новітню епоху великих соціально-економічних перетворень український народ вступив без власної держави. Він був об'єктом жорстокого колоніального гноблення. Іноземні поневолювачі безсоромно грабували багаті землі, природні ресурси України. Тяжке становище трудового народу, особливо селянства, посилювалось його соціальною та політичною незахищеністю
Після скасування кріпосного права в Україні виникають різні форми економічної самооборони громадянства, які ґрунтувалися на багатовікових народних традиціях.
Найважливішою з них стає кооперація, як рух самооборони економічно слабких і соціальне принижених верств населення. Важливу роль не лише в національно-культурному, а й в економічному піднесенні українського народу відігравали українські суспільні організації 60-70-х років XIX ст.
Ініціатором організації першого споживчого кооперативу в Україні виступила харківська громада. Статут харківського споживчого товариства було затверджено 6 жовтня 1866 p. З самого початку товариство налічувало 64 члени з повним (50 крб.) та 292 члени з неповним паєм. Крім торгівлі предметами широкого вжитку, товариство мало свою їдальню, пекарню, фабрику овочевих напоїв, забезпечувало своїх членів паливом. Товариство ознайомлювалося з кооперативним рухом на Заході, його представники побували у Великобританії, Франції та Німеччині, підтримували зв'язки із зарубіжними кооперативними організаціями.
У 1870 p. з ініціативи харківського споживчого товариства було заплановано кооперативний з'їзд та утворення споживчого кооперативного союзу. Проте харківський губернатор заборонив проведення цих заходів на тій підставі, що діяльність таких товариств не повинна поширюватися поза межі одного міста.
Друге кооперативне споживче товариство засновано у Києві наприкінці 1868 p. Його раду очолювали тогочасні найвидатніші діячі українського національного руху, провідні науковці В. Антонович, О. Кістяківський, М. Яснопольський, М. Зібер, М. Драгоманов, В. Гец.
Активну участь у діяльності товариства брали інші члени київської громади, студенти університету. Його фундатором був відомий молодий економіст М. Зібер. Товариство налагодило торгові зв'язки з Харковом, Полтавою, Одесою, Борзною, Керчю. В той самий час виникли споживчі товариства в Єлізаветграді, Ізюмі, Балті, Севастополі, Сімферополі, Миколаєві, Херсоні, Катеринославі, Чернігові, Лебедині. Протягом 1866-1870 p. в Україні діяло 20 споживчих кооперативів. Їх загальна кількість в імперії Романових тоді становила 63.
Однак перші українські кооперативи проіснували лише кілька років, їх занепад був зумовлений рядом причин. Насамперед погано був підготовлений соціальний ґрунт для кооперативної діяльності. Переважна більшість громадян ще не розуміла суті та значення
Самое раннее упоминание о вооруженных формированиях древних иранцев сохранилось в «Авесте». Так, например, народное ополчение названо «*kāra-», которое сохранилось в современном персидском языке в таких словах как «kārzār» ‘битва’, «peykār» ‘сражение, противостояние’, «kārwān» ‘караван’ (в древности — ‘военная колонна, обоз’). От «*kāra-» произошли древнеиранские мужские имена собственные *Kāra-pāna- ‘хранитель, попечитель армии, войска’, *Kārana- ‘воин’ и *Kārapati- ‘глава войска’[1].
В древнеиранском войске особую роль играли колесничие, которые назывались «raθaē-štar-» (от «raθa-» ‘колесница’ + «štar-» ‘стоящий’). Именно от этого термина через пехл. artēštār произошло слово «arteš» в значении «армия» в современном персидском языке[2].
Первая профессиональная армия у древних иранцев появилась в Ахеменидской империи (550 – 330 до н.э.). Войско называлось *spāda-, было организовано по десятичной системе и делилось на десятки — др.-иран. *daθa-, сотни — др.-иран. *θata-, тысячи — др.-иран. *hazāra- и десятки тысяч — др.-иран. *baivara-, во главе которых стояли десятники — *daθapati-, сотники — *θatapati-, тысяцкие — *hazārapati- и темники — *baivarapati-. Главнокомандующий войсками назывался *spādapati- или *kārana-[3].
Современная реконструкция армии Ахеменидов (бессмертные) в церемониальной одежде в честь празднования 2500-летия Ирана
По подсчетам греческих историков, это войско достигало численности в 700 тыс. солдат и офицеров[4]. Самостоятельно могли проводить операции соединения персидской армии в 50—80 тыс. солдат. Современные историки полагают, что численность персидской армии была сильно завышена в античной исторической литературе. По-видимому, она была соизмерима с численностью армии Древней Македонии, а её костяк составляли т. н. бессмертные («амртака»[5], элитный корпус из 10 тыс. воинов) к которым присоединялось территориальное ополчение во главе с сатрапами. После царя самым высшим чином в войске в то время был хилиарх (hazahrapatish — тысяцкий), после которого обычно перечисляются лохаги и илархи (сотники). В битве при Гавгамелах со стороны персов упоминаются 15 командиров, равных по статусу сатрапам[6].
