний розклад
Объяснение:
Самая главная суть:
У вужчому, правовому тлумаченні свобода є можливістю людини вчиняти чи інші конкретні дії в межах, встановлених правом. Можливості такого роду, що надаються нормами чинного права, мають назву суб'єктивних прав людини.
Свободу людини характеризують такі основні риси:
- люди вільні від свого народження, й ніхто не має права порушувати їхні природні права, до того ж саме держава у демократичному суспільстві є головним гарантом свободи людини;
- людина вільна робити все, за винятком того, що прямо заборонено чинним законодавством;
- люди мають рівні можливості, що закріплені правом.
Конституція України розрізняє також поняття "права людини" і "права громадянина". У першому випадку йдеться про права, пов'язані з самою людською істотою, її існуванням та розвитком. Людина (як суб'єкт прав і свобод) у цьому розумінні виступає переважно як фізична особа. До цього виду прав належать: право на життя (ст. 27); право на повагу до гідності людини (ст. 28); право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29); право на недоторканість житла (ст. 30); право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст. 32) тощо.