Философия эпохи просвещения 18в. человек и общество в учениях ф. вольтера, гольбаха и дидро

Рельєф— це результат постійної взаємодії внутрішніх і зовнішніх геологічних процесів. Наслідком перших є вертикальні зміщення земної кори, наслідком других — вивітрювання, руйнування гірських порід, перенесення, відкладення та перевід кладення продуктів вивітрювання. Внутрішні і зовнішні процеси діють на земну поверхню одночасно, але з різною інтенсивністю в часі й просторі. Перевага внутрішніх процесів над сукупним впливом зовнішніх сил спонукає до тектонічних підняттів, приводить до висхідного розвитку рельєфу, для якого характерне збільшення абсолютних і відносних висот, глибини розчленовування, крутості схилів. Приклад висхідного розвитку рельєфу-' високогірний тип рельєфу, властивий молодим горам (Альпам, Гімалаям). Перевага зовнішніх факторів веде до руйнування рельєфу, до його спадного перетворення: зменшення абсолютних і відносних висот, появи ввігнутих форм схилів тощо. У гірських країнах, де відбувається спадне перетворення, гори мають середні висоти, наприклад, Урал, Аппалачі, Капські гори. Середньовисотні гори, знижуючись, переходять у низькогірський тип рельєфу. Наприклад, окремі масиви Казахського дрібносопковика. На кінцевій стадії спадного перетворення рельєфу формується майже рівнина.

Основним або постійним видом кліматичного поясу вважають той пояс, у якому переважає одна повітряна маса протягом року. Постійними кліматичними поясами вважають екваторіальний, два тропічні, два помірні, арктичний та антарктичний пояси.
У перехідних кліматичних поясах повітряні маси сусідніх основних поясів змінюються за сезонами: влітку панують повітряні маси ближчого до екватору основного поясу, взимку — ближчого до полюсу. Назви перехідних поясів пишуть з приставкою «суб». Таких поясів шість: два субекваторіальні, два субтропічні, субарктичний і субантарктичний.
Отже, перехідними кліматичними поясами називають пояси, у яких посезонно панують повітряні маси сусідніх основних кліматичних поясів.