когда свирепствует ветер ибэ, никакой обход границы невозможен – ветер валит с ног… на всём протяжении джунгарских ворот ни на китайской, ни на стороне нет населённых пунктов кроме пограничных пикетов, нет ни посевов, ни даже огородов, потому что ветер слишком силён
джунгарские ворота известны местному населению тем, что по ним в холодное время года дуют страшной силы ветры, называемые "ибэ"… "ибэ" дует периодически день-два, иногда неделю, а потом на некоторое время затихает. из-за этого ветра в джунгарских воротах нет ни одной зимовки кочевников, а пограничные посты вдоль -китайской границы, которая идёт вдоль ворот, прячутся от ветра в горных долинах той и другой сторон… сила ветра, по словам киргиз, действительно такова, что идти против него даже навьюченный, т.е. тяжёлый верблюд совершенно не может".
У оповіданні Рей Бредбері розповідає, як у майбутньому люди знищили картину
італійського художника доби Відродження
Леонардо да Вінчі «Джоконда» . Події відбуваються у зруйнованому місті, де радіоактивні поля і дороги, зіпсовані бомбами. Жителі великого міста, які вижили після атомних бомбувань, сповнені ненависті до минулого. Грігсбі, один із героїв твору, пояснює: «Людина ненавидить те, що її занапастило, що їх життя поламало. Вже так вона влаштована. Нерозумно, можливо, але така людська природа". Люди, що стоять у черзі, не можуть дозволити собі купити за один пенні напій з ягід. Для них святковими є події, коли знищують книги, коли розбили кувалдою останній автомобіль. Восени 2061 року вони влаштовують свято: ламають все, що збереглося після катастрофи. Свідком подій став хлопчик Том. Він стає у чергу – влада дозволяє кожному охочому плюнути на картину Леонардо да Вінчі . Люди плюють і рвуть картину на шматки, ламають раму. За дорослими хлопчик ухопив шматочок полотна і затиснув його у руці. Він бачив, як «баби жували шматки полотна; як чоловіки розламували раму, піддавали ногою тверді клапті, рвали їх на дрібні-дрібні шматочки». Том повертається додому, там розкриває долоню й при світлі місяця бачить, що йому дісталася усмішка Джоконди. У
фантастичному сюжеті автор привертає увагу до проблем майбутнього людства, занепаду цивілізації. Це твір-пересторога, попередження про катастрофу, до якої може призвести бездуховність технізованого суспільства. Письменник переконаний, що духовне відродження людства починається з духовного
объяснение:
когда свирепствует ветер ибэ, никакой обход границы невозможен – ветер валит с ног… на всём протяжении джунгарских ворот ни на китайской, ни на стороне нет населённых пунктов кроме пограничных пикетов, нет ни посевов, ни даже огородов, потому что ветер слишком силён
джунгарские ворота известны местному населению тем, что по ним в холодное время года дуют страшной силы ветры, называемые "ибэ"… "ибэ" дует периодически день-два, иногда неделю, а потом на некоторое время затихает. из-за этого ветра в джунгарских воротах нет ни одной зимовки кочевников, а пограничные посты вдоль -китайской границы, которая идёт вдоль ворот, прячутся от ветра в горных долинах той и другой сторон… сила ветра, по словам киргиз, действительно такова, что идти против него даже навьюченный, т.е. тяжёлый верблюд совершенно не может".
Объяснение:
У оповіданні Рей Бредбері розповідає, як у майбутньому люди знищили картину
італійського художника доби Відродження
Леонардо да Вінчі «Джоконда» . Події відбуваються у зруйнованому місті, де радіоактивні поля і дороги, зіпсовані бомбами. Жителі великого міста, які вижили після атомних бомбувань, сповнені ненависті до минулого. Грігсбі, один із героїв твору, пояснює: «Людина ненавидить те, що її занапастило, що їх життя поламало. Вже так вона влаштована. Нерозумно, можливо, але така людська природа". Люди, що стоять у черзі, не можуть дозволити собі купити за один пенні напій з ягід. Для них святковими є події, коли знищують книги, коли розбили кувалдою останній автомобіль. Восени 2061 року вони влаштовують свято: ламають все, що збереглося після катастрофи. Свідком подій став хлопчик Том. Він стає у чергу – влада дозволяє кожному охочому плюнути на картину Леонардо да Вінчі . Люди плюють і рвуть картину на шматки, ламають раму. За дорослими хлопчик ухопив шматочок полотна і затиснув його у руці. Він бачив, як «баби жували шматки полотна; як чоловіки розламували раму, піддавали ногою тверді клапті, рвали їх на дрібні-дрібні шматочки». Том повертається додому, там розкриває долоню й при світлі місяця бачить, що йому дісталася усмішка Джоконди. У
фантастичному сюжеті автор привертає увагу до проблем майбутнього людства, занепаду цивілізації. Це твір-пересторога, попередження про катастрофу, до якої може призвести бездуховність технізованого суспільства. Письменник переконаний, що духовне відродження людства починається з духовного
відродження кожної людини.