Екі бала, Қанат пен Жанат дүкенге тәтті тоқаш сатып алуға шықты. Олар жолда келе жатып, 20 теңге тауып алды. ... жалғыз өзі дүкенге барса, неше теңге тауып алар еді ?
Найбільшим митцем, скульптором і зодчим Афін був Дедал, нащадок Ерехтея. Про нього розповідали, що він вирізьблював з білосніжного мармуру такі дивні статуї, що вони здавалися живими; здавалось, що статуї Дедала дивляться і рухаються. Багато інструментів винайшов Дедал для своєї роботи; ним були винайдені сокира і свердел. Далеко йшла слава про Дедала.
У цього великого художника був племінник Тал, син його сестри Пердіки. Тал був учнем свого дядька. Вже в ранній юності вражав він усіх своїм талантом і винахідливістю. Можна було передбачити, що Тал далеко перевищить свого вчителя. Дедал заздрив племінникові і вирішив його вбити. Одного разу Дедал стояв з племінником на високому афінському Акрополі біля самого краю скелі. Нікого не було видно кругом. Побачивши, що вони самі, Дедал зіпхнув племінника із скелі. Певний був митець, що його злочин залишиться безкарним. Упавши із скелі, Тал розбився на смерть. Дедал поспішно зійшов з Акрополя, підняв тіло Тала і хотів уже таємно закопати його в землю, але застали Дедала афіняни, коли він копав яму. Злочин Дедала викрито. Ареопаг засудив його до страти.
Рятуючись від смерті, Дедал утік на Кріт до могутнього царя Міноса, сина Зевса і Європи. Мінос охоче прийняв під свій захист великого митця Греції. Багато чудових творів мистецтва виготував Дедал для царя Кріту. Він збудував для нього і знаменитий палац Лабіринт, з такими заплутаними ходами, що, раз увійшовши в нього, неможливо було знайти вихід. У цьому палаці Мінос замкнув сина дружини своєї Пасіфаї, жахливого Мінотавра, потвору з тілом людини і головою бика.
Багато років жив Дедал у Міноса. Не хотів відпускати його цар з Кріту; тільки сам він хотів користуватися мистецтвом великого художника. Немов полоненого, тримав Мінос Дедала на Кріті. Дедал довго думав, як утекти йому, і нарешті знайшов б визволитися з крітської неволі.
— Якщо я не можу, — вигукнув Дедал, — урятуватись від влади Міноса ні сухопуттю, ні морем, то відкрите ж для втечі небо! Ось мій шлях! Усім володіє Мінос, лише повітрям не володіє він!
Взявся до роботи Дедал. Він набрав пер, поскріплював їх лляними нитками й воском і почав виготовляти з них чотири великих крила. Поки Дедал працював, син його Ікар грався біля батька: то ловив він пух, що злітав від подуву вітерця, то м'яв у руках віск. Хлопчик безтурботно грався, його бавила робота батька. Нарешті, Дедал скінчив свою працю; готові були крила. Дедал прив'язав крила за спину, просунув руки в петлі, закріплені на крилах, змахнув ними і плавно піднісся в повітря. З подивом дивився Ікар на батька, який ширяв у повітрі, немов величезний птах. Дедал спустився на землю і сказав синові:
— Слухай, Ікаре, зараз ми полетимо з Кріту. Будь обережний під час льоту. Не спускайся дуже низько до моря, щоб солоні бризки хвиль не змочили твоїх крил. Не піднімайся й близько до сонця: спека може розтопити віск, і розлетяться пера. За мною лети, не відставай від мене.
Батько з сином одягнули крила на руки і легко полинули. Ті, хто бачив, як вони високо летіли над землею, думали, що це два боги несуться в небесній блакиті. Часто обертався Дедал, щоб подивитися, як летить його син. Вони минули вже острови Делос, Парос і летять усе далі й далі.
Швидкий політ бавить Ікара, все сміливіше помахує він крилами. Ікар забув поради батька: він не летить уже слідом за ним. Сильно махнувши крилами, він злетів високо під саме небо, ближче до променистого сонця. Палюче проміння розтопило віск, що скріплював пера крил, повипадали пера і розлетілись далеко в повітрі, гнані вітром. Махнув Ікар руками, але немає на них більше крил. Стрімголов упав він з страшної височини в море й загинув у його хвилях.
Дедал обернувся, дивиться навкруги. Немає Ікара. Голосно почав кликати він сина:
— Ікаре! Ікаре! Де ти? Озвися!
Нема відповіді. Побачив Дедал на морських хвилях пера з крил Ікара і зрозумів, що трапилось. Як зненавидів Дедал своє мистецтво, як зненавидів той день, коли задумав урятуватися з Кріту повітряним шляхом.
А тіло Ікара довго носилося по хвилях моря, яке стало називатися по імені загиблого Ікарійським1. Нарешті, прибили його хвилі до берега острова; там знайшов його Геракл і поховав.
Дедал же летів далі і прилетів, нарешті, в Сицилію. Там він оселився у царя Кокала. Мінос дізнався, де заховався митець, вирушив з великим військом у Сицилію і зажадав, щоб Кокал видав йому Дедала.
Дочки Кокала не хотіли позбутись такого митця, як Дедал. Вони вдалися до хитрощів. Умовили батька погодитись на вимоги Міноса і прийняли його як гостя в палаці. Коли Мінос приймав ванну, дочки Кокала вилили йому на голову котел окропу; помер Мінос у страшних муках. Довго жив Дедал у Сицилії. А останні роки життя провів на батьківщині, в Афінах; там став він родоначальником Дедалідів, славного роду афінських митців.
Люди стали оказывать значительное влияние на состояние окружающей среды тысячи лет назад. С увеличением количества людей на Земле это влияние стало только усиливаться. Обычно человек негативно воздействует на природу: сжигает леса, осушает реки, меняет баланс в экосистемах, трансформирует ландшафт местности, где живет.
Но бывают и исключения. Эндрю Трант (Andrew Trant), ученый из Университета Уотерлу, считает, что индейцы Северной Америки постепенно улучшали природу регионов, где они проживали. В этом исследовании также приняли участие специалисты из Института Хакаи и Викторианского университета. Ученые изучали историю развития экосистем региона, связывая эту информацию с данными археологических исследований.
Исследование проходило в ряде регионов Северной Америки. Ученые обнаружили 15 древних стоянок индейцев в Кальверте и островах Хекейт. Для поиска ученые использовали различные технологии, включая археологические методы, изучение ландшафта, сравнение растительности ряда регионов. Это позволило найти древние стоянки по отходам жизнедеятельности (мусорным кучам), разнице в pH и химическом составе почв.
Индейцы жили на побережье и островах Северной Америки тысячи лет. Все это время они взаимодействовали с окружающей средой. И это влияние было в большинстве случаев положительным. Например, деревья рядом со стоянками индейцев, где те проживали продолжительное время, были выше деревьев того же вида в местах, где люди не жили. Кроме того, эти деревья были более здоровыми.
«Невероятно осознавать, что в наше время, когда большинство исследований показывают негативное влияние человека на природу, открыт и обратный эффект», — говорит Эндрю Трант. «Эти леса процветали благодаря индейцам, жившим на побережье. Более 13 000 лет люди, которые здесь жили, а это 500 поколений, постепенно изменяли местный ландшафт и природу. Поэтому, когда мы смотрим на местность, которая на первый взгляд кажется дикой, нужно понимать, что это результат влияния человека».
Индейцы, жившие на побережье и островах, питались рыбой и моллюсками. Пищевые отходы они выбрасывали в специально отведенных местах. В итоге выброшенные ими за последние 6000 лет органические останки залегают под землей, занимая территории в тысячи квадратных метров. Толщина таких древних мусорных куч достигает в некоторых местах пяти метров. Благодаря отходам индейцев растения получали необходимые для жизни питательные элементы. В частности, это касается кальция, который растения получали из раковин съеденных индейцами моллюсков.
По мнению участников исследования, подобные результаты, скорее всего, будут получены и при изучении прибережных районов в других местах — не обязательно лишь в Северной Америке.
«Эти данные меняют наши представления о времени и влиянии на окружающую среду», — заявил Эндрю Трант. «Мы будем проводить дополнительные исследования для того, чтобы выяснить масштаб изменений».
Что касается заселения Америки индейцами, то, согласно новым данным, первые переселенцы попали в Америку около 23 тысяч лет назад. Это случилось во время последнего ледникового периода. Ряд ученых считает, что первые люди изначально оставались на севере, и только 13 тысяч лет назад началось разделение на северную и южную популяции. 5,5 тысяч лет назад на континент попали инуиты и эскимосы.
К сожалению, выяснить точную картину расселения и связать ее с временной шкалой не представляется возможным из-за отсутствия достаточного количества свидетельств ранних периодов существования человека в Америке. Больше всего археологических находок относятся к культуре Кловис. Свидетельства существования представителей этой культуры находят по всей территории Северной и Центральной Америки
Объяснение:
Найбільшим митцем, скульптором і зодчим Афін був Дедал, нащадок Ерехтея. Про нього розповідали, що він вирізьблював з білосніжного мармуру такі дивні статуї, що вони здавалися живими; здавалось, що статуї Дедала дивляться і рухаються. Багато інструментів винайшов Дедал для своєї роботи; ним були винайдені сокира і свердел. Далеко йшла слава про Дедала.
У цього великого художника був племінник Тал, син його сестри Пердіки. Тал був учнем свого дядька. Вже в ранній юності вражав він усіх своїм талантом і винахідливістю. Можна було передбачити, що Тал далеко перевищить свого вчителя. Дедал заздрив племінникові і вирішив його вбити. Одного разу Дедал стояв з племінником на високому афінському Акрополі біля самого краю скелі. Нікого не було видно кругом. Побачивши, що вони самі, Дедал зіпхнув племінника із скелі. Певний був митець, що його злочин залишиться безкарним. Упавши із скелі, Тал розбився на смерть. Дедал поспішно зійшов з Акрополя, підняв тіло Тала і хотів уже таємно закопати його в землю, але застали Дедала афіняни, коли він копав яму. Злочин Дедала викрито. Ареопаг засудив його до страти.
Рятуючись від смерті, Дедал утік на Кріт до могутнього царя Міноса, сина Зевса і Європи. Мінос охоче прийняв під свій захист великого митця Греції. Багато чудових творів мистецтва виготував Дедал для царя Кріту. Він збудував для нього і знаменитий палац Лабіринт, з такими заплутаними ходами, що, раз увійшовши в нього, неможливо було знайти вихід. У цьому палаці Мінос замкнув сина дружини своєї Пасіфаї, жахливого Мінотавра, потвору з тілом людини і головою бика.
Багато років жив Дедал у Міноса. Не хотів відпускати його цар з Кріту; тільки сам він хотів користуватися мистецтвом великого художника. Немов полоненого, тримав Мінос Дедала на Кріті. Дедал довго думав, як утекти йому, і нарешті знайшов б визволитися з крітської неволі.
— Якщо я не можу, — вигукнув Дедал, — урятуватись від влади Міноса ні сухопуттю, ні морем, то відкрите ж для втечі небо! Ось мій шлях! Усім володіє Мінос, лише повітрям не володіє він!
Взявся до роботи Дедал. Він набрав пер, поскріплював їх лляними нитками й воском і почав виготовляти з них чотири великих крила. Поки Дедал працював, син його Ікар грався біля батька: то ловив він пух, що злітав від подуву вітерця, то м'яв у руках віск. Хлопчик безтурботно грався, його бавила робота батька. Нарешті, Дедал скінчив свою працю; готові були крила. Дедал прив'язав крила за спину, просунув руки в петлі, закріплені на крилах, змахнув ними і плавно піднісся в повітря. З подивом дивився Ікар на батька, який ширяв у повітрі, немов величезний птах. Дедал спустився на землю і сказав синові:
— Слухай, Ікаре, зараз ми полетимо з Кріту. Будь обережний під час льоту. Не спускайся дуже низько до моря, щоб солоні бризки хвиль не змочили твоїх крил. Не піднімайся й близько до сонця: спека може розтопити віск, і розлетяться пера. За мною лети, не відставай від мене.
Батько з сином одягнули крила на руки і легко полинули. Ті, хто бачив, як вони високо летіли над землею, думали, що це два боги несуться в небесній блакиті. Часто обертався Дедал, щоб подивитися, як летить його син. Вони минули вже острови Делос, Парос і летять усе далі й далі.
Швидкий політ бавить Ікара, все сміливіше помахує він крилами. Ікар забув поради батька: він не летить уже слідом за ним. Сильно махнувши крилами, він злетів високо під саме небо, ближче до променистого сонця. Палюче проміння розтопило віск, що скріплював пера крил, повипадали пера і розлетілись далеко в повітрі, гнані вітром. Махнув Ікар руками, але немає на них більше крил. Стрімголов упав він з страшної височини в море й загинув у його хвилях.
Дедал обернувся, дивиться навкруги. Немає Ікара. Голосно почав кликати він сина:
— Ікаре! Ікаре! Де ти? Озвися!
Нема відповіді. Побачив Дедал на морських хвилях пера з крил Ікара і зрозумів, що трапилось. Як зненавидів Дедал своє мистецтво, як зненавидів той день, коли задумав урятуватися з Кріту повітряним шляхом.
А тіло Ікара довго носилося по хвилях моря, яке стало називатися по імені загиблого Ікарійським1. Нарешті, прибили його хвилі до берега острова; там знайшов його Геракл і поховав.
Дедал же летів далі і прилетів, нарешті, в Сицилію. Там він оселився у царя Кокала. Мінос дізнався, де заховався митець, вирушив з великим військом у Сицилію і зажадав, щоб Кокал видав йому Дедала.
Дочки Кокала не хотіли позбутись такого митця, як Дедал. Вони вдалися до хитрощів. Умовили батька погодитись на вимоги Міноса і прийняли його як гостя в палаці. Коли Мінос приймав ванну, дочки Кокала вилили йому на голову котел окропу; помер Мінос у страшних муках. Довго жив Дедал у Сицилії. А останні роки життя провів на батьківщині, в Афінах; там став він родоначальником Дедалідів, славного роду афінських митців.
Люди стали оказывать значительное влияние на состояние окружающей среды тысячи лет назад. С увеличением количества людей на Земле это влияние стало только усиливаться. Обычно человек негативно воздействует на природу: сжигает леса, осушает реки, меняет баланс в экосистемах, трансформирует ландшафт местности, где живет.
Но бывают и исключения. Эндрю Трант (Andrew Trant), ученый из Университета Уотерлу, считает, что индейцы Северной Америки постепенно улучшали природу регионов, где они проживали. В этом исследовании также приняли участие специалисты из Института Хакаи и Викторианского университета. Ученые изучали историю развития экосистем региона, связывая эту информацию с данными археологических исследований.
Исследование проходило в ряде регионов Северной Америки. Ученые обнаружили 15 древних стоянок индейцев в Кальверте и островах Хекейт. Для поиска ученые использовали различные технологии, включая археологические методы, изучение ландшафта, сравнение растительности ряда регионов. Это позволило найти древние стоянки по отходам жизнедеятельности (мусорным кучам), разнице в pH и химическом составе почв.
Индейцы жили на побережье и островах Северной Америки тысячи лет. Все это время они взаимодействовали с окружающей средой. И это влияние было в большинстве случаев положительным. Например, деревья рядом со стоянками индейцев, где те проживали продолжительное время, были выше деревьев того же вида в местах, где люди не жили. Кроме того, эти деревья были более здоровыми.
«Невероятно осознавать, что в наше время, когда большинство исследований показывают негативное влияние человека на природу, открыт и обратный эффект», — говорит Эндрю Трант. «Эти леса процветали благодаря индейцам, жившим на побережье. Более 13 000 лет люди, которые здесь жили, а это 500 поколений, постепенно изменяли местный ландшафт и природу. Поэтому, когда мы смотрим на местность, которая на первый взгляд кажется дикой, нужно понимать, что это результат влияния человека».
Индейцы, жившие на побережье и островах, питались рыбой и моллюсками. Пищевые отходы они выбрасывали в специально отведенных местах. В итоге выброшенные ими за последние 6000 лет органические останки залегают под землей, занимая территории в тысячи квадратных метров. Толщина таких древних мусорных куч достигает в некоторых местах пяти метров. Благодаря отходам индейцев растения получали необходимые для жизни питательные элементы. В частности, это касается кальция, который растения получали из раковин съеденных индейцами моллюсков.
По мнению участников исследования, подобные результаты, скорее всего, будут получены и при изучении прибережных районов в других местах — не обязательно лишь в Северной Америке.
«Эти данные меняют наши представления о времени и влиянии на окружающую среду», — заявил Эндрю Трант. «Мы будем проводить дополнительные исследования для того, чтобы выяснить масштаб изменений».
Что касается заселения Америки индейцами, то, согласно новым данным, первые переселенцы попали в Америку около 23 тысяч лет назад. Это случилось во время последнего ледникового периода. Ряд ученых считает, что первые люди изначально оставались на севере, и только 13 тысяч лет назад началось разделение на северную и южную популяции. 5,5 тысяч лет назад на континент попали инуиты и эскимосы.
К сожалению, выяснить точную картину расселения и связать ее с временной шкалой не представляется возможным из-за отсутствия достаточного количества свидетельств ранних периодов существования человека в Америке. Больше всего археологических находок относятся к культуре Кловис. Свидетельства существования представителей этой культуры находят по всей территории Северной и Центральной Америки
Объяснение:
мы просто писали такое же сочинение вот недавно))