Люди давно обратили внимание, что удовлетворённость и ощущение счастья, которые испытывает человек, зависят от его отношений с природой. Чем ближе мы к природе, чем больше внимания уделяем ей, тем гармоничнее и осмысленнее наше существование. Люди ищут у природы утешения в дни разочарований и утрат, подпитываются энергией и возобновляют свой запас жизненных сил. Природа лечит наше тело и душу. Она вдохновляет человека на создание произведений искусства. И речь идёт не только о пейзажах.
Конечно, невозможно не упомянуть картины великих живописцев. Память подсказывает имена величайших русских пейзажистов Айвазовского, Левитана, Саврасова, Куинджи, Поленова... А разве поэтов не вдохновляли картины родной природы? Пушкин и Некрасов, Фет и Тютчев, Есенин и Алексей Толстой... И в наши дни, безусловно, поэты пишут о природе и находят новые слова и образы, чтобы передать свою глубокую любовь к природе.
Когда люди, не наделённые талантами художника или поэта, созерцают красоту и великолепие мира природы, они ощущают в душе пробуждение небывалых сил и желаний, становятся творцами, создателями шедевров в своей профессии, чувствуют обновление и очищение своей души и стремятся сделать свою жизнь лучше и красивее.
ПОЧАЇВСЬКА СВЯТО-УСПЕНСЬКА ЛАВРА – один із найвідоміших укр. монастирів, видатний архіт. ансамбль. Розташов. у центрі м. Почаїв на кам'янистому пагорбі – одному з відрогів Кременецьких гір, який панує над долиною р. Іква (прит. Стиру, бас. Дніпра). За церк. легендами, обитель була заснована ченцями Києво-Печерської лаври – втікачами від монголів – на місці, де одному з них з'явилася Богородиця (на камені, де вона стояла, відбився слід її стопи, з якого утворилося чудодійне джерело). Згідно з документами, монастир заснований 1597 поблизу с. Почаїв (нині с. Старий Почаїв Кременецького р-ну Терноп. обл.) місц. землевласницею кн. Ганною Гостською (Гойською). Фундаторка подарувала майбутній обителі 6 родин підданих, угіддя, кошти, а також ікону Божої Матері, яка пізніше під назвою Почаївська стала однією з гол. монастирських святинь. Першим храмом обителі стала невеличка мурована Успенська церква, що існувала вже 1527. (Факт існування мурованого храму поза населеним пунктом – гол. аргумент на користь припущення, що на місці П.С.-У.л. колись існував монастир, про який 1597 вже не пам'ятали.) Після смерті Г.Гостської (1617) чернеча громада була змушена боротися зі спадкоємцями бездітної фундаторки, які претендували на монастирське майно (один із них, Андрій Фірлей, 1623 здійснив озброєний напад на монастир, пограбував його і вивіз до свого замку ікону Божої Матері, яку вдалося повернути через 20 років). Видатну роль у становленні монастиря відіграв ігумен св. Іов Почаївський. У час його служіння обитель стала широко відомою. Монастирський комплекс був оточений мурами з 5-ма баштами, а 1649 на місці, де відбилася стопа Божої Матері, коштом Федора та Єви (Євдокії) Домашевських збудовано великий мурований Троїцький храм. 1618 К.Ставровецький (Транквіліон) надрукував у Почаєві "Зерцало богословія".
Успенський собор поставлений на ділянці, обмеженій раніше зведеними будівлями, у складних інженерних умовах. Він спирається на триповерхову споруду, яка служить своєрідним фундаментом і утворює перед гол. (пд.) фасадом собору широку терасу. Собор є однобаневою тринавовою базилікою із трансептом. Бічні нави – двоярусні (2-й ярус – хори). Позолочена баня на восьмигранному підбаннику увінчується маківкою, що підноситься на висоту45 м. Симетричний гол. фасад акцентований фронтоном і фланкований вежами, площини стін яких повернені під кутом 45° до осей собору. Архіт. форми (іонічні колони та пілястри, розкріповані антаблементи, лучкові сандрики, картуші, вази та ліпнина) – у стилі рококо.
У соборі зберігаються гол. святині лаври – ікона Почаївської Божої Матері та камінь із відбитком стопи Богородиці. У споруді під собором влаштовано церкву св. Іова (1774), де зберігаються мощі святих Іова й Амфілохія Почаївських. Із церкви можна потрапити до печери, де, за легендою, молився св. Іов. Ярусом нижче розташована церква святих Антонія і Феодосія.
Люди давно обратили внимание, что удовлетворённость и ощущение счастья, которые испытывает человек, зависят от его отношений с природой. Чем ближе мы к природе, чем больше внимания уделяем ей, тем гармоничнее и осмысленнее наше существование. Люди ищут у природы утешения в дни разочарований и утрат, подпитываются энергией и возобновляют свой запас жизненных сил. Природа лечит наше тело и душу. Она вдохновляет человека на создание произведений искусства. И речь идёт не только о пейзажах.
Конечно, невозможно не упомянуть картины великих живописцев. Память подсказывает имена величайших русских пейзажистов Айвазовского, Левитана, Саврасова, Куинджи, Поленова... А разве поэтов не вдохновляли картины родной природы? Пушкин и Некрасов, Фет и Тютчев, Есенин и Алексей Толстой... И в наши дни, безусловно, поэты пишут о природе и находят новые слова и образы, чтобы передать свою глубокую любовь к природе.
Когда люди, не наделённые талантами художника или поэта, созерцают красоту и великолепие мира природы, они ощущают в душе пробуждение небывалых сил и желаний, становятся творцами, создателями шедевров в своей профессии, чувствуют обновление и очищение своей души и стремятся сделать свою жизнь лучше и красивее.
Объяснение:
Обращайся ;)
ПОЧАЇВСЬКА СВЯТО-УСПЕНСЬКА ЛАВРА – один із найвідоміших укр. монастирів, видатний архіт. ансамбль. Розташов. у центрі м. Почаїв на кам'янистому пагорбі – одному з відрогів Кременецьких гір, який панує над долиною р. Іква (прит. Стиру, бас. Дніпра). За церк. легендами, обитель була заснована ченцями Києво-Печерської лаври – втікачами від монголів – на місці, де одному з них з'явилася Богородиця (на камені, де вона стояла, відбився слід її стопи, з якого утворилося чудодійне джерело). Згідно з документами, монастир заснований 1597 поблизу с. Почаїв (нині с. Старий Почаїв Кременецького р-ну Терноп. обл.) місц. землевласницею кн. Ганною Гостською (Гойською). Фундаторка подарувала майбутній обителі 6 родин підданих, угіддя, кошти, а також ікону Божої Матері, яка пізніше під назвою Почаївська стала однією з гол. монастирських святинь. Першим храмом обителі стала невеличка мурована Успенська церква, що існувала вже 1527. (Факт існування мурованого храму поза населеним пунктом – гол. аргумент на користь припущення, що на місці П.С.-У.л. колись існував монастир, про який 1597 вже не пам'ятали.) Після смерті Г.Гостської (1617) чернеча громада була змушена боротися зі спадкоємцями бездітної фундаторки, які претендували на монастирське майно (один із них, Андрій Фірлей, 1623 здійснив озброєний напад на монастир, пограбував його і вивіз до свого замку ікону Божої Матері, яку вдалося повернути через 20 років). Видатну роль у становленні монастиря відіграв ігумен св. Іов Почаївський. У час його служіння обитель стала широко відомою. Монастирський комплекс був оточений мурами з 5-ма баштами, а 1649 на місці, де відбилася стопа Божої Матері, коштом Федора та Єви (Євдокії) Домашевських збудовано великий мурований Троїцький храм. 1618 К.Ставровецький (Транквіліон) надрукував у Почаєві "Зерцало богословія".
Успенський собор поставлений на ділянці, обмеженій раніше зведеними будівлями, у складних інженерних умовах. Він спирається на триповерхову споруду, яка служить своєрідним фундаментом і утворює перед гол. (пд.) фасадом собору широку терасу. Собор є однобаневою тринавовою базилікою із трансептом. Бічні нави – двоярусні (2-й ярус – хори). Позолочена баня на восьмигранному підбаннику увінчується маківкою, що підноситься на висоту45 м. Симетричний гол. фасад акцентований фронтоном і фланкований вежами, площини стін яких повернені під кутом 45° до осей собору. Архіт. форми (іонічні колони та пілястри, розкріповані антаблементи, лучкові сандрики, картуші, вази та ліпнина) – у стилі рококо.
У соборі зберігаються гол. святині лаври – ікона Почаївської Божої Матері та камінь із відбитком стопи Богородиці. У споруді під собором влаштовано церкву св. Іова (1774), де зберігаються мощі святих Іова й Амфілохія Почаївських. Із церкви можна потрапити до печери, де, за легендою, молився св. Іов. Ярусом нижче розташована церква святих Антонія і Феодосія.