Вже протягом багатьох століть існує російський імперський міф про Київську Русь як «колиску трьох братніх народів», за яким Росія на правах «старшого брата» претендує на спадщину історії, культурних традицій, релігійного та духовного життя давнього Києва доби його розквіту як одного з центрів тогочасної цивілізації. І цей політичний міф так глибоко укорінився у свідомість російської політичної еліти,
що її спроби вироблення концепції власної ідентичності після розпаду спочатку Російської імперії, а згодом і СРСР (то ідея «євразійства», то повернення до «неонорманізму» з пошуками своїх витоків у варязьких поселеннях на берегах Ладоги), так чи інакше знову і знову повертаються «на круги своя» — до спадщини Київської Русі.
Яскравим підтвердженням цього є сучасна російська ідея-фікс щодо встановлення в Москві пам’ятника хрестителю Русі — великому князю київському Володимиру. А президент Росії В. Путін знову заговорив про «братський український народ», «спільну історію» та «духовні скрепи»
на тлі зальної концепції побудови так званого «руського міра», межі якого першочергово мають охоплювати межі колишньої російської імперії з її наступною трансформацією у форму СРСР.
І територія сучасної України тут перебуває на чільному місці в реалізації цих реваншистських планів та спроб повернути назад колесо історії.
ответ:Я — я летом 2019 года в Санкт-Петербургском театре «Мюзик-холл» я слушала сценическую кантату немецкого композитора Карла Орфа «Carmina Burana» для оркестра, хора и трёх солистов в исполнении: Оркестра Театра оперы и балета Санкт-Петербургской консерватории им. Н. А. Римского-Корсакова Хора Театра оперы и балета Санкт-Петербургской консерватории им. Н. А. Римского-Корсакова (художественный руководитель — Юлия Хуторецкая) Хора Школы-студии Санкт-Петербургской консерватории им. Н. А. Римского-Корсакова (художественный руководитель — Виктория Добровольская, хормейстеры — Анастасия Массарская, Мария Романова) И солистов: Заслуженная артистка РФ, солистка Михайловского театра Наталья Миронова (сопрано) Лауреат Международных конкурсов, солист Михайловского театра Борис Степанов (тенор) Лауреат Международных конкурсов, солист Московского академического Музыкального театра им. К. С. Станиславского и Вл. И. Немировича-Данченко Антон Зараев (баритон). Дирижёр — Лауреат II Всероссийского музыкального конкурса Виктория Добровольская. Меня заинтриговало название «Carmina Burana», в переводе с латинского означающее «Бойернские песни». Источником текстов этого сочинения стала средневековая рукопись, не имевшая названия, составленная около 1300 года и найденная в начале XIX века в монастыре бенедиктинцев в предгорьях Баварских Альп. Композитор оставил неприкосновенным оригинальный текст рукописи на средневековой латыни, старонемецком, старофранцузском и прованском языках. Он выбрал 24 стихотворения о переменчивости судьбы, весенней природе и любви, песни застольные и сатирические, а также несколько гимнов. Все стихи сочинены вагантами — известными поэтами и беглыми монахами, студентами и школярами, бродившими из города в город, из страны в страну и воспевавшими на различных языках земные радости, любовь, вино и античных богов. В основе композиции — аллегория колеса Фортуны, богини судьбы. В средневековой морали колесо Фортуны олицетворяло бренность всего земного, непрочность человеческого счастья, непостоянство удачи и богатства, быстротечность жизни, радость возвращения весны и святость жизни — колесо Фортуны поворачивается, счастье оборачивается печалью, а надежда сменяется горем. Именно поэтому открывает и завершает произведение Орфа хоровая композиция «Фортуна, повелительница мира». И слушатель, успокоившись от первого шока «Фортуны» вздрагивает вновь от суровой, нагнетающей музыки хора. Фортуны колесо вертеться не устанет: низвергнут буду я с высот, уничиженный; тем временем другой — возвысится, воспрянет, все тем же колесом к высотам вознесенный. Музыка врывается в зал оркестровым и хоровым «фортиссимо», затем тревожно и тихо звучит, а хор почти речитативом проговаривает слова, и вновь на максимальной громкости. Энергетика музыки и ее исполнения шокируют. Между прологом и эпилогом располагаются три части кантаты: «Весной», «В таверне» и «Любовные утехи». Потрясло все — красно-черное сценическое облачение взрослого хора. Световое решение было таковым, что цвет одежд изменялся — теплый, огненный, алый, холодный, белый, лиловый. Детский хор черно-белой стайкой в левом углу сцены и их прекрасные голоса. Резкие взмахи рук дирижера, длинных, тонких с напряженными пальцами, из оркестровой ямы. А еще тени этих рук на стене зала, завораживающие и пугающие. Я ни на минуту не могла отвлечься от этого действа — музыки, голоса, света, рук! Я слушала и вздрагивала, испытывала сильнейшее волнение, тревогу, оцепенение, затем пробуждение, веселье, нежность и вновь потрясение. До слез. И последнее изумление — внешность дирижера — Виктории Добровольской, когда она поднялась на сцену — хрупкая, молодая девушка с такой невероятной энергетикой! Объяснение:как-то так
Вже протягом багатьох століть існує російський імперський міф про Київську Русь як «колиску трьох братніх народів», за яким Росія на правах «старшого брата» претендує на спадщину історії, культурних традицій, релігійного та духовного життя давнього Києва доби його розквіту як одного з центрів тогочасної цивілізації. І цей політичний міф так глибоко укорінився у свідомість російської політичної еліти,
що її спроби вироблення концепції власної ідентичності після розпаду спочатку Російської імперії, а згодом і СРСР (то ідея «євразійства», то повернення до «неонорманізму» з пошуками своїх витоків у варязьких поселеннях на берегах Ладоги), так чи інакше знову і знову повертаються «на круги своя» — до спадщини Київської Русі.
Яскравим підтвердженням цього є сучасна російська ідея-фікс щодо встановлення в Москві пам’ятника хрестителю Русі — великому князю київському Володимиру. А президент Росії В. Путін знову заговорив про «братський український народ», «спільну історію» та «духовні скрепи»
на тлі зальної концепції побудови так званого «руського міра», межі якого першочергово мають охоплювати межі колишньої російської імперії з її наступною трансформацією у форму СРСР.
І територія сучасної України тут перебуває на чільному місці в реалізації цих реваншистських планів та спроб повернути назад колесо історії.
Объяснение: