программистов обычно разделяют на две категории — системные (разрабатывают операционные системы, работают с сетями, пишут интерфейсы к различным базам данных) и прикладные (создание сайтов, приложений, по, игры‚ бухгалтерские программы‚ редакторы‚ мессенджеры и т.
системщик делает программы для компьютера, а прикладник — для людей. условно говоря, конечно. т. е. системщик пишет программы для решения неких проблем внутри самого компьютера (у такой программы может быть и «человеческий» вполне себе графический интерфейс. а может и не быть) , а прикладной решает на компьютере проблемы реального мира.
например, текстовые редакторы, позволяющие нам набирать тексты на компьютере, разрабатывают прикладники. а программа дефрагментации жесткого диска – это уже программиста-системщика, т.к. подобная программа обеспечивает взаимодействие программ и так называемого железа.
программирование возникло тогда, когда появилась первая электронно-вычислительная машина, а может немного ранее. в 1944 году была разработана мощнейшая по тем временам вычислительная машина «марк-1», а уже в 70-х годах хх века эта профессия стала престижной и хорошо оплачиваемой, не смотря на то, что развитие программирования в различных странах эволюционировало совершенно по-разному. без программистов сложно представить нашу нынешнюю жизнь. интернет играет важную роль в развитие бизнеса и не только. если нужно найти информацию, мы ищем через поисковую систему подходящие веб-ресурсы. собственный сайт в работе, является визитной карточкой фирмы. если бы не умение программистов создавать нечто уникальное, то на интернет страшно было бы смотреть.
личные качества
практически ежемесячно выходят новые версии программ, обновляются характеристики оборудования, и специалисты в области информационных технологий должны быть всегда в курсе этих изменений. поэтому способность к самообучению – один из главных навыков, которым должен обладать программист.
владение языком на уровне чтения технической документации является еще одним обязательным требованием, предъявляемым к представителям этой профессии. для таких специалистов важно умение работать: в команде, над большими проектами, со средствами коллективной разработки, с крупными финансовыми системами (бюджетными, банковскими, учета).
для претендентов на позицию ведущего программиста желательны навыки проектами и коллективом, самостоятельность, инициативность, а также способность нести личную ответственность за поставленную .
кБлизько 80 % населення України становило селянство. До середини XVII ст. Воно не творило однорідної верстви, а складалося з різних груп з різними обов'язками, які тільки згодом зблизилися і злилися в єдину селянську верству.
Правове становище селян XIV—XV ст. Залежало від правового становища сіл. Існувало право руське, волоське, німецьке, шляхетсько-польське. У селах руського права гаються залишки давнього громадського ладу. Основою господарства було дворище з 5—10 димів-хат. Господарством займалася велика родина, що приймала підсусідків, потужників тощо. Декілька дворищ творили громаду, яка обирала старшого (тивуна, отамана). Громада мала спільні ліси і пасовиська, рибні озера тощо. Вона контролювала адміністрацію і суд, платила данину, утримувала церкву і священика. Кільканадцять громад становили волость на чолі з отаманом. Його обирала вся громада (віче або копа). На таких вічах відбувалися й суди — так звані копні суди.
Щодо селянства, то спочатку були три основні категорії — смерди (вільні), невільники (слуги, раби), напіввільні (закупи). Вільні селяни мали власні землі.
У XVI ст. Під впливом польського права відбувається еволюція права землеволодіння селян. Селянську землю вважають належною державі або панам — шляхті. Прагнення держави уніфікувати й обмежити розмір дворищенського землеволодіння, збільшити тягло селян викликало видання 1557 р. «Устави на волоки». Визначено розмір «волоки» — приблизно від 16,8 до 21,3 га залежно від місцевості. «Путні бояри» та «панцерні слуги» діставали по дві волоки. Решту землі передано шляхті, осадникам. Обмежено право переходу селян, для них встановлено низку натуральних повинностей (у зв'язку зі збільшенням експорту збіжжя до Європи).
Залежно від повинностей селяни поділялися на три категорії:
1. Тяглі селяни. Вони працювали на пана зі своєю худобою (8—10 днів на рік, потім 2—4 дні на тиждень). Окрім праці у полі сплачували різні податки — грошові та натуральні. Пани сплачували з населення державі податок натурою: збіжжям, медом, худобою. Селяни виконували також державні повинності — повоз-підвідне, направа шляхів, мостів, сторожування тощо.
2. Ремісники й службові селяни. Були цілі села ковалів, колісників, ткачів, пекарів та ін. Вони створювали сотні, яких очолював сотник. До службових селян належали рибалки, бортники, конюхи, котрі жили здебільшого біля фортець.
3. Чиншові селяни або данники. Платили чинш або данину з власної землі медом, збіжжям, шкірою, птицею-тощо.
Так селяни стали повністю залежними від пана людьми, підневільними, кріпаками, їх правове становище мало "чим відрізнялося від рабського. Селянське самоуправління також було ліквідоване. Феодали отримали змогу втручатися навіть в особисте життя селян — давали чи не давали .дозвіл на шлюб, похорон (беручи за дозвіл плату), примушували селян користуватися тільки панськими млинами та шинками, які часто здавали в оренду євреям. Навіть церкви здавали в оренду. За можливість користуватися ними з селян теж брали плату. Селян зневажали, не вважаючи за повноцінних людей. Польське панство та шляхта називали їх «худобою», «бидлом».
ответ:
вот
объяснение:
программистов обычно разделяют на две категории — системные (разрабатывают операционные системы, работают с сетями, пишут интерфейсы к различным базам данных) и прикладные (создание сайтов, приложений, по, игры‚ бухгалтерские программы‚ редакторы‚ мессенджеры и т.
системщик делает программы для компьютера, а прикладник — для людей. условно говоря, конечно. т. е. системщик пишет программы для решения неких проблем внутри самого компьютера (у такой программы может быть и «человеческий» вполне себе графический интерфейс. а может и не быть) , а прикладной решает на компьютере проблемы реального мира.
например, текстовые редакторы, позволяющие нам набирать тексты на компьютере, разрабатывают прикладники. а программа дефрагментации жесткого диска – это уже программиста-системщика, т.к. подобная программа обеспечивает взаимодействие программ и так называемого железа.
программирование возникло тогда, когда появилась первая электронно-вычислительная машина, а может немного ранее. в 1944 году была разработана мощнейшая по тем временам вычислительная машина «марк-1», а уже в 70-х годах хх века эта профессия стала престижной и хорошо оплачиваемой, не смотря на то, что развитие программирования в различных странах эволюционировало совершенно по-разному. без программистов сложно представить нашу нынешнюю жизнь. интернет играет важную роль в развитие бизнеса и не только. если нужно найти информацию, мы ищем через поисковую систему подходящие веб-ресурсы. собственный сайт в работе, является визитной карточкой фирмы. если бы не умение программистов создавать нечто уникальное, то на интернет страшно было бы смотреть.
личные качества
практически ежемесячно выходят новые версии программ, обновляются характеристики оборудования, и специалисты в области информационных технологий должны быть всегда в курсе этих изменений. поэтому способность к самообучению – один из главных навыков, которым должен обладать программист.
владение языком на уровне чтения технической документации является еще одним обязательным требованием, предъявляемым к представителям этой профессии. для таких специалистов важно умение работать: в команде, над большими проектами, со средствами коллективной разработки, с крупными финансовыми системами (бюджетными, банковскими, учета).
для претендентов на позицию ведущего программиста желательны навыки проектами и коллективом, самостоятельность, инициативность, а также способность нести личную ответственность за поставленную .
кБлизько 80 % населення України становило селянство. До середини XVII ст. Воно не творило однорідної верстви, а складалося з різних груп з різними обов'язками, які тільки згодом зблизилися і злилися в єдину селянську верству.
Правове становище селян XIV—XV ст. Залежало від правового становища сіл. Існувало право руське, волоське, німецьке, шляхетсько-польське. У селах руського права гаються залишки давнього громадського ладу. Основою господарства було дворище з 5—10 димів-хат. Господарством займалася велика родина, що приймала підсусідків, потужників тощо. Декілька дворищ творили громаду, яка обирала старшого (тивуна, отамана). Громада мала спільні ліси і пасовиська, рибні озера тощо. Вона контролювала адміністрацію і суд, платила данину, утримувала церкву і священика. Кільканадцять громад становили волость на чолі з отаманом. Його обирала вся громада (віче або копа). На таких вічах відбувалися й суди — так звані копні суди.
Щодо селянства, то спочатку були три основні категорії — смерди (вільні), невільники (слуги, раби), напіввільні (закупи). Вільні селяни мали власні землі.
У XVI ст. Під впливом польського права відбувається еволюція права землеволодіння селян. Селянську землю вважають належною державі або панам — шляхті. Прагнення держави уніфікувати й обмежити розмір дворищенського землеволодіння, збільшити тягло селян викликало видання 1557 р. «Устави на волоки». Визначено розмір «волоки» — приблизно від 16,8 до 21,3 га залежно від місцевості. «Путні бояри» та «панцерні слуги» діставали по дві волоки. Решту землі передано шляхті, осадникам. Обмежено право переходу селян, для них встановлено низку натуральних повинностей (у зв'язку зі збільшенням експорту збіжжя до Європи).
Залежно від повинностей селяни поділялися на три категорії:
1. Тяглі селяни. Вони працювали на пана зі своєю худобою (8—10 днів на рік, потім 2—4 дні на тиждень). Окрім праці у полі сплачували різні податки — грошові та натуральні. Пани сплачували з населення державі податок натурою: збіжжям, медом, худобою. Селяни виконували також державні повинності — повоз-підвідне, направа шляхів, мостів, сторожування тощо.
2. Ремісники й службові селяни. Були цілі села ковалів, колісників, ткачів, пекарів та ін. Вони створювали сотні, яких очолював сотник. До службових селян належали рибалки, бортники, конюхи, котрі жили здебільшого біля фортець.
3. Чиншові селяни або данники. Платили чинш або данину з власної землі медом, збіжжям, шкірою, птицею-тощо.
Так селяни стали повністю залежними від пана людьми, підневільними, кріпаками, їх правове становище мало "чим відрізнялося від рабського. Селянське самоуправління також було ліквідоване. Феодали отримали змогу втручатися навіть в особисте життя селян — давали чи не давали .дозвіл на шлюб, похорон (беручи за дозвіл плату), примушували селян користуватися тільки панськими млинами та шинками, які часто здавали в оренду євреям. Навіть церкви здавали в оренду. За можливість користуватися ними з селян теж брали плату. Селян зневажали, не вважаючи за повноцінних людей. Польське панство та шляхта називали їх «худобою», «бидлом».