Число 2a5 (в шестнадцатиричной системе счисления) нужно перевести в систему с основанием 4, не используя в качестве промежуточной ни систему с основанием 10, ни систему с основанием 2. показать промежуточные вычисления
Кохання, здатне пережити смерть. Саме так можна охарактеризувати лейтмотив драми Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Почуття, що спалахнуло зненацька, здавалось би, не має права на життя. Дві сім’ї ведуть запеклу ворожнечу, просякнуту лютою ненавистю і кривавими розправами. Ромео впевнений, що кохає Розаліну, а до Джульєтти сватається Парис.
Кохання не знає кордонів. Оселившись у серцях Ромео і Джульєтти воно творить справжні дива: змушує забути про протистояння родин, міняє їхні характери. Читач бачить, як Джульєтта із романтичної вразливої
дівчини перетворюється на сильну жінку, яка здатна боротися за право кохати і бути коханою.
Зміни торкаються і Ромео. Він розуміє, що кохання до Розаліни було надуманим, не справжнім. Романтична сцена під балконом, що так хвилює силою і красою почуттів, веде героїв до цілком логічного рішення – шлюбу. Як не дивно, більш практичною і вдумливою автор змальовує саме Джульєтту. Ромео, потрапивши у полон почуттів, не відразу зміг зрозуміти, наскільки ілюзорне і крихке їхнє щастя, право на яке ще належить відвоювати.
У юних закоханих є союзники. Перш за все, стара нянька Джульєтти. Жінка звикла жити серед багатих
і знатних, любить гроші. Співчуваючи своїй вихованці, вона все ж радить вийти заміж за Париса. Враховуючи деспотизм батька, легковажність матері і обмеженість поглядів годувальниці, дівчина залишається абсолютно самотньою у власному домі.
Залишається ще монах Лоренцо – людина освічена і прогресивна. Він розуміє, що країна втягнута у чвари між знатними вельможами. Наївно думаючи, що кохання між членами родин Монтеккі і Капулетті здатне побороти вікову ворожнечу, монах погоджується допомагати закоханим. Низка випадковостей, як це і буває у житті, призводить до сумної кінцівки – герої гинуть, ще раз освідчуючись один одному у коханні.
Трагізм фіналу просто приголомшуючий. На перший погляд смерть закоханих видається безглуздою. Проте трагедія мала свої позитивні наслідки: ворогуючі сторони, нарешті, помирилися. Кохання Ромео і Джульєтти стало всесвітньовідомим прикладом краси і сили почуття. Змінювалися епохи, з’являлися все нові покоління юних мрійників, але історія шекспірівських закоханих і сьогодні продовжує жити і хвилювати серця
Олимпизм представляет собой философию жизни, возвышающую и объединяющую в сбалансированное целое достоинства тела, воли и разума. Олимпизм, соединяющий спорт с культурой и образованием, стремится к созданию образа жизни, основывающегося на радости от усилия, воспитательной ценности хорошего примера, социальной ответственности и на уважении к всеобщим основным этическим принципам.
Цель Олимпизма заключается в том, чтобы поставить спорт на службу гармоничного развития человечества созданию мирного общества, заботящегося о сохранении человеческого достоинства.
Олимпийское движение представляет собой согласованную, организованную, универсальную и постоянную деятельность всех лиц и организаций, вдохновляемых ценностями Олимпизма, осуществляемую под руководством МОК. Эта деятельность охватывает пять континентов. Вершиной её является объединение спортсменов всего мира на великом спортивном празднике — Олимпийских играх. Символом олимпийского движения являются пять переплетенных колец.
Занятия спортом — одно из прав человека. Каждый должен иметь возможность заниматься спортом, не подвергаясь дискриминации, в духе Олимпизма, что подразумевает взаимопонимание в духе дружбы, солидарности и честной игры.
Понимая, что спорт функционирует в рамках общества, спортивные организации внутри Олимпийского движения должны иметь права и обязательства, свойственные автономным организациям, что включает в себя независимое создание спортивных правил и контроль над ними, определение структуры и руководство своими организациями, соблюдение права на проведение выборов, свободных от любого внешнего воздействия, а также ответственность за обеспечение применения принципов добросовестного управления.
Осуществление прав и свобод, предусматриваемых настоящей Олимпийской хартией, должно быть обеспечено в отсутствие какой-либо формы дискриминации — расового, языкового, религиозного, политического характера, по признаку цвета кожи, пола, сексуальной ориентации, наличия иного мнения, национального или социального происхождения, обладания собственностью, рождения или иного статуса.
Принадлежность к олимпийскому движению требует соблюдения положений Олимпийской хартии и признания Международным олимпийским комитетом.
Кохання, здатне пережити смерть. Саме так можна охарактеризувати лейтмотив драми Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Почуття, що спалахнуло зненацька, здавалось би, не має права на життя. Дві сім’ї ведуть запеклу ворожнечу, просякнуту лютою ненавистю і кривавими розправами. Ромео впевнений, що кохає Розаліну, а до Джульєтти сватається Парис.
Кохання не знає кордонів. Оселившись у серцях Ромео і Джульєтти воно творить справжні дива: змушує забути про протистояння родин, міняє їхні характери. Читач бачить, як Джульєтта із романтичної вразливої
дівчини перетворюється на сильну жінку, яка здатна боротися за право кохати і бути коханою.
Зміни торкаються і Ромео. Він розуміє, що кохання до Розаліни було надуманим, не справжнім. Романтична сцена під балконом, що так хвилює силою і красою почуттів, веде героїв до цілком логічного рішення – шлюбу. Як не дивно, більш практичною і вдумливою автор змальовує саме Джульєтту. Ромео, потрапивши у полон почуттів, не відразу зміг зрозуміти, наскільки ілюзорне і крихке їхнє щастя, право на яке ще належить відвоювати.
У юних закоханих є союзники. Перш за все, стара нянька Джульєтти. Жінка звикла жити серед багатих
і знатних, любить гроші. Співчуваючи своїй вихованці, вона все ж радить вийти заміж за Париса. Враховуючи деспотизм батька, легковажність матері і обмеженість поглядів годувальниці, дівчина залишається абсолютно самотньою у власному домі.
Залишається ще монах Лоренцо – людина освічена і прогресивна. Він розуміє, що країна втягнута у чвари між знатними вельможами. Наївно думаючи, що кохання між членами родин Монтеккі і Капулетті здатне побороти вікову ворожнечу, монах погоджується допомагати закоханим. Низка випадковостей, як це і буває у житті, призводить до сумної кінцівки – герої гинуть, ще раз освідчуючись один одному у коханні.
Трагізм фіналу просто приголомшуючий. На перший погляд смерть закоханих видається безглуздою. Проте трагедія мала свої позитивні наслідки: ворогуючі сторони, нарешті, помирилися. Кохання Ромео і Джульєтти стало всесвітньовідомим прикладом краси і сили почуття. Змінювалися епохи, з’являлися все нові покоління юних мрійників, але історія шекспірівських закоханих і сьогодні продовжує жити і хвилювати серця
Объяснение:
Олимпизм представляет собой философию жизни, возвышающую и объединяющую в сбалансированное целое достоинства тела, воли и разума. Олимпизм, соединяющий спорт с культурой и образованием, стремится к созданию образа жизни, основывающегося на радости от усилия, воспитательной ценности хорошего примера, социальной ответственности и на уважении к всеобщим основным этическим принципам.
Цель Олимпизма заключается в том, чтобы поставить спорт на службу гармоничного развития человечества созданию мирного общества, заботящегося о сохранении человеческого достоинства.
Олимпийское движение представляет собой согласованную, организованную, универсальную и постоянную деятельность всех лиц и организаций, вдохновляемых ценностями Олимпизма, осуществляемую под руководством МОК. Эта деятельность охватывает пять континентов. Вершиной её является объединение спортсменов всего мира на великом спортивном празднике — Олимпийских играх. Символом олимпийского движения являются пять переплетенных колец.
Занятия спортом — одно из прав человека. Каждый должен иметь возможность заниматься спортом, не подвергаясь дискриминации, в духе Олимпизма, что подразумевает взаимопонимание в духе дружбы, солидарности и честной игры.
Понимая, что спорт функционирует в рамках общества, спортивные организации внутри Олимпийского движения должны иметь права и обязательства, свойственные автономным организациям, что включает в себя независимое создание спортивных правил и контроль над ними, определение структуры и руководство своими организациями, соблюдение права на проведение выборов, свободных от любого внешнего воздействия, а также ответственность за обеспечение применения принципов добросовестного управления.
Осуществление прав и свобод, предусматриваемых настоящей Олимпийской хартией, должно быть обеспечено в отсутствие какой-либо формы дискриминации — расового, языкового, религиозного, политического характера, по признаку цвета кожи, пола, сексуальной ориентации, наличия иного мнения, национального или социального происхождения, обладания собственностью, рождения или иного статуса.
Принадлежность к олимпийскому движению требует соблюдения положений Олимпийской хартии и признания Международным олимпийским комитетом.
Объяснение: