Рік народження Володимира невідомий. Його батько Святослав народився 942-го, старший син Володимира Вишеслав — приблизно 977-го, звідки історики виводять рік появи на світ Володимира як 960-й, з деякою похибкою. Виховував його дядько по матері Добриня, оскільки в звичаях Русі було довіряти виховання спадкоємців старшим дружинникам. Невдовзі після загибелі в 972 році князя Святослава спалахнула міжусобна війна між його трьома синами. Хронологія давньоруських літописів до хрещення умовна, але відомо, що 977-го питомий древлянський князь Олег загинув у бою з київським князем Ярополком, а Володимир при цій звістці втік до короля Норвегії Хакона Могутнього. Всією Руссю почав правити Ярополк Святославич. Володимир у Скандинавії набрав варязьке військо і 980-го повернувся до Новгорода, вигнавши Ярополкового посадника.
Захопив Полоцьк, котрий перейшов на бік Києва, перебивши сім’ю варязького правителя Рогволода. Його дочку Рогніду, просватану вже за Ярополка, насильно взяв за дружину. Потім з великим військом обступив Київ, де закрився Ярополк. Володимир закріпився на київському престолі в 980 році.
Літописна оповідь про вибір віри має легендарний характер. Буцімто до князівського двору покликали проповідників ісламу, іудаїзму, західного “латинського” християнства, але Володимир після розмови з “грецьким філософом” зупинився на православ’ї.
За літописом, 987 року Володимир на раді бояр прийняв рішення про хрещення “за законом грецьким”. Наступного, 988-го, року він захопив Корсунь (Херсонес) і зажадав у дружини сестру візантійських імператорів Василя II і Костянтина VIII Анну, загрожуючи інакше піти на Константинополь. Імператори згодилися за умови, що князь прийме хрещення, бо сестра має вийти заміж тільки за одновірця. Діставши згоду Володимира, візантійці прислали в Корсунь Анну в супроводі священиків. Там же, в Корсуні, Володимира з багатьма дружинниками охрестив єпископ корсунський. У хрещенні Володимир прийняв ім’я Василь, на честь правлячого візантійського імператора Василя II, згідно з практикою політичних хрещень тих часів.
Прийняття віри Христової супроводжувалося встановленням церковної ієрархії. Русь стала однією з митрополій (Київською) Константинопольського патріархату.
Князювання Володимира ознаменоване початком розповсюдження грамотності на Русі — чим завдячуємо хрещенню. Як і багато прогресивних реформ на землі Руській, відбувалося це силоміць. Учителями були не стільки візантійці, скільки болгари, зокрема ті, що побували на Афоні. Киян Володимир щедро пригощав на бенкетах щонеділі. За переказами, наказав навіть розвозити їжу й напої немічним та хворим. Особливої уваги надавав дружинникам, з якими радився про державні й військові справи, ні в чому їм не відмовляв. Казав: “Сріблом і золотом не знайду собі дружини, а з дружиною добуду срібло і золото”.
Хрещення великого князя Карамзін описує як перетворення і відродження його і Русі до нового життя: “Цей князь, названий церквою рівноапостольним, заслужив і в історії ім’я Великого. Справжнє запевнення в святості християнства чи тільки честолюбство й бажання бути в родинному союзі з можновладцями візантійськими змусило його хреститися, відомо Богові, а не людям. Досить і того, що Володимир, прийнявши віру освятився нею в серці своєму і став іншою людиною. Будучи в язичництві месником лютим, ганебним перелюбцем, воїном кровожерним і, що найжахливіше — братовбивцею, Володимир, наставлений у людинолюбних правилах християнства, боявся вже проливати кров навіть лиходіїв і ворогів вітчизни. Головне право його на вічну славу і подяку потомства полягає, звичайно, в тому, що він вивів Русь на шлях справжньої віри; але ім’я Великого належить йому і за справи державні. Цей князь, викравши єдиновладність, розсудливим і щасливим для народу правлінням спокутував провину свою; виславши бунтівних варягів із Русі, використав найкращих із них на її користь; упокорив бунти, відбив набіги хижих сусідів, переміг сильного Мечислава і славний хоробрістю народ ятвязький; розширив кордони держави на заході; мужністю дружини своєї укріпив вінець на слабкій голові східних імператорів; прагнув просвітити Русь: заселив пустелі, заснував нові міста; любив радитися з мудрими боярами про корисні статути земські; заснував училища і закликав з Греції не тільки ієреїв, а й художників; нарешті, був ніжним батьком для народу бідного”.
1. Существует множество версий, вот основные: от обезьяны (согласно теории Дарвина); от гоминидов (австралопитеки) эта версия, кстати, наиболее распространена; из космаса; Бог сотворил людей и другие. 2. Научились добывать огонь. изготовление орудий труда, появлении одежды и жилища, возникновение искусства и религии обработки металлов, возникновение земледелия и скотоводства, изобретение средств передвижения по воде, изобретение охотничьего лука и стрел. появление ремёсел. 3. Шумер – один из средне-древних очагов цивилизации, располагавшийся в 5-м – 3-м тыс. в междуречье Тигра и Евфрата. Обычно в научно-популярной литературе говорят, что генетические связи шумерской цивилизации не выяснены.
Древний Египет обычно преподносится как «цивилизация древних египтян, существовавшая в долине Нила в 4-ом тыс. до н.э. – 4 в. до н.э.
Название этого государства – араб.
Однако арабы – это семитское племя, первые, скудные данные о существовании которого относятся ко 2-му тыс. до н.э. В 1-ом тыс. до н.э. на Аравийском полуострове появились первые арабские «государственные образования»: Пальмира, Набатея и Лихьян, к 5 – 6 вв. н.э. – Гассан, Лахм, Кинда. И к 5 – 6 вв. арабские племена всё еще составляли большую часть населения Аравийского полуострова
4. Языческие 12. «Махабхарата» в Индии, «Одиссея» в Греции, Библия в Иудеи, Веды в Индии, «Энеида» в Италии 13. Библия 14. IV–V века н.э. в истории Античности характеризуются глубоким кризисом культуры и общества античного типа, охватывающим все сферы жизни — от религиозной до политической. Попытки выйти из него предпринимаются многими императорами Римской империи, которые трансформируют систему управления, делают христианство государственной религией, но всё это лишь на некоторое время отдаляет падение античного мира. На границы империи с каждым десятилетием усиливается натиск варварских племён, пока в V веке н.э. не начинается «Великое переселение народов», уничтожившее Западную Римскую империю. Восточная империя, всё чаще называемая Византией, устояла. На территории бывшей Западной Римской империи образовалось несколько варварских королевств, в которых зарождается новый общественно-экономический уклад — феодальный. Господствующей религией в этих королевствах становится христианство, духовным центром которого на Западе считается Рим. В целом можно считать, что в этот период закладываются основы современной западноевропейской цивилизации. 15. Мавзолей в Галикарнасе, Колосс Родосский, Храм Артемиды в Эфесе, Пирамиды в Гизе, Колосс Родосский, Александрийский маяк, Мавзолей в Галикарнасе
Невдовзі після загибелі в 972 році князя Святослава спалахнула міжусобна війна між його трьома синами. Хронологія давньоруських літописів до хрещення умовна, але відомо, що 977-го питомий древлянський князь Олег загинув у бою з київським князем Ярополком, а Володимир при цій звістці втік до короля Норвегії Хакона Могутнього. Всією Руссю почав правити Ярополк Святославич. Володимир у Скандинавії набрав варязьке військо і 980-го повернувся до Новгорода, вигнавши Ярополкового посадника.
Захопив Полоцьк, котрий перейшов на бік Києва, перебивши сім’ю варязького правителя Рогволода. Його дочку Рогніду, просватану вже за Ярополка, насильно взяв за дружину. Потім з великим військом обступив Київ, де закрився Ярополк. Володимир закріпився на київському престолі в 980 році.
Літописна оповідь про вибір віри має легендарний характер. Буцімто до князівського двору покликали проповідників ісламу, іудаїзму, західного “латинського” християнства, але Володимир після розмови з “грецьким філософом” зупинився на православ’ї.
За літописом, 987 року Володимир на раді бояр прийняв рішення про хрещення “за законом грецьким”. Наступного, 988-го, року він захопив Корсунь (Херсонес) і зажадав у дружини сестру візантійських імператорів Василя II і Костянтина VIII Анну, загрожуючи інакше піти на Константинополь. Імператори згодилися за умови, що князь прийме хрещення, бо сестра має вийти заміж тільки за одновірця. Діставши згоду Володимира, візантійці прислали в Корсунь Анну в супроводі священиків. Там же, в Корсуні, Володимира з багатьма дружинниками охрестив єпископ корсунський.
У хрещенні Володимир прийняв ім’я Василь, на честь правлячого візантійського імператора Василя II, згідно з практикою політичних хрещень тих часів.
Прийняття віри Христової супроводжувалося встановленням церковної ієрархії. Русь стала однією з митрополій (Київською) Константинопольського патріархату.
Князювання Володимира ознаменоване початком розповсюдження грамотності на Русі — чим завдячуємо хрещенню. Як і багато прогресивних реформ на землі Руській, відбувалося це силоміць. Учителями були не стільки візантійці, скільки болгари, зокрема ті, що побували на Афоні. Киян Володимир щедро пригощав на бенкетах щонеділі. За переказами, наказав навіть розвозити їжу й напої немічним та хворим. Особливої уваги надавав дружинникам, з якими радився про державні й військові справи, ні в чому їм не відмовляв. Казав: “Сріблом і золотом не знайду собі дружини, а з дружиною добуду срібло і золото”.
Хрещення великого князя Карамзін описує як перетворення і відродження його і Русі до нового життя: “Цей князь, названий церквою рівноапостольним, заслужив і в історії ім’я Великого. Справжнє запевнення в святості християнства чи тільки честолюбство й бажання бути в родинному союзі з можновладцями візантійськими змусило його хреститися, відомо Богові, а не людям. Досить і того, що Володимир, прийнявши віру освятився нею в серці своєму і став іншою людиною. Будучи в язичництві месником лютим, ганебним перелюбцем, воїном кровожерним і, що найжахливіше — братовбивцею, Володимир, наставлений у людинолюбних правилах християнства, боявся вже проливати кров навіть лиходіїв і ворогів вітчизни. Головне право його на вічну славу і подяку потомства полягає, звичайно, в тому, що він вивів Русь на шлях справжньої віри; але ім’я Великого належить йому і за справи державні. Цей князь, викравши єдиновладність, розсудливим і щасливим для народу правлінням спокутував провину свою; виславши бунтівних варягів із Русі, використав найкращих із них на її користь; упокорив бунти, відбив набіги хижих сусідів, переміг сильного Мечислава і славний хоробрістю народ ятвязький; розширив кордони держави на заході; мужністю дружини своєї укріпив вінець на слабкій голові східних імператорів; прагнув просвітити Русь: заселив пустелі, заснував нові міста; любив радитися з мудрими боярами про корисні статути земські; заснував училища і закликав з Греції не тільки ієреїв, а й художників; нарешті, був ніжним батьком для народу бідного”.
1. Существует множество версий, вот основные: от обезьяны (согласно теории Дарвина); от гоминидов (австралопитеки) эта версия, кстати, наиболее распространена; из космаса; Бог сотворил людей и другие.
2. Научились добывать огонь. изготовление орудий труда, появлении одежды и жилища, возникновение искусства и религии обработки металлов, возникновение земледелия и скотоводства, изобретение средств передвижения по воде, изобретение охотничьего лука и стрел. появление ремёсел.
3. Шумер – один из средне-древних очагов цивилизации, располагавшийся в 5-м – 3-м тыс. в междуречье Тигра и Евфрата. Обычно в научно-популярной литературе говорят, что генетические связи шумерской цивилизации не выяснены.
Древний Египет обычно преподносится как «цивилизация древних египтян, существовавшая в долине Нила в 4-ом тыс. до н.э. – 4 в. до н.э.
Название этого государства – араб.
Однако арабы – это семитское племя, первые, скудные данные о существовании которого относятся ко 2-му тыс. до н.э. В 1-ом тыс. до н.э. на Аравийском полуострове появились первые арабские «государственные образования»: Пальмира, Набатея и Лихьян, к 5 – 6 вв. н.э. – Гассан, Лахм, Кинда. И к 5 – 6 вв. арабские племена всё еще составляли большую часть населения Аравийского полуострова
4. Языческие
12. «Махабхарата» в Индии, «Одиссея» в Греции, Библия в Иудеи, Веды в Индии, «Энеида» в Италии
13. Библия
14. IV–V века н.э. в истории Античности характеризуются глубоким кризисом культуры и общества античного типа, охватывающим все сферы жизни — от религиозной до политической. Попытки выйти из него предпринимаются многими императорами Римской империи, которые трансформируют систему управления, делают христианство государственной религией, но всё это лишь на некоторое время отдаляет падение античного мира. На границы империи с каждым десятилетием усиливается натиск варварских племён, пока в V веке н.э. не начинается «Великое переселение народов», уничтожившее Западную Римскую империю. Восточная империя, всё чаще называемая Византией, устояла. На территории бывшей Западной Римской империи образовалось несколько варварских королевств, в которых зарождается новый общественно-экономический уклад — феодальный. Господствующей религией в этих королевствах становится христианство, духовным центром которого на Западе считается Рим. В целом можно считать, что в этот период закладываются основы современной западноевропейской цивилизации.
15. Мавзолей в Галикарнасе, Колосс Родосский, Храм Артемиды в Эфесе, Пирамиды в Гизе, Колосс Родосский, Александрийский маяк, Мавзолей в Галикарнасе