новітню епоху великих соціально-економічних перетворень український народ вступив без власної держави. Він був об'єктом жорстокого колоніального гноблення. Іноземні поневолювачі безсоромно грабували багаті землі, природні ресурси України. Тяжке становище трудового народу, особливо селянства, посилювалось його соціальною та політичною незахищеністю
Після скасування кріпосного права в Україні виникають різні форми економічної самооборони громадянства, які ґрунтувалися на багатовікових народних традиціях.
Найважливішою з них стає кооперація, як рух самооборони економічно слабких і соціальне принижених верств населення. Важливу роль не лише в національно-культурному, а й в економічному піднесенні українського народу відігравали українські суспільні організації 60-70-х років XIX ст.
Ініціатором організації першого споживчого кооперативу в Україні виступила харківська громада. Статут харківського споживчого товариства було затверджено 6 жовтня 1866 p. З самого початку товариство налічувало 64 члени з повним (50 крб.) та 292 члени з неповним паєм. Крім торгівлі предметами широкого вжитку, товариство мало свою їдальню, пекарню, фабрику овочевих напоїв, забезпечувало своїх членів паливом. Товариство ознайомлювалося з кооперативним рухом на Заході, його представники побували у Великобританії, Франції та Німеччині, підтримували зв'язки із зарубіжними кооперативними організаціями.
У 1870 p. з ініціативи харківського споживчого товариства було заплановано кооперативний з'їзд та утворення споживчого кооперативного союзу. Проте харківський губернатор заборонив проведення цих заходів на тій підставі, що діяльність таких товариств не повинна поширюватися поза межі одного міста.
Друге кооперативне споживче товариство засновано у Києві наприкінці 1868 p. Його раду очолювали тогочасні найвидатніші діячі українського національного руху, провідні науковці В. Антонович, О. Кістяківський, М. Яснопольський, М. Зібер, М. Драгоманов, В. Гец.
Активну участь у діяльності товариства брали інші члени київської громади, студенти університету. Його фундатором був відомий молодий економіст М. Зібер. Товариство налагодило торгові зв'язки з Харковом, Полтавою, Одесою, Борзною, Керчю. В той самий час виникли споживчі товариства в Єлізаветграді, Ізюмі, Балті, Севастополі, Сімферополі, Миколаєві, Херсоні, Катеринославі, Чернігові, Лебедині. Протягом 1866-1870 p. в Україні діяло 20 споживчих кооперативів. Їх загальна кількість в імперії Романових тоді становила 63.
Однак перші українські кооперативи проіснували лише кілька років, їх занепад був зумовлений рядом причин. Насамперед погано був підготовлений соціальний ґрунт для кооперативної діяльності. Переважна більшість громадян ще не розуміла суті та значення
Самое раннее упоминание о вооруженных формированиях древних иранцев сохранилось в «Авесте». Так, например, народное ополчение названо «*kāra-», которое сохранилось в современном персидском языке в таких словах как «kārzār» ‘битва’, «peykār» ‘сражение, противостояние’, «kārwān» ‘караван’ (в древности — ‘военная колонна, обоз’). От «*kāra-» произошли древнеиранские мужские имена собственные *Kāra-pāna- ‘хранитель, попечитель армии, войска’, *Kārana- ‘воин’ и *Kārapati- ‘глава войска’[1].
В древнеиранском войске особую роль играли колесничие, которые назывались «raθaē-štar-» (от «raθa-» ‘колесница’ + «štar-» ‘стоящий’). Именно от этого термина через пехл. artēštār произошло слово «arteš» в значении «армия» в современном персидском языке[2].
Первая профессиональная армия у древних иранцев появилась в Ахеменидской империи (550 – 330 до н.э.). Войско называлось *spāda-, было организовано по десятичной системе и делилось на десятки — др.-иран. *daθa-, сотни — др.-иран. *θata-, тысячи — др.-иран. *hazāra- и десятки тысяч — др.-иран. *baivara-, во главе которых стояли десятники — *daθapati-, сотники — *θatapati-, тысяцкие — *hazārapati- и темники — *baivarapati-. Главнокомандующий войсками назывался *spādapati- или *kārana-[3].
Современная реконструкция армии Ахеменидов (бессмертные) в церемониальной одежде в честь празднования 2500-летия Ирана
По подсчетам греческих историков, это войско достигало численности в 700 тыс. солдат и офицеров[4]. Самостоятельно могли проводить операции соединения персидской армии в 50—80 тыс. солдат. Современные историки полагают, что численность персидской армии была сильно завышена в античной исторической литературе. По-видимому, она была соизмерима с численностью армии Древней Македонии, а её костяк составляли т. н. бессмертные («амртака»[5], элитный корпус из 10 тыс. воинов) к которым присоединялось территориальное ополчение во главе с сатрапами. После царя самым высшим чином в войске в то время был хилиарх (hazahrapatish — тысяцкий), после которого обычно перечисляются лохаги и илархи (сотники). В битве при Гавгамелах со стороны персов упоминаются 15 командиров, равных по статусу сатрапам[6].
Объяснение: