Гумані́зм епо́хи Відро́дження, Ренеса́нсний гуманізм, також класи́чний гуманізм — європейський інтелектуальний рух, що є одним з визначальних компонентів Ренесансу як історичної й культурної епохи, основною ідеєю якого було поліпшення людської природи через вивчення античної літератури.
Виник у Флоренції в середині XIV століття, існував до середини XVI століття; з кінця XV століття поширився на Німеччину, Францію, Нідерланди, Англію, і меншою мірою на Австрію, Швейцарію, Іспанію, Португалію, Польщу, Моравію, Богемію, Угорщину, Хорватію та інші країни.
Зародження гуманізму пов'язують з іменем поета й мислителя Франческо Петрарки (1304–1374). Гуманізм був насамперед тницьким рухом, що надавав першочергового значення літературі. Гуманістична освіта, на думку гуманістів, мала сприяти всебічному розвиткові особистості: знання мали поєднуватися з чеснотами, правдивий зміст з довершеною мовною формою, тож центральну роль в гуманістичній освіті мали відігравати літературознавство й мовознавство.
Важливою ознакою гуманізму епохи Відродження було відчуття приналежності до справді нової епохи, потреба відмежуватися від минулих століть. Це минуле, яке у той час почали називати Середньовіччям, відкидалося представниками гуманізму, як меншовартісне у порівнянні з античною епохою, яку гуманісти сприймали за взірець і бажану норму для всіх сфер людської діяльності. Чи не найголовнішою метою гуманістів було відродження прямого культурного зв'язку з античністю. Звідси випливала вимога до орієнтації на автентичні античні джерела, що знайшла своє лаконічне визначення в латинському вислові ad fontes (тобто «до джерел»).
Як я розумію, у романі Пушкіна "Євгеній Онєгін" ніхто з георїв не кохав по-справжньому. Володимир Ленський і Татьяна Ларіна кохали не людину, а образ, який вони створили у себе в голові. Ольга Ларіна не кохала тим паче, якщо так швидко змогла забути свого нареченого після його смерті та одразу вийти за іншого. Можливо, Євгеній Онєгін під кінець роману і відчув якийсь потяг до Татьяни, але я не впевнена, що це було повністю щиро. Скоріш за все, Онєгін у своїй подорожі багато міркував з цього приводу і навіть трохи ідеалізував для себе Татьяну, але я не вважаю його почуття абсолютно щирими і правдивими, з чого можу зробити висновок, що ніхто з героїв роману Пушкіна "Євгеній Онєгін" не кохав по-справжньому.
Объяснение:
Гумані́зм епо́хи Відро́дження, Ренеса́нсний гуманізм, також класи́чний гуманізм — європейський інтелектуальний рух, що є одним з визначальних компонентів Ренесансу як історичної й культурної епохи, основною ідеєю якого було поліпшення людської природи через вивчення античної літератури.
Виник у Флоренції в середині XIV століття, існував до середини XVI століття; з кінця XV століття поширився на Німеччину, Францію, Нідерланди, Англію, і меншою мірою на Австрію, Швейцарію, Іспанію, Португалію, Польщу, Моравію, Богемію, Угорщину, Хорватію та інші країни.
Зародження гуманізму пов'язують з іменем поета й мислителя Франческо Петрарки (1304–1374). Гуманізм був насамперед тницьким рухом, що надавав першочергового значення літературі. Гуманістична освіта, на думку гуманістів, мала сприяти всебічному розвиткові особистості: знання мали поєднуватися з чеснотами, правдивий зміст з довершеною мовною формою, тож центральну роль в гуманістичній освіті мали відігравати літературознавство й мовознавство.
Важливою ознакою гуманізму епохи Відродження було відчуття приналежності до справді нової епохи, потреба відмежуватися від минулих століть. Це минуле, яке у той час почали називати Середньовіччям, відкидалося представниками гуманізму, як меншовартісне у порівнянні з античною епохою, яку гуманісти сприймали за взірець і бажану норму для всіх сфер людської діяльності. Чи не найголовнішою метою гуманістів було відродження прямого культурного зв'язку з античністю. Звідси випливала вимога до орієнтації на автентичні античні джерела, що знайшла своє лаконічне визначення в латинському вислові ad fontes (тобто «до джерел»).
Зміст
Як я розумію, у романі Пушкіна "Євгеній Онєгін" ніхто з георїв не кохав по-справжньому. Володимир Ленський і Татьяна Ларіна кохали не людину, а образ, який вони створили у себе в голові. Ольга Ларіна не кохала тим паче, якщо так швидко змогла забути свого нареченого після його смерті та одразу вийти за іншого. Можливо, Євгеній Онєгін під кінець роману і відчув якийсь потяг до Татьяни, але я не впевнена, що це було повністю щиро. Скоріш за все, Онєгін у своїй подорожі багато міркував з цього приводу і навіть трохи ідеалізував для себе Татьяну, але я не вважаю його почуття абсолютно щирими і правдивими, з чого можу зробити висновок, що ніхто з героїв роману Пушкіна "Євгеній Онєгін" не кохав по-справжньому.
Объяснение: