У вченнях старогрецьких філософів Левкіпа (бл. 500 440 рр. до н. е.) та Демокріта (460 -370 рр. до н. с.) і грецьких філософів Епікура (341-270 рр. до н. е.), Тита Лукреція Кара (96-55 рр. до н. с.) було висловлено перші здогадки про внутрішню будову тіл (про неможливість безмежного поділу речовини, оскільки в кінцевому результаті отримаємо неподільні частинки). Деякі вчені античної Греції, сучасники Демокріта, не розділяли його поглядів: Анаксагор (V ст. до н. е.), вважав, що межі подільності тіл не існує; видатний натураліст та філософ Аристотель вважав природу поєднанням чотирьох основних начал: тепла, холоду, сухості й вологості.
В епоху Середньовіччя вчення про атоми забули надовго. У часи відродження італійський учений Джордано Бруно (1548 1600) продовжив ідею античних атомістів, інший італієць - Галілео Галілей - відроджує філософію Демокріта.
В епоху Середньовіччя вчення про атоми забули надовго. У часи відродження італійський учений Джордано Бруно (1548 1600) продовжив ідею античних атомістів, інший італієць - Галілео Галілей - відроджує філософію Демокріта.