Щоб довести твердження» Прислів'я – мудрість народу", треба перш за все зрозуміти, що таке мудрість. У казках, оповіданнях, легендах мудреці завжди зображуються літніми людьми. Вони прожили довге життя. У ньому було все: радість і горе, щастя і невдачі. Кожна нова подія на життєвому шляху, навіть нещасна, збагачувала людину досвідом, знаннями, почуттями, тобто робила її мудрішою. Отже, мудрість-це знання і життєвий досвід, які приходять з роками.Народ, так само як і людина, народжується, розвивається, набуває досвіду. На жаль, він може навіть померти, якщо нові покоління не враховуватимуть досвід своїх предків. Народна мудрість-це досвід багатьох поколінь. Він накопичувався сотні, а може, і тисячі років. Кожне нове покоління вдосконалювало знання, отримані від дідів-прадідів.Прислів'я та приказки – це настанови батьків своїм дітям. Вони вчать, як треба жити в суспільстві, ставитися до людей, які риси характеру в собі потрібно виховувати, а які, навпаки, викорінювати, як бур'ян. Тобто в кожному прислів'ї і кожній приказці відображаються моральні слова.Народи відрізняють один від одного за кольором шкіри, звичками, мовою, смаками, але всіх їх об'єднують загальнолюдські цінності: патріотизм, честь, розум, дружба, повагу до людей. Всі вони засуджують неробство, жадібність, марнославство, брехня. Ось тому прислів'я різних народів дуже схожі. Італієць скаже:»Не знаючи курсу, не піднімай вітрила". Український його підтримує:»не знаючи броду, не суйся у воду". Мудрі китайці кажуть:»сказане слово, як пущена стріла". З ними погодяться всі народи, а українці скажуть: «Слово не стріла, а глибше ранить».Отже, прислів'я та приказки – мудрий учитель, який завжди дасть добру пораду, до в біді, втішить в печалі. Варто тільки слухати їх, тому що це голос народу, який мчить крізь століття.схожі статті.
Напевне,кожному б хотілося зазирнути в майбутнє … Якби була машина часу вдалося б дізнатися, як житимуть моï однолiтки рокiв через п'ятдесят. Але, на жаль, машину часу ще не винайшли, та i навряд чи винайдуть.Проте кожен з нас сподiвається, що у майбутньому нас чекає багато хорошого i не вiдбудеться нiчого з того, про що розповiв Рей Бредберi. Рiк 2061-й. Мiста руïни, дороги вiд бомбардувань немов пилка, поля вночi вiдсвiчують, радiоактивнi. I черга. Черга людей, якi терпляче чекають хвилину,щоб плюнути. Плюнути в картину! Вона є символом.який знищив все i залишив ïм тiльки розруху, бруд,холод, голод. У черзi хлопчисько, який з ранку зайняв мiсце, щоб помститися картинi. Для нього, як i для багатьох, це свято, а ïх так мало в цьому життi. Том згадує, як на одному такому святi рвали i палили книги на площi, i всi смiялися, наче п'янi, на iншому щасливчики, кинувши жереб, могли по одному разу шибонути машину кувалдою. Дехто в черзi ще сподiвається, що колишнi часи можна повернути: з'явиться людина, у якоï душа тягнеться до прекрасного, людина з душею.Але бiльшiсть у це вже не вiрить. Ось i головна площа. По кутках обгородженого майданчика четверо полiцейських. Вони мають стежити, щоб в картину не кидали камiння. Це для того, пояснили тому, щоб кожному дiсталося плюнути по разу. А ось i сама картина. Хлопчик завмер! Жiнка на картинi усмiхалася таємно-сумно, i Том, вiдповiдаючи на ïï погляд, вiдчував, як б'ється його серце, а у вухах нiби звучить музика .А натовп, дiставши дозвiл на знищення картини, кинувся до неï. Хлопчик, захоплений потоком, пiдбiг до розбитоï рами, простиг руку, схопив клаптик лиснючого полотна, смикнув i впав. Розлюченi люди шалiли: старi жували шматки полотна, чоловiки рвали ïх на дрiбнi клаптi. А в цей час Том, судорожно притиснувши до грудей шматок полотна, бiг додому. Увечерi, коли всi лягли спати, хлопчик розгладив клаптик замальованого полотна.Свiт спав, освiтлений мiсяцем. А на його долонi лежала Усмiшка. Вiн дивився на неï в бiлому свiтлi, яке падало з пiвнiчного неба, i тихо повторював про себе, знову i знову: Усмiшка, чудова усмiшка…Вiн заплющив очi, i знову в мороцi перед ним Усмiшка. Ласкава,добра… В оповiданнi Р. Бредберi Усмiшка йдеться про знамениту картину Леонардо да Вiнчi - Мона Лiза, про ïï загадкову усмiшку, яка хвилює вже не одне поколiння людей. Невже те, про що розповiв письменник, може статися в майбутньому? Нi! Я в це не вiрю! А оповiдання Бредберi це попередження нам, якi живуть сьогоднi: Краса порятує свiт! Зробiть так, щоб вона не пiшла з ваших душ! Хай усмiхається вам Джоконда i через тисячу рокiв!
Щоб довести твердження» Прислів'я – мудрість народу", треба перш за все зрозуміти, що таке мудрість. У казках, оповіданнях, легендах мудреці завжди зображуються літніми людьми. Вони прожили довге життя. У ньому було все: радість і горе, щастя і невдачі. Кожна нова подія на життєвому шляху, навіть нещасна, збагачувала людину досвідом, знаннями, почуттями, тобто робила її мудрішою. Отже, мудрість-це знання і життєвий досвід, які приходять з роками.Народ, так само як і людина, народжується, розвивається, набуває досвіду. На жаль, він може навіть померти, якщо нові покоління не враховуватимуть досвід своїх предків. Народна мудрість-це досвід багатьох поколінь. Він накопичувався сотні, а може, і тисячі років. Кожне нове покоління вдосконалювало знання, отримані від дідів-прадідів.Прислів'я та приказки – це настанови батьків своїм дітям. Вони вчать, як треба жити в суспільстві, ставитися до людей, які риси характеру в собі потрібно виховувати, а які, навпаки, викорінювати, як бур'ян. Тобто в кожному прислів'ї і кожній приказці відображаються моральні слова.Народи відрізняють один від одного за кольором шкіри, звичками, мовою, смаками, але всіх їх об'єднують загальнолюдські цінності: патріотизм, честь, розум, дружба, повагу до людей. Всі вони засуджують неробство, жадібність, марнославство, брехня. Ось тому прислів'я різних народів дуже схожі. Італієць скаже:»Не знаючи курсу, не піднімай вітрила". Український його підтримує:»не знаючи броду, не суйся у воду". Мудрі китайці кажуть:»сказане слово, як пущена стріла". З ними погодяться всі народи, а українці скажуть: «Слово не стріла, а глибше ранить».Отже, прислів'я та приказки – мудрий учитель, який завжди дасть добру пораду, до в біді, втішить в печалі. Варто тільки слухати їх, тому що це голос народу, який мчить крізь століття.схожі статті.
Відповідь:
Напевне,кожному б хотілося зазирнути в майбутнє … Якби була машина часу вдалося б дізнатися, як житимуть моï однолiтки рокiв через п'ятдесят. Але, на жаль, машину часу ще не винайшли, та i навряд чи винайдуть.Проте кожен з нас сподiвається, що у майбутньому нас чекає багато хорошого i не вiдбудеться нiчого з того, про що розповiв Рей Бредберi. Рiк 2061-й. Мiста руïни, дороги вiд бомбардувань немов пилка, поля вночi вiдсвiчують, радiоактивнi. I черга. Черга людей, якi терпляче чекають хвилину,щоб плюнути. Плюнути в картину! Вона є символом.який знищив все i залишив ïм тiльки розруху, бруд,холод, голод. У черзi хлопчисько, який з ранку зайняв мiсце, щоб помститися картинi. Для нього, як i для багатьох, це свято, а ïх так мало в цьому життi. Том згадує, як на одному такому святi рвали i палили книги на площi, i всi смiялися, наче п'янi, на iншому щасливчики, кинувши жереб, могли по одному разу шибонути машину кувалдою. Дехто в черзi ще сподiвається, що колишнi часи можна повернути: з'явиться людина, у якоï душа тягнеться до прекрасного, людина з душею.Але бiльшiсть у це вже не вiрить. Ось i головна площа. По кутках обгородженого майданчика четверо полiцейських. Вони мають стежити, щоб в картину не кидали камiння. Це для того, пояснили тому, щоб кожному дiсталося плюнути по разу. А ось i сама картина. Хлопчик завмер! Жiнка на картинi усмiхалася таємно-сумно, i Том, вiдповiдаючи на ïï погляд, вiдчував, як б'ється його серце, а у вухах нiби звучить музика .А натовп, дiставши дозвiл на знищення картини, кинувся до неï. Хлопчик, захоплений потоком, пiдбiг до розбитоï рами, простиг руку, схопив клаптик лиснючого полотна, смикнув i впав. Розлюченi люди шалiли: старi жували шматки полотна, чоловiки рвали ïх на дрiбнi клаптi. А в цей час Том, судорожно притиснувши до грудей шматок полотна, бiг додому. Увечерi, коли всi лягли спати, хлопчик розгладив клаптик замальованого полотна.Свiт спав, освiтлений мiсяцем. А на його долонi лежала Усмiшка. Вiн дивився на неï в бiлому свiтлi, яке падало з пiвнiчного неба, i тихо повторював про себе, знову i знову: Усмiшка, чудова усмiшка…Вiн заплющив очi, i знову в мороцi перед ним Усмiшка. Ласкава,добра… В оповiданнi Р. Бредберi Усмiшка йдеться про знамениту картину Леонардо да Вiнчi - Мона Лiза, про ïï загадкову усмiшку, яка хвилює вже не одне поколiння людей. Невже те, про що розповiв письменник, може статися в майбутньому? Нi! Я в це не вiрю! А оповiдання Бредберi це попередження нам, якi живуть сьогоднi: Краса порятує свiт! Зробiть так, щоб вона не пiшла з ваших душ! Хай усмiхається вам Джоконда i через тисячу рокiв!
Пояснення: