Имеются 6 потребителей электроэнергии.Вероятность, что произойдет авария, приводящая к отключению потребителя, для 1-го потребителя равна 0.6, для 2-го равна 0.2, а для четырёх остальных равна 0.3. Определить вероятность того, что генератор тока будет отключен полностью, если:а) все потребители соединены последовательно;б) потребители соединены так, как показано на схеме: потребителей электроэнергии теория вероятности
ответ:До Мельпомени" — ода давньоримського поета Горація, відомого багатьма творами: "Сатира", "Послання", "оди". Він навчався писати вірші в класичному Ключі, взявши приклад з давньогрецьких письменників-Сапфо, Архілоха та інших. Володіючи високим інтелектом, Горацій порушував у своїх творах високі теми, що стосуються визнання поета людьми, його існування в суспільстві, пошук самого себе. Також дуже багато уваги він приділяв тому, щоб залишити щось на землі після своєї смерті, а не просто залишитися непоміченим. Завдяки такій волі до прийняття його творчості і світогляду Горація шанують донині і вивчають його творчість, намагаючись знайти в ньому сенс, закладений самим автором.
Його вірш" До Мельпомени " вважається чи не найвідомішим з творчості. Мельпомену вважають музою трагедії, але спочатку вона була покровителькою пісень і віршів. Горацій закликає до богині, намагаючись звернути її увагу на його заслуги перед суспільством у сфері літератури — написання віршів, гідних, на його думку, Пошани і вічного цитування. Він упевнений, що зробив дуже багато для розвитку римської літератури, і, йдучи в кращий світ, може бути спокійним-він пожертвував свій час, знання і натхнення, щоб прийшли покоління не втратили давньоримську літературу протягом часу. Його пам'ятатимуть як талановитого письменника, який бажав поліпшити свою епоху.
Однак сенс твору не в тому. Горацій закликає читачів не проживати життя даремно. Він упевнений, що в кінці життя кожної людини чекає нагорода за виконані вчинки. Якщо ж людина нічого корисного не зробив для поліпшення життя майбутніх поколінь і жив аби жити — після його смерті про нього забудуть через кілька днів. Горацій стверджує: душа людини, на відміну від тіла, нетлінна, вона вічна, і тільки їй вдасться дістати свободу від земної оболонки. Важливо не забувати про душу померлого, і в цьому людині до пам'ять. Горацій стверджує, що цей процес циклічний: чим більше хороших слідів ти залишиш і вчинків зробиш на землі за життя — тим частіше і з великим трепетом будуть згадувати про тебе, хвалити твою діяльність і ставити іншим в приклад. Чим більше людина працює, покращуючи себе і світ навколо - тим довше буде жити пам'ять про нього.
Ліричний герой просить увінчати його голову лавровим вінком як символом перемоги і слави. Це подяка богині за всі виконані вчинки, зокрема за те, що поет дав друге дихання простому набору слів і зробив з них неповторний вірш, гідне вивчення протягом довгих століть і епох. Горацій стверджує, що дуже важко (але можливо) стати тим, про кого пам'ятатимуть майбутні покоління. Кожен письменник може сам собі створити пам'ятник завдяки своїм справам. Але з пошаною або з прокляттями до цього пам'ятника будуть приходити — залежить від самої людини.
Горацій вказує на те, що його вчинки набагато красномовніше, ніж просто слова. І саме завдяки вчинкам і діям і створюється цей пам'ятник. Спогади про людину набагато цінніші, як каже автор, великих пірамід і царських палаців
Горацій у своїй творчості дотримується чітких, конкретних образів. Він прекрасно володів сильним і твердим словом, сміливо вплітаючи їх в павутину своїх творів. Його твори дуже гармонійні і цілісні, але така цілісність чітко простежується тільки в творах пізнього періоду — в ранній творчості поет не володів ще настільки сильним і чітким умінням правильно висловлювати свою думку завдяки римам і ритмам.
Поет вважав своєю величезною заслугою те, що він зміг лірику еллінів переписати на новий лад завдяки латинській мові. Взяти хоча б наприклад його "оди", які відрізняються тематичним різноманітністю і безліччю образів, вони художньо ідеальні. Поет застосовував у своїх творах безліч філігранних поетичних прийомів, зокрема він любив порівнювати життя людини з циклічністю природи — так званий паралелізм.
Також співає дуже любив звертати свої послання до кого-небудь, прямо вказуючи на недоліки в поведінці або характері як своєму, так і кого-небудь. Його твори не схожі на романтичні віршики, в них дуже глибокий сенс, який важко розглянути з першого прочитання вірша.
Объяснение:
Тоді князь говорить:
— Ну, Ілля Муромець, накажи ти йому!
От Ілля Муромець і каже:
— Ви станьте тут,— до князя і княгині (накрив їх буркою),— я вас прикрию, щоб у вас перепонки у вухах не полопались, коли він буде свистіти.
А Солов'ю-розбійнику наказав:
— Ану, слухай, Соловей-розбійник, що я тобі наказую, засвисти іще раз по-солов'їному!
Так він як засвистів — листя посипалось з дерев і ті богатирі, котрі були у князя Володимира, попадали і рачки тікали. А він іще як заревів по-звіриному, так ті рачки розбіглися, хто куди попав, князя й княгиню Ілля держав під буркою, щоб не попадали і щоб перепонки не полопались.
— Такі ви знатні, га? — каже Ілля Муромець до богатирів.— Тікаєте? А як же я од нього не тікав?
Тоді вивів Солов'я-розбійника у поле і одрубав йому голову.
Потім остався жить у князя Володимира. От одного разу знов богатирі з'їхалися до князя. Гуляли там, бенкетували і щось там не помирилися, посварилися з Іллею Муромцем. Підмовили князя, і князь узяв та й посадив Іллю Муромця в тюрму. Посадив у тюрьму і ту тюрьму обгорнув землею, валом таким. І не посилав три роки Іллі Муромцю їсти, думав, що Ілля вже там загинув.
А дочка князя Володимира, щоб батько не знав, таємно носила Іллі їсти. І він собі так сидить, їсть, п'є, а князь думає, що він уже давно помер.
Пройшло три роки. Коли це один татарський цар, богатир на ймення цар Калін, присилає до князя гінцем листа, пише: «Я татарський цар Калін. Мало мені моїх татар, хочу забрать і твою Київщину. І коли ти мені добровільно не оддаси своє царство, то я прийду з військами, завоюю тебе, і ти будеш зі своєю жінкою у мене на кухні воду носить».
Почитав князь Володимир того листа, перелякався. Зразу почав радитись з жінкою:
— Що нам робить, що нам робить? Привезли й дочку:
— Що нам робить? Дочка каже:
— Ану, пошліть, часом живий Ілля Муромець там?
— Що ти,— каже князь,— здуріла, чи що? Три роки він голодний там сидить, він давно помер, його кістки там розсипались, мабуть.
— Та ні, ні, ану, пошліть!
Він знов кричить на неї, а далі:
— Та, може, і справді він живий.
Батько бачить, що дочка пристає, та й каже:
— Ану, пошлю, підіть подивіться!
Пішли, розкопали... Зайшли. А Ілля Муромець сидить, пісеньки наспівує.
Повернулись вони до князя і говорять:
— Ілля Муромець живий, наче з ним нічого і не бувало.
— Правда?
— Правда.
— Ану гайда! — князь бігом до нього. Прийшов, одімкнув усі двері, випустив Іллю Муромця і почав просити:
— Іллюшко,— каже,— Іллюшко, прости за те, що я на тебе прогнівався і посадив тебе в тюрму! Виручай тепер нас із біди!
— Ні-і! — каже Ілля Муромець.— Іди ти собі! Ти хотів заморити мене голодом, щоб я вмер, а тепер хочеш, щоб я йшов виручати тебе! Нема!
Послав князь княгиню.
Прийшла княгиня, просила, просила, знов Ілля відмовився:
— Ні-і! Нізащо вас не буду захищати. Тоді дочка каже:
— Ану, піду я по
Прийшла дочка, він не відмовляється, каже:
— Ти мене годувала, ти мене держала на світі, за тебе йду, буду захищати Руську землю! Має,— каже,— твій тато і мама щастя.
І як вийшов Ілля Муромець, як пішов з Каліном царем воювати! Розбив Калінове військо. А цар Калін був здоровий, сильний богатир. Коли Ілля розбив його війська, він сам взявся з Іллею бороться. Бились, бились, троє діб бились. Цар Калін уже наче совсім подужав Іллю, кинув його об землю і надавив.
А цар Калін татарський мав три дочки, три красуні дочки мав, і не хотів він Іллю Муромця убить, а тільки залякать. Витяг кинджал і каже: «От я з тебе кишки випущу!» А потім:
— Ну, ще оставлю тебе живим. У мене є три дочки, вибирай яку хоч заміж і будеш жити у мене, будеш мене захищати. Нащо тобі оті руські князі поздавалися, коли ти сам за їх б'єшся, а вони не допомагають тобі?
А Іллі Муромцю оті старики, які його оздоровили, сказали: «Ти як будеш на руській землі, то весь час будеш од землі сили набираться. Скільки будеш лежать на землі, стільки будеш сили набираться». От цар Калін його душить до землі, а Ілля думає: «Га-га-га, души, души!» Та все стає сильнішим і сильнішим.
Цар Калін грозить йому: «Якщо не хочеш мою дочку заміж узяти, то я тебе зразу ж заколю». А Ілля спокійно лежить. Лежав-лежав, а вже відчуває, що силу має! Узяв, захватив ногами та як кине царя Каліна вгору. Той піднявся метрів на десять угору, а тоді як упав — мало не вбився об землю. Ілля Муромець живо схопив його за ноги і давай ті війська, котрі були ще недобиті, тим царем Каліном колошматити. Крутить кругом себе і його ж війська б'є. І розбив усі війська татарські. Потім вернувся назад у Київ, узяв у князя Володимира дочку заміж і живе собі, царствує.