Джим Хокінс – юнак, головний герой роману “Острів скарбів”, від імені якого (за винятком декількох глав від імені доктора Лівсі) і ведеться розповідь. Саме його вчинки розкручують сюжет роману Стівенсона. Джим Хокінс активно бере участь у всіх подіях: це він подружився з піратом Біллі Бонсом, це він викрав карту Острова Скарбів зі скрині цього пірата, яку передав доктору Лівсі і сквайр; він виявив на кораблі змову, знайшов Бена Ганна, убив Ізраеля Хендса, відвів корабель піратів на Північну стоянку і став яблуком розбрату в протистоянні між Джоном Сільвером і залишками його зграї.
Джон Сільвер, він же Довгий Джон, він же Окорок – кок на «Еспаньйолі», потім предводитель збунтованих піратів. Вік – 50 років (за словами самого Сільвера). Говорили, що «в молодості він був школярем і, якщо захоче, може розмовляти, як по книзі». На «Моржі» у Флінта виконував обов’язки квартирмейстера. Ліва нога його була віднята по саме стегно, тому Сільвер ходив на дерев’яному протезі і з милицею. На відміну від жалюгідної долі більшості піратів на березі (яка не оминула навіть самого П’ю), особливо інвалідів, накопичив гроші і відкрив власний трактир «Підзорна труба» в порту Брістоля. Одружений на “кольоровій” жінці. На плечі носить папугу по імені Капітан Флінт. По закінченні роману не тільки залишився живий, вчасно переметнувшись на сторону переможців, але і сховався від них в одному з портів не без до Бена Ганна, прихопивши з собою гроші, скільки зміг понести.
У діалозі культур ХХ ст. значущості міжнародної мови набули джаз, рок- і поп-музика, що передають пульс бурхливої епохи. За своєю природою ці явища інтернаціональні. Своєрідним маніфестом музичної самостійності Америки у світовій культурі став джаз, що сформувався на зламі ХІХ—ХХ ст. на основі таких американських жанрів: спіричуел, блюз, регтайм та ін.
Спіричуел — архаїчні релігійні пісні афроамериканців. За тематикою і настроєм вони відображали трагедію цього народу, його глибоку тугу. Жанр своєрідно синтезує традиції християнського хорового багатоголосся, балад англійських переселенців та імпровізаційну африканську манеру співу. Спочатку спіричуел виконували колективно, згодом — соло із супроводом. Багато зразків жанру записав співак Поль Робсон (1898—1976).
Джим Хокінс – юнак, головний герой роману “Острів скарбів”, від імені якого (за винятком декількох глав від імені доктора Лівсі) і ведеться розповідь. Саме його вчинки розкручують сюжет роману Стівенсона. Джим Хокінс активно бере участь у всіх подіях: це він подружився з піратом Біллі Бонсом, це він викрав карту Острова Скарбів зі скрині цього пірата, яку передав доктору Лівсі і сквайр; він виявив на кораблі змову, знайшов Бена Ганна, убив Ізраеля Хендса, відвів корабель піратів на Північну стоянку і став яблуком розбрату в протистоянні між Джоном Сільвером і залишками його зграї.
Джон Сільвер, він же Довгий Джон, він же Окорок – кок на «Еспаньйолі», потім предводитель збунтованих піратів. Вік – 50 років (за словами самого Сільвера). Говорили, що «в молодості він був школярем і, якщо захоче, може розмовляти, як по книзі». На «Моржі» у Флінта виконував обов’язки квартирмейстера. Ліва нога його була віднята по саме стегно, тому Сільвер ходив на дерев’яному протезі і з милицею. На відміну від жалюгідної долі більшості піратів на березі (яка не оминула навіть самого П’ю), особливо інвалідів, накопичив гроші і відкрив власний трактир «Підзорна труба» в порту Брістоля. Одружений на “кольоровій” жінці. На плечі носить папугу по імені Капітан Флінт. По закінченні роману не тільки залишився живий, вчасно переметнувшись на сторону переможців, але і сховався від них в одному з портів не без до Бена Ганна, прихопивши з собою гроші, скільки зміг понести.
У діалозі культур ХХ ст. значущості міжнародної мови набули джаз, рок- і поп-музика, що передають пульс бурхливої епохи. За своєю природою ці явища інтернаціональні. Своєрідним маніфестом музичної самостійності Америки у світовій культурі став джаз, що сформувався на зламі ХІХ—ХХ ст. на основі таких американських жанрів: спіричуел, блюз, регтайм та ін.
Спіричуел — архаїчні релігійні пісні афроамериканців. За тематикою і настроєм вони відображали трагедію цього народу, його глибоку тугу. Жанр своєрідно синтезує традиції християнського хорового багатоголосся, балад англійських переселенців та імпровізаційну африканську манеру співу. Спочатку спіричуел виконували колективно, згодом — соло із супроводом. Багато зразків жанру записав співак Поль Робсон (1898—1976).
Объяснение:
мне з української мови