1)Лицо жестоко избивает наследовалетя с целью составления завещания на имя виноватого, безразлично относясь к последствию в виде смерти, сознательно её допуская
2)врач с целью использования органа потерпевшего (почки), зная, что с одной почкой жить можно, но, безразлично относясь к смерти потерпевшего после операции, допускач её наступление, производит операцию набрежно, наспех(залатав) операционные швы
3)лицо с целью скрыть преступление избивает его очевидца (чтобы не смог дать показания в ходе следствия), нанося удары металоическим прутом по жизненно важным частям тела, безразлично относясь к причинению потерпевшему смерти, сознательно допуская её наступления
В український літературі реалізм почався з другої половини 19 ст., прийшовши на зміну романтизму, від якого він перебрав захоплення етнографізмом та героїзацію історичних постатей. «Народні оповідання» Марка Вовчка (1857) при всій реалістичній актуальності тим ще забарвлені романтичним фольклором. Далі реалізм використано з позицій народницьких тянських (Степан Руданський, Анатолій Свидницький) та громадсько-програмових (особливо Олександр Кониський). Подальшим етапом школи реалістів була «об'єктивна проза» 80—90-х років: І. Нечуя-Левицького, П. Мирного, Б. Грінченка й І. Франка. Посилення реалістичного напряму в українській літературі також пов'язане з творчістю Івана Карпенка-Карого, М. Кропивницького, Ганни Барвінок. Першим українським живописцем-реалістом називають Тараса Шевченка, з його гаслом «ні однієї риски без натури», стояв на межі академізму й тієї класицистичної традиції, яку в Петербурзі залишили його попередники: Д. Левицький і В. Боровиковський. Ці елементи, разом з відкриттям українського сюжету (природи, людини, історії) зробили з Шевченка ту ланку, яка поєднала давнє українське мистецтво з новим. Фактично добою реалізму в українському мистецтві стала доба передвижників, у лавах яких було чимало українців.
Частина митців культивувала так званий «ідейний реалізм», як М. Ге, М. Ярошенко, М. Пимоненко; інші, як К. Трутовський, О. Сластьон, П. Мартинович,
1)Лицо жестоко избивает наследовалетя с целью составления завещания на имя виноватого, безразлично относясь к последствию в виде смерти, сознательно её допуская
2)врач с целью использования органа потерпевшего (почки), зная, что с одной почкой жить можно, но, безразлично относясь к смерти потерпевшего после операции, допускач её наступление, производит операцию набрежно, наспех(залатав) операционные швы
3)лицо с целью скрыть преступление избивает его очевидца (чтобы не смог дать показания в ходе следствия), нанося удары металоическим прутом по жизненно важным частям тела, безразлично относясь к причинению потерпевшему смерти, сознательно допуская её наступления
В український літературі реалізм почався з другої половини 19 ст., прийшовши на зміну романтизму, від якого він перебрав захоплення етнографізмом та героїзацію історичних постатей. «Народні оповідання» Марка Вовчка (1857) при всій реалістичній актуальності тим ще забарвлені романтичним фольклором. Далі реалізм використано з позицій народницьких тянських (Степан Руданський, Анатолій Свидницький) та громадсько-програмових (особливо Олександр Кониський). Подальшим етапом школи реалістів була «об'єктивна проза» 80—90-х років: І. Нечуя-Левицького, П. Мирного, Б. Грінченка й І. Франка. Посилення реалістичного напряму в українській літературі також пов'язане з творчістю Івана Карпенка-Карого, М. Кропивницького, Ганни Барвінок. Першим українським живописцем-реалістом називають Тараса Шевченка, з його гаслом «ні однієї риски без натури», стояв на межі академізму й тієї класицистичної традиції, яку в Петербурзі залишили його попередники: Д. Левицький і В. Боровиковський. Ці елементи, разом з відкриттям українського сюжету (природи, людини, історії) зробили з Шевченка ту ланку, яка поєднала давнє українське мистецтво з новим. Фактично добою реалізму в українському мистецтві стала доба передвижників, у лавах яких було чимало українців.
Частина митців культивувала так званий «ідейний реалізм», як М. Ге, М. Ярошенко, М. Пимоненко; інші, як К. Трутовський, О. Сластьон, П. Мартинович,
Объяснение